Зупинити вечоріння світу

Восьмого грудня рок–гурти «Тельнюк: Сестри» та «Кому вниз» розпочинають спільний творчий проект «Вітер століть». Концепція проекту — оригінальна і прогнозована водночас. Оригінальна, бо для сучасного українського мистецтва симбіоз класичної поезії та рок–музики — пропозиція нетипова. А прогнозована, оскільки ефект від такого поєднання очевидний навіть для непосвячених: поезія та музика підсилюють одне одного, стають зрозумілішими. Тур «Вітер століть» триватиме до 17 грудня, за цей час сестри Тельнюк та команда Андрія Середи дадуть сім концертів, виступатимуть перед студентами вищих навчальних закладів. Маршрут туру проляже через Одесу, Херсон, Кривий Ріг, Кіровоград, Суми, Харків, Дніпропетровськ. Свої програми «Тельнюк: Сестри» та «Кому вниз» побудували на поезіях Тараса Шевченка, Лесі Українки, Богдана–Ігоря Антонича, Євгена Маланюка, Василя Стуса, Олександра Олеся... Леся та Галина Тельнюк розповіли «Україні молодій», що ідея «Вітру століть» визрівала майже десять років.

— Леся: Фестиваль із такою назвою, тільки масштабніший, планувався ще років десять тому. Якщо точніше, то в 1999–му, на переході тисячоліття, як нам здавалося, ця ідея на той час була дуже доречною.

— Галина: Але тоді Міністерство культури зовсім не було у цьому зацікавлене. Гроші давалися на інші акції, інтелектуальні проекти їх не цікавили. А тому «Вітер століть» реалізувати було нереально. Ні тоді, ні пізніше, аж до цього періоду, коли стало можливим провести і «Стусове коло», і «Вітер століть». Зі «Стусовим колом» була та ж сама історія — ми його задумували ще на 60–річчя поета.

— Але ж сама ідея цікава, незалежно від часу...

— Л. : Так, інтелектуальна поезія, яку не завжди є час почитати, цікава. У цьому проекті вона подається через рок–музику, яка доступна і зрозуміла. Вона дуже емоційна, відтак підсилює віршоване слово, відкриває його нові грані і посилює зацікавленість молодого покоління. Мені здається, тут може бути аудиторія без віку. Ми маємо великий досвід у цій роботі, бо з музикою і поезією працюємо дуже давно. І наш досвід показує, що це не просто потрібно, це необхідно, оскільки ця ніша сьогодні не заповнена. А сучасна музика спрямована на розваги, на обслуговування достатньо примітивних потреб.

— Ви сказали, що ваш проект адресований насамперед молоді. Чи можна уточнити, якій саме: студентам Києво–Могилянської академії чи й тій молоді, яка п’є пиво з пластикових пляшок на Хрещатику, також?

— Г.: Я б так не розподіляла. У нас, до речі, був досвід з Києво–Могилянською академією, і там у студентів спостерігається певна зарозумілість. Мову класичних поетів вони вважають архаїчною. Ці студенти говорять новими формами... І мені здається, що слово не прочитане, але почуте, матиме для молоді значну вагу. Ми не закликаємо, щоб після наших концертів люди бігли до бібліотек і зачитувалися цими авторами. Але ж молодь до класики приходить через заперечення. У 20 років, наприклад, ми захоплюємося абсурдним театром, а вже після 30–ти починаємо цінувати класичні постановки. І для того, щоб це зерно проросло, треба інтелектуально, емоційно наповнитися. «Вітер століть» буде для них такою можливістю. Цей проект буде своєрідним харчем до роздумів, до їхніх внутрішніх переживань, до внутрішнього конфлікту.

— Л.: Сподіваємося, що це включить молодих у діалог, придумана цікава форма. Тут не буде можливості зробити шоу, встановити екрани. Це було б цікаво, але такі проекти дуже дорогі і не в даному випадку.

— Як у вашому проекті з’явився Середа, чому і навіщо?

— Г.: Коли задумувався фестиваль, то там мала б бути залучена і бардівська пісня, і поезія, і етномузика... На той час в Україні було досить багато колективів, і список потенційних учасників цього фестивалю був справді великий. Зараз у нашій із Лесею категорії ми, крім «Кому вниз», нікого і назвати не можемо. Всі інші зробили крок у шоу–бізнес. А в цьому проекті не можуть бути присутні артисти, які працюють на шоу–бізнес. Це зовсім інше мислення і зовсім інші люди, з якими ми не можемо стояти на одній сцені, не можемо говорити однією мовою. А мова має бути спільна.

— «Кому вниз» — хлопці дуже незалежні...

— Г.: Так, незалежні, вільні... З ними буде складно організаційно, але ми пішли на цей крок. Бо я вважаю, що в українській сучасній естрадній музиці лише вони зберегли своє обличчя. Лише вони не зробили отого кроку в напрямі шоу–бізнесу, хоча, очевидно, також мали таку можливість.

— Л.: Плюс до того їхні пісні на вірші Шевченка, Олександра Олеся, вже перевірені часом, це вже наша українська класика. І зайвий раз нагадати ці пісні дуже важливо. Той самий «Суботів» — ми всі знаємо, яка це річ, це унікальне співпадіння музики, слів...

— Г.: ...і актуальності. На першій «Червоній руті» «Суботів» пробуджував одні почуття, зараз — інші, але він завжди буде актуальним. Як сказав Василь Стус у вірші «Світ вечоріє», «Я хочу вірити в те, що ми світаємо», то заради цього світання, заради нашого покоління ми й їдемо у цей тур. Намагатимемося зупинити вечоріння світу. На «Стусовому колі» ми розуміли, що йдемо на розмову. І дуже переживали, щоб ця розмова відбулася, але ми не опинилися в ролі вчителя, а ті, хто нас слухає, — в ролі учнів. Адже тоді діалог неможливий. На щастя, цього не сталося — ми відчули контакт і зацікавленість. Думаємо, «Вітер століть» матиме такий самий резонанс.