Позичена молодість

Виглядати молодшим, ніж ти є насправді, — цілком зрозуміле бажання. Ще більше хочеться мати репутацію службовця, в якому енергія б’є ключем і фонтанує винятково позитивний настрій. Індустрія краси та фармакологія вже давно відреагували на цю житейську потребу і наввипередки пропонують споживачам найрізноманітніші «енергетики» та молодильні ін’єкції. Згадані лікарські засоби (якщо вони виготовлені за науковою технологією, а не у підвалі кустарної фірмочки) справді можуть приносити дивовижні результати. Але не назавжди, не всім пацієнтам і за немалі гроші. Подробиці «УМ» з’ясовувала у фахівців Харківського інституту проблем кріобіології та кріомедицини НАН України, які понад три десятиліття розробляють такі препарати.

Ліки третього тисячоліття

«Скинути» двадцять років за допомогою сучасних технологій — сьогодні не проблема. Як розповів «УМ» доктор медичних наук, професор Борис Сандомирський, аби досягти такого приголомшливого результату, пацієнти зазвичай витрачають три­чотири місяці на регулярне відвідування лікарської амбулаторії, де їм підшкірно вводять спеціальні препарати. І хоч омолоджувальний ефект від «чудоін’єкції» зберігається не надто довго (близько року), але такий метод простіший, безпечніший і дешевший за методи пластичної хірургії, оскільки з його допомогою шкіра обличчя оновлюється природним шляхом, без застосування скальпеля чи згубних для здоров’я хімічних препаратів.

Ліки, здатні оновити організм, виготовляють в основному зі стовбурових клітин, плаценти, дитячого місця і пуповинної крові. Їх вводять тільки після ретельного обстеження пацієнтів, яке часто триває довше, ніж сам процес застосування лікарських засобів. Фахівці резонно побоюються інфекцій та алергічних ускладнень, тому що живі клітини можуть не прижитися в чужому організмі. І хоча цей ризик доволі незначний (біопрепарати набагато безпечніші від хімічних), спеціалісти намагаються унеможливити всі ризики. Власне, саме ця обставина і змушує медиків Інституту проблем кріобіології та кріомедицини з певною пересторогою ставитися до «молодильних» процедур, що їх пропонують багато дорогих салонів краси. «Зараз усюди можна прочитати рекламу: «Тамто і там продаються стовбурові клітини відрами, кілограмами тощо, — каже Борис Сандомирський. — Причому таке шарлатанство процвітає в усьому світі. Але ж це лікування суто професійне і є парафією тільки високоспеціалізованих закладів і першокласних фахівців».

У свою чергу доктор медичних наук, представник Державного підприємства «Міжвідомчий науковий центр кріобіології та медицини» Тетяна Юрченко каже, що в її медичному закладі ніколи не застосовують згадані лікарські засоби без участі терапевта, який у разі непередбачуваних ситуацій міг би надати невідкладну медичну допомогу. А ще ці препарати призначаються не одним лікарем, а групою фахівців. Медичний «консиліум» підбирає індивідуальне лікування, враховуючи особливості організму пацієнта.

Пацієнт, який зважився на дорогу «молодильну» процедуру, має знати, що препарати на основі стовбурових клітин потребують спеціальних умов зберігання. Як правило, їх поміщують у ємкості з рідким азотом і заморожують до мінус 196 градусів. Це ноу­хау, над створенням якого працювали і харківські вчені, дозволило вивести клітинну терапію на новий ступінь розвитку і розширити спектр її застосування. «Завдяки холоду, — розповідає академік НАНУ, директор Інституту проблем кріобіології та кріомедицини Валентин Грищенко, — вдається зберегти у колосальній кількості біологічно дуже активні речовини, які надзвичайно потрібні дорослому організму. Холод і застосування біопротекторів дозволили триваліший час зберігати ці лікарські засоби у належному функціональному стані».

«Біо» краще від «хім»

Коли йдеться про омоло­дження організму, перш за все в уяві виникає обличчя з «розгладженими» зморшками і здоровою шкірою. Але це — одна з найпростіших процедур, яка здійснюється за допомогою клітинної тканинної терапії. Сьогодні існують аналогічні технології, спроможні повернути «молодість» та здоров’я внутрішнім органам людини. «Із клітин, що розвиваються і здатні до розвитку, можна отримувати тканини, яких не вистачає хворій людині, — каже Валентин Грищенко. — А також оновлювати тканини, які в пацієнта є, але з тієї чи іншої причини стали неповноцінними. А ще можна створювати аналоги пересадженим новим органам».

Найчастіше ж препарати цієї групи використовують для того, аби підвищити захисні функції організму, підтримати складну вагітність, «оновити» суглоби, полегшити стан здоров’я людей, хворих на стенокардію, розсіяний склероз, діабет, серцеву недостатність, офтальмологічні недуги. Проти онкології ці лікарські засоби поки що безсилі, але, зміцнюючи організм, дозволяють у шість­вісім разів підвищити дозу променевого чи хімічного впливу на пухлину і надають у результаті хворому більше шансів побороти страшну недугу.

Харківські вчені розробили також не один метод лікування гінекологічних хвороб. Скажімо, сьогодні багато вагітних жінок не можуть виносити дитину через плацентарну недостатність. Майбутні мами змушені тижнями перебувати у стаціонарі на так званому «збереженні», проходячи спеціальні курси лікування. А нові методи дозволяють підсадити жінці під шкіру шматочок чужої плаценти, яка починає виробляти гормони, необхідні для подолання недуги. Як свідчить практика, цей метод допомагає зберегти вагітність 7080 відсоткам пацієнток, уникнувши великого «хімічного» навантаження на організм майбутньої дитини.

«Зараз хворі приймають таку велику кількість фармпрепаратів, що вже і не зрозумієш, від чого людині стало краще, а від чого гірше, — пояснює ситуацію Валентин Грищенко. — Багато ліків — хімічного виробництва, за своєю структурою, за впливом на процеси обміну вони є чужорідними для людського організму. Тому побічні дії нерідко нівелюють той позитивний ефект, заради якого призначають такі засоби». Саме тому майбутнє за біопрепаратами, вважає академік. На часі створення біоінженерних конструкцій, які дозволять, без перебільшення, відтворювати пош­коджені ділянки життєво важливих органів: серця, печінки і навіть мозку. «Нежить ми, звичайно, не лікуємо», — каже Валентин Грищенко, підкреслюючи важливість започаткованих харків’янами досліджень.

Вкладаємо у банк пуповинної крові

Жодні ліки, представлені потужною фарміндустрією, не викликають стільки суперечок, як препарати, виготовлені на основі стовбурових клітин. На це є серйозна моральна причина. «Донорами» цілющого матеріалу найчастіше стають ембріони, які гинуть під час абортів. Саме вони містять повний запас клітин без певної спеціалізації, з яких у процесі росту будується весь людський організм, а також відновлюються пошкоджені ділянки тканин та внутрішніх органів. Чим старіша людина, тим бідніший її власний запас стовбурового дару природи. Поповнити його можна позиченими клітинами, які містяться у спеціальних лікарських засобах. Їхнє застосування і понині викликає гострі дискусії. Причому нерідко у лавах гонителів нових технологій перебувають і можновладці, які самі регулярно «накачують» себе молодістю у недоступний для широкого загалу спосіб. Розробники дискусійних технологій кажуть, що мало хто з відомих політиків та бізнесменів нині обходиться без таких ін’єкцій, оскільки витримати шалений ритм життя без ефективної терапії практично неможливо.

Аби вирішити проблему моральності і далі розвивати перспективний напрям, харківські вчені розробили технологію введення пацієнтам власних стовбурових клітин. В організмі дорослої людини їх дуже мало, тож медики, отримавши практично залишки «будівельного матеріалу», спочатку його розмножують, а потім «примушують» виконувати потрібну для цього ж пацієнта функцію. У харківських медиків уже були випадки успішного застосування цієї технології для лікування епілепсії та інших хвороб нер­вової системи. «Цей напрям не лише перспективний. Він має під собою наукове підґрунтя, — каже Валентин Грищенко. — Потрібно лише оптимально його розробити, до чого ми зараз і прагнемо».

А ще харківські фахівці радять кожній людині про всяк випадок створити власний тканинний банк. Скажімо, породілля під час пологів може попросити кріобіологів, аби ті заморозили і зберігали для її ж потреб частинки плаценти, дитячого місця та пуповинну кров. Згодом ці «запаси» можна буде використати в якихось непередбачуваних ситуаціях чи для планового оздоровлення організму. Тетяна Юрченко також повідомила, що до її центру все частіше звертаються люди з проханням створити банк їхньої власної крові, оскільки своя кров має великі переваги над донорською і може зберігатися при температурі мінус 196 градусів дуже тривалий час. Така форма турботи про завтрашній день, яку громадяни західних країн практикують уже років двадцять, поступово «входить у моду» і в Україні.