Прогнозований провал — на засіданні міністрів закордонних справ країн–членів НАТО, що розпочалося вчора у Брюсселі, Україні було відмовлено у приєднанні до Плану дій щодо членства в Альянсі. Будемо чесними: такий результат не передбачали хіба що вкрай непоінформовані оптимісти. Про такий розвиток подій відразу після бухарестського саміту в квітні говорили скептики навіть у прихильних до українського членства в НАТО столицях — у Варшаві й Вашингтоні. Шальку терезів на користь України та Грузії , щоправда, спершу схилила визначна подія — військовий конфлікт у Південній Осетії. Потому, як Росія зухвало окупувала де–юре грузинські території і визнала незалежність сепаратистських республік, проігнорувавши міжнародне право, Європа перелякалася. Дещо гучніше залунали голоси про потребу стати на захист України та Грузії. Втім після того, як у листопаді Європейський Союз ухвалив рішення розблокувати переговори щодо укладення нової угоди з Росією, стало остаточно зрозуміло: у цій геополітичній битві Захід програв. Європа позадкувала перед Росією. Європа економить сили для самозбереження, прагматично розмірковуючи, що «колективна безпека» не є «колективним нападом».
Кілок у спину останнім євроатлантичним надіям загнали самі українці — політична криза убила останні аргументи наших друзів у НАТО боротися за наші ПДЧ–перспективи. Так само — і з Грузією: ситуація дзеркальна, тільки значно трагічніша.
Сигнал про відмову за два дні до міністерського засідання у Брюсселі дав Вашингтон: держсекретар США Кондоліза Райс заявила, що «обидві країни ще не готові до членства, вони повинні здійснити глибокі реформи»... «Коли ми говоримо про Україну та Грузію, треба насамперед зосередитися на тому, з чим ми всі згодні. Ми згодні, що обидві країни будуть членами НАТО, так ухвалив саміт у Бухаресті», — цитує пані Райс «Німецька хвиля». — Зазвичай механізмом надання допомоги (...) є ПДЧ, але зараз це питання надто політизоване і спричиняє чимало розбіжностей поміж нами. Треба відкласти дебати щодо ПДЧ і зосередитися на співпраці з обома країнами, щоб допомогти їм із реформами». Вашингтон також натякнув на можливість прийняти Україну та Грузію до НАТО «колись, у майбутньому», оминувши ПДЧ. Утім, ця прекрасна версія відразу була піддана обструкції іншими впливовими членами Альянсу. Вирок, словом, зрозумілий. Америка напередодні зміни влади не наважується на різкі кроки.
Відтак ще до початку брюссельського засідання у ЗМІ «просочилася» інформація про так званий компромісний варіант позиції Альянсу щодо України й Грузії. Компромісна формула «написана» здебільшого за редакцією Великої Британії — держави, яка так само, як і США, є прихильником вступу України в Північноатлантичний блок. Згідно з цією пропозицією, НАТО запропонує згаданим пошуковувачам спеціальний план дій, але без чіткого розкладу, порядку та графіка отримання членства, пише «Українська правда». За наполяганням наших «любих друзів» — німців та французів — у резюме засідання буде вказано, що така програма співпраці не є замінником ПДЧ, а ще — про потребу консультуватися з Росією в цьому питанні. З Москвою, вважайте, консультації вже відбулися, адже, крім відвертих заяв на найвищому рівні, позиція її вписана у концепцію зовнішньої політики Російської Федерації від 12 липня 2008 року: «Росія зберігає негативне ставлення до розширення НАТО, зокрема до планів прийому в члени Альянсу України та Грузії».
На неофіційному рівні батьки–засновники НАТО визнають, що Україна давно «технічно» готова набути ПДЧ. Ми певні, що «не для преси» кожен високоповажний «натовець» скаже, що готова значно більше за Албанію, яку, як очікується, сьогодні–завтра буде оголошено кандидатом у члени. Але очевидно, що не магічне слово «ПДЧ» і не його ретельне виконання є наразі причиною відмови /невідмови у членстві, а велика геополітична гра, помітна неозброєним оком навіть школяреві.