Ніхт ферштейн

04.12.2008
Ніхт ферштейн

Долари — це святе. Тому обмінні пункти завжди оздоблені англомовними написами. (Тетяни ШЕВЧЕНКО.)

Сміх та й годі з тою Київською міськдержадміністрацією. Керівник її прес–служби на запитання «УМ» стосовно підготовки до Євро–2012 зазначив, що вся інформація від КМДА — на сайті. А якщо чогось раптом бракує — звертатись слід письмово, з офіційним запитом. Ми, журналісти, особливо високо цінуємо такий підхід до роботи — товариський та креативний. Але нічого не вдієш: сходили туди, куди нас послали — і на сайт, і до факсу, з якого відправили запит. Наразі з відповіддю — глухо. Так ми й не дізнались, чи вчитимуть англійську працівники готелів та універмагів, чи з’являться таблички, дороговкази і назви вулиць мовою Вільяма Шекспіра та Брітні Спірз. Єдиним відгалуженням КМДА, яке відгукнулось на наше мовне волання, було Управління у справах національностей та релігій. Звідти надійшло повідомлення про десятий ювілейний конкурс на знання... української мови. І тут нас осяяло: правильно, нехай вчать українську! І дешево, і сердито. А то понаїдуть тут усякі...

«У нас говорять англійською»

Прикидатись іноземкою в ЦУМі якось не хотілося. По–перше, харизма абсолютно полтавська, по–друге, пальтечко явно не на Пікаділлі куплено, а тут таки, в Центральному універмазі міста (ще й з недільною п’ятивідсотковою знижкою, яку, до речі, вже скасували у зв’язку з економічною кризою). Тож, покрутившись між відділами, я вибрала один із найбільш малолюдних — посудний, де купила каструлю та яйцерізку і, розплачуючись на касі, почала невимушену світську розмову. «Оце, — кажу табличка у вас на дверях висить: «У нас говорять англійською»... І що, правда говорять? To be or not to be?». Виявилось, не зовсім — і не «ту бі» у них з англійською, і не сюди... А табличка — так, для краси просто.

«У нас скільки в ЦУМі змін? — запитувала продавщиця, пакуючи каструлю. — Правильно, дві зміни. А це значить, що на зміну у відділі хоч б одна людина з англійською повинна бути. Разом на день — дві людини. А помножте це на відділи... І кому це треба? Хто сюди зі знанням мови піде? Молодь? Не смішіть! Молодь якось хотіли примусити носити туфлі на підборах, манікюрів–педікюрів керівництву захотілось, щоб красиво було... Так усі, я вам скажу, порозбігалися...». «Воно–то так, у капцях, звісно, зручніше», — зауважила я, споглядаючи кінцівки моєї візаві. «Аякже. Ви спробуйте цілий день на ногах вистояти...». Більше я не перечила, бо й сама б нізащо не витримала довготривалу бойову стійку на високих, як сказала б Забужко, обсацах. Єдине, що незрозуміло: а брехати, власне, навіщо? І називати рідні лапті ботільйонами від Маноло Бланіка? А раптом дійсно якийсь Євро–12–пеєць забреде у ЦУМ купити декоративну таріль з портретом козака Мамая і почує замість «екскьюзмі, сер» наше універсальне «шо?!» Коли б іще таблички на дверях не було...

Якщо Вітчизна скаже: «Треба!»...

Поет Сергій Єсенін не вчив жодної мови, навіть у пору свого шлюбу з Айседорою Дункан, вважаючи, що той, хто захоче з ним поспілкуватись, має перейти на російську. Що ж, позиція по–своєму прагматична та універсальна. Інший літературний та кінематографічний персонаж — Ходжа Насреддін — навпаки, уславився готовністю змусити віслюка балакати, додаючи у дужках, що за відведені йому на це роки або віслюк здохне, або падишаху оголосять імпічмент. Київській міліції близькі і Єсенін, і Насреддін, але останній — особливо, адже він радить не перейматися соцзобов’язанням «силового міністра» Юрія Луценка, який раз був бовкнув про те, що навчить усіх своїх підопічних англійській мові до початку Євро–2012. Поза диктофоном міліціонери чесно зізнаються: «Хто там її вчить, ту мову? За стільки часу ще сто разів усе зміниться...» (читай: і уряд, і міністр, і, можливо, сам формат чемпіонату).

Офіційний же коментар від керівника прес–служби столичної міліції Володимира Поліщука звучить наступним чином: «Усі аспекти підготовки до Євро–2012 визначає керівництво держави. Але серед ряду завдань є й такі, що звернуті безпосередньо до міліції. Головна мета — забезпечення громадського порядку. Для кращого її досягнення вже зараз у навчальних закладах системи МВС запроваджується поглиблення вивчення англійської мови. Окрім цього, розробляється українсько–англійський розмовник для працівників міліції. Відповідний наказ підписаний цього року...». Словом, «процес пішов». Щоправда, тільки–но. Тож іспити на профпридатність столичні міліціонери складатимуть пізніше. Або не складатимуть зовсім. Обійшлось ж усе якось під час проведення Євробачення у 2005 році: за словами Поліщука, правоохоронці розкрили тоді кілька злочинів, скоєних проти іноземних громадян. Так що мова вирішує не все. Хоча дуже цікаво було б хоч одним оком побачити спеціальний міліцейський розмовник для спілкування з розлюченими англомовними фанами, таке собі есперанто кийка... І ще одне майже риторичне запитання: а наскільки добре середньостатистичний київський «мент» (даруйте за русизм!) володіє державною мовою? Тобто українською? ...Отож бо.

Де тут exit?

І все–таки дуже цікаво, як даватимуть собі раду іноземці в Києві (хай навіть ідеться тільки про його центр) без продубльованих англійською мовою вивісок та оголошень? З одного боку, про це зарано говорити — не розвішувати ж уже зараз поруч з назвою «проспект Правди» таблички «Truth Avenue» абощо. Тим паче що до Євро–2012 лишається три з гаком роки... З іншого ж боку, їм справді буде непереливки, якщо до написів «Casino» чи «Pizza» не додасться щось більш суттєве. Адже навіть тим, хто оселиться в англомовних готелях VIP–класу (як, наприклад, «Хайят») треба буде вибиратись у місто. А прогулянка в цьому випадку не обов’язково обмежиться самою лише «Хрещатик–стріт» — напевно, знайдуться й охочі покататися в метро, де тільки чорт і Мірошников не зламає ногу. Бо фактично єдине, що можна зараз побачити в підземці на латиниці, є дрібнозерниста схема ліній київського метрополітену. Так, на розвішування застережень зразка «Do not lean» («Не тисніть спиною на двері») вистачить навіть останньої ночі перед навалою заморських гостей. Та чи вистачить на це бажання з боку «компетентних органів»? Повертаючись до початку матеріалу, скажемо чесно: не знаємо. It’s a mystery.

 

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>