Майже все про історію

«Енциклопедія — це підсумок»

— Пане Ігорю, які найцікавіші, на ваш погляд, постаті та явища, наново відкриті в енциклопедії?

— Нестандартною варто визнати статтю про місто Київ з точки зору києвоцентричної ідеї. На неї опирався українських рух ХІХ століття, ствоюючи концепцію Нової України. Вперше подана велика стаття про одного з ідеологів Спілки визволення України, визначного політика і кооперативного діяча Андрія Жука та політичну групу «Вільна Україна» — предтечу СВУ, в якій провідну роль відігравав В’ячеслав Липинський. Оригінальною є стаття про один із перших пам’ятників Тарасові Шевченку в Ромнах, який ставив скульптор Іван Кавалерідзе. Чи не вперше вміщено статтю, присвячену світлої пам’яті археолога Михайла Брайчевського. По–новому висвітлена будівнича діяльність галицького князя Данила в місті Холм. Подані статті про мистецькі регіональні осередки в Західній Україні за середньовічної доби.

У енциклопедичний довідник ми включили багато імен меценатів, які раніше були невідомі. Скажімо, Могильовцев, який давав гроші на Педагогічний музей. Цікаво ж, що це була за людина, на чому він заробляв гроші, звідки був родом? У Києві зберігся його будинок. Або ж родини підприємців Берестовських, Дитятиних, які мали свої лісопильні, займалися обробкою сільськогосподарської продукції і зароблені гроші вкладали в культурну справу. Таких родин було понад півсотні. Тут уперше представлені життєписи понад 200 діячів галицького крайового і австрійського парламенту. Ми довгий час бідкалися, що не маємо традицій парламентаризму. Насправді вони є, ми про них не знали.

Багато інформації є про українських діячів у польській культурі, які були спольщені, але визнавали себе українцями, мали подвійну лояльність. Скажімо, Володимир Дзєдушицький, творець величезного природничого музею у Львові, який знайшов мамонта і передав його до музею. Той мамонт і досі є. Або родина Сапєг, яка у печерах Тернопільщини знайшла пам’ятки трипільської культури. Ми про них майже нічого не знали. Ці матеріали раніше не включалися до енциклопедій.

— Чим енциклопедія вирізняється з–поміж інших видань, як культурно–суспільний жанр?

— Енциклопедія — це певний підсумок. Спершу пишуться статті на цю тему до наукових збірників, виходять книжки, які дають ґрунт для енциклопедії. Якихось відкриттів енциклопедія не робить, вона є підсумком. Є думка, що нація відбувається тоді, коли має свою енциклопедію. Енциклопедія — це знак дозрілості нації до державного буття. У Франції нація постала після того, як була видана Французька енциклопедія. Дідро був біля її джерел. Найкраща інтелектуальна продукція Англії — це Британська енциклопедія. Праця над українською енциклопедією почалася в 1914 році. Але енциклопедію не міг творити колоніальний народ.

Аж у 1930–ті роки у Львові з’явилися три томи першої Україн­ської загальної енциклопедії. В УРСР виходила Українська радянська енциклопедія. У діаспорі Кубійович видав 10–томну Енциклопедію українознавства. Отже, наше видання постало не на порожньому місці. Але все ж, ми ще бідні на енциклопедичну продукцію і на кадри, що її готували б. У радянський час існувало ціле видавництво — «Українська радянська енциклопедія», яке мало кількасот працівників. У «Генезі» цією енциклопедією займалося кілька осіб.

Перші роки незалежності позна­чилися завмиранням у царині енциклопедієтворення. Спинилися на перших двох–трьох томах розпочатих наприкінці 1980–х енциклопедій літератури і мистецтва. Останніми роками справа пожвавішала. Інститут історії України та група при видавництві «Наукова думка» розпочали виданння «Енциклопедії історії України» та «Енциклопедії сучасної України». Проте виходять вони повільно. За понад десять років роботи над «Енциклопедією історії України» вийшли лише чотири її томи, до літери «К».

«Широкий спектр культурологічних питань»

— Ця книжка має тривалу «еволюцію». Як змінився її зміст за роки зростання, тобто з 1993 до 2008?

— Історична наука рухається вперед. Раніше істориків більше цікавила політична історія, було мало цивілізаційних, культурологічних матеріалів. Нинішня енциклопедія висвітлює широкий спектр культурологічних питань. А починалося все в 1992 році, коли два автори–упорядники зі Львова — Ігор Підкова і Роман Шуст — за рік підготували для видавництва «Генеза» перший том «Довідника з історії України», що вийшов друком 1993 року. Це була переважно військова історія УНР, ЗУНР і УПА. У 1995 році залучено нових авторів. У 1999–му вийшов третій том «Довідника». Відшліфоване видання в одному томі видали у 2001 році, до десятої річниці незалежності України. Авторами нинішнього видання стали близько 235 професійних істориків не лише з Києва чи Львова, а й із Донецька, Черкас, Запоріжжя, Одеси, Харкова. Серед них є знакові сучасники, як академік Ярослав Ісаєвич, доктори історичних наук: Ярослав Дашкевич, Олег Купчинський, Станіслав Кульчицький, Во­лодимир Александрович. До речі, професор Александрович, який викладає у Варшавському університеті, зробив узагальнення на рівні енциклопедії на основі власних досліджень про мистецькі осередки.

 У цій книзі ви намагалися поєднати академічний стиль викладу і навчальну мету. Видання, до того ж, має гриф «Рекомендовано Міністерством освіти України». Наскільки статті енциклопедії відповідають програмі школи чи вищого навчального закладу?

— Енциклопедія розрахована передусім на вчених–істориків. Утім вона відповідає програмі з історії України, яку затвердило Міністерство освіти і науки України. Деякі головні змістові гасла написані ширше, щоб учень мав можливість на підставі нашої енциклопедії не лише вивчити урок, а й написати реферат або учнівську дослідницьку роботу. На кілька сторінок розписані такі явища нашої історії, як Українська галицька армія, Українська Народна Республіка, Організація українських націоналістів та інші. Міносвіти обіцяє посприяти, щоб це видання енциклопедичного довідника було в бібліотеках усіх навчальних закладів України.

«Обсяг збільшити принаймні вдвічі»

— Для видавництва «Генеза» історичні довідники і тепер от енциклопедія — не єдині видання, що знайомлять з історією України?

— Видавництво «Генеза» від початку свого заснування спеціалізувалося на підручниковій історичній літературі. Воно створило на середину 1990–х років першу в Україні версію національного підручника з історії від 5–го до 11–го класу. Не випадково видавництво взялося за найскладніший книжковий жанр — енциклопедію, і збирається й надалі видавати її, доповнюючи і виправляючи недоліки.

— Що, на вашу думку, можна було б удосконалити в енциклопедії? Окрім того, що збільшити наклад, який зараз становить усього 2000 примірників, та зменшити ціну, яка «зашкалює» за 500 гривень...

— На цей раз не вдалося подати сучасний матеріал для гасел, що стосуються подій та явищ, які саме тривають. Приміром, інформацію останніх років про події у державах–сусідах України: Росії, Польщі, Угорщині, Чехії і Словаччині. Частину старих статей потрібно написати наново, на соліднішій науковій основі. Не включено багатьох діячів наукового, мистецького, літературного і громадсько–політичного секторів. Наприклад, немає статей про низку рядових діячів Старої громади, професорів Київського університету ХІХ — початку ХХ ст. Пропущеними виявилися такі постаті, як визначний історик культури і літературознавець, академік УАН Микола Петров або відомий перекладач і громадський діяч, співробітник ВУАН Михайло Могилянський. Немає статтей про знакові навчальні заклади, скажімо, Кременецький ліцей. Але для того щоб покращити енциклопедію, її обсяг треба збільшити принаймні вдвічі. Замість нинішніх 1520 сторінок це буде близько 3000, і не в одному, а у двох, а то й трьох томах.