Микола Маломуж: Розвідка дає державі у п’ять разів більше, ніж на неї витрачають

Потрапивши на режимну територію центральної бази Служби зовнішньої розвідки, трохи дивуєшся невеликому кабінету голови СЗР Миколи Маломужа. Робоче місце генерал–полковника доволі просте — невеликий стіл для нарад, прості меблі, карта світу на стіні. Водночас підслухати нашу розмову неможливо — спеціальна апаратура захищає кабінет від зовнішнього несанкціонованого зняття інформації. На робочому столі голови СЗР — телефонний пульт, який доповнюють окремі апарати урядового зв’язку, а також прямий телефон для розмови з Президентом. Згодом з’ясовується, що пальців однієї руки буде забагато, щоб порахувати кількість журналістів, яким в останні роки пощастило побувати на секретній території українських розвідників у лісовому масиві неподалік від траси Київ — Житомир. Тому ексклюзивність інтерв’ю з Миколою Маломужем отримує додаткову цінність. Напередодні 17–ї річниці української зовнішньої розвідки ми говоримо не стільки про її минуле, як про реалії сьогодення: робота розвідників за кордоном на упередження політичних та економічних загроз для України, престиж професії та... відсутність житла майже у кожного четвертого українського «Бонда».

Кризу подолаємо за рік–півтора

— Миколо Григоровичу, зараз у всіх на вустах світова економічна криза, якою є діяльність СЗР у цих умовах?

— Аналітики розвідки ще на рубежі 2007—2008 років бачили зародження цієї кризи, прогнозували її розвиток і той негативний ефект, який вона матиме для України. Розвіддані свідчили, що криза наростає, що треба діяти на випередження, перш за все, у банківській сфері, запроваджувати різноманітні механізми діяльності уряду. Наші аналітичні підрозділи із залученням провідних фахівців НАН України, міжнародних експертів вивчили антикризовий досвід світу. Низка пропозицій розвідки щодо мінімізації негативних наслідків світової економічної кризи на Україну, підвищення ліквідності банківської системи, збереження динаміки надхо­дження прямих іноземних інвестицій була використана урядом та НБУ під час підготовки спільного плану антиінфляційних заходів, а також врахована при опрацюванні проекту рішення РНБО України щодо втілення антикризових заходів. Хоча, на мою думку, все це потрібно було запроваджувати раніше.

— Отже, розвідка запропонувала шляхи подолання кризи. Цікавить ваш прогноз: якщо все раціональне буде запроваджене владою, коли приблизно подолаємо кризу в часовому вимірі?

— Не лише ми, а й інші державні органи внесли чимало пропозицій. Завдяки політичній волі Президента та двом відомим рішенням РНБО почали діяти усі — й апарат РНБО, й урядовці, і Верховна Рада, яка прийняла базові документи. Саме на цій основі був ужитий цілий комплекс заходів у сфері кредитно–банківської системи. Що стосується потреби в кредиті від МВФ, то саме розвідка його передбачала й певною мірою супроводжувала. Зараз у нас є своє бачення щодо збереження вітчизняних базових галузей — металургії, хімічної промисловості, автомобілебудування, аграрного сектору тощо і їхніх позицій на зовнішньоекономічних ринках. Можна використовувати альтернативні ринки збуту продукції, нові масштабні проекти у сфері торгівлі, виробництва, транспорту, які принесуть і валютні надходження, й інвестиції, й робочі місця. Щодо прогнозу, вважаю, що десь за рік–півтора можна буде стабілізувати основні негативні кризові явища. Але наголошую: «косметичні» заходи не допоможуть, — лише системні.

Наша технічна розвідка — одна з кращих

— Те, що саме за прогнозами СЗР України керівництвом дер­жави приймаються стратегічні рішення, відомо. А як часто ваші прогнози підтверджуються?

— Ми ввели систему оцінки наших прогнозів, щомісяця оцінюємо реалізацію здійснених досліджень та запропонованих моделей дій. Скажу відверто: на 80–90% усі прогнози розвідки підтверджуються. І наші аналізи з глобальних стратегічних питань не розходяться з висновками передових розвідок США, Росії та країн Європи. Тим більше, що ми з ними на взаємовигідних умовах працюємо в тісному контакті, часто маємо спільне бачення проблеми — що загрожує світу, конкретному регіону чи галузі, і як потрібно діяти. До того ж, прогнозування, моделювання різних ситуацій, розробка сценаріїв можливого розвитку подій у СЗР України поставлені на наукову основу з використанням відповідних передових власних та іноземних методик.

— А чи встигає українська розвідка за бурхливим розвитком інформаційних технологій?

— Не просто встигає, а навіть йде попереду. Не про все можу говорити, але в останні роки Україна перебуває на передових позиціях у світі як у питаннях технічної розвідки, так і в питаннях спеціальних розробок у системах радіоелектроніки, управління, криптографії тощо. І все це за рахунок власного інтелектуального потенціалу. У нас працює багато докторів і кандидатів наук. Сьогодні на озброєнні підрозділів технічної розвідки є переважно апаратні й програмні засоби нашої власної розробки, високий науковий рівень яких засвідчує присвоєння групі співробітників СЗР Державної премії України у галузі науки і техніки за 2008 рік. Крім цього, ми самі впроваджуємо і експлуатуємо ці моделі й комплекси. Наші науково–технічні розробки використовують й інші відомства, передові КБ і промислові підприємства України. Як і всі передові розвідки світу, здобуваємо важливу інформацію в цій галузі за кордоном, і це є нашим вагомим внеском у розвиток новітніх вітчизняних виробництв. Судіть самі, сектором науково–технічної розвідки вже у цьому році здобуто стільки матеріалів та реальних зразків, що економічний ефект від їх впровадження у високотехнологічних галузях України перевищує затрачені кошти більш ніж у 180 разів. Так, в одному з відомств нам сказали: здобутий вами вузол ми розробляли б не один рік і витратили б мінімум 40 млн. доларів. А щодо економічного ефекту нашої діяльності в цілому, то його можна охарактеризувати так: сьогодні зовнішня розвідка дає державі в п’ять–шість разів більше, ніж витрачається згідно з бюджетом коштів на її утримання.

Газові війни й альтернативне паливо

— Рік тому Президент поставив перед зовнішньою розвідкою головне завдання — гарантувати енергетичну безпеку держави.

— Так, це пріоритетне зав­дання для розвідки. У нас визначені програми конкретно для кожного підрозділу, який здійснює дослідження або розвіддіяльність у цьому напрямі. І саме тут ми вибудовуємо моделі, які дадуть Україні можливість відчути себе або ефективним гравцем на енергетичному ринку, або взагалі енергонезалежною. Для прикладу, згадаємо хоча б зиму 2005—2006 років, коли енергетичний чинник активно використовувався для тиску на Україну. Зараз можу сказати, що ту схему ми бачили ще за п’ять місяців до того. Тоді саме розвідка своїми каналами і за рахунок глибокого аналізу ситуації в Росії, Середній Азії, Європі та в самій Україні стимулювала вихід на конструктивний переговорний процес. Ми звернули увагу наших партнерів на чимало негативних моментів, які могли отримати і Росія, і Україна, й інші країни. Відповідні вагомі аргументи були донесені до вищого керівництва держав, і напругу було знято.

— Але і в цю зиму вступаємо традиційно — з черговою «газовою» війною.

— До вирішення кожного питання потрібно підходити зважено, прагматично, реально оцінювати ситуацію, можливі ризики й загрози, завжди мати альтернативні варіанти і керуватися, у першу чергу, національними інтересами. Переконаний, що потрібні домовленості, які на даний момент задовольнять усі сторони, будуть досягнуті. Зі свого боку ми надаємо всю необхідну інформацію для прийняття рішень на рівні керівництва дер­жави. Паралельно СЗР України пропонує низку програм з енергозбереження й альтернативних видів палива, за рахунок яких цілком реально знизити енергоспоживання, особливо газу й нафти, на 70—80%! Це новітні розробки світового рівня і це реальний внесок розвідки у загальну справу подолання кризових явищ в економіці. Йдеться про розробки на чорноморських шельфах, нові технології видобутку метану (якого ми можемо видобувати, вдумайтесь, спочатку 20, а потім і 30 мільярдів кубометрів на рік). Це половина балансу, який ми беремо з Росії та Середньої Азії. А ще переробка вторинної сировини — пластику, гуми й отримання значної кількості бензину.

На ринку озброєнь нас хочуть дискредитувати

— Наскільки успішно розвідка сприяє вітчизняним виробникам в підписанні вигідних контрактів з іноземними партнерами і отриманні інвестицій? Чи важко створювати умови для реалізації конкурентних переваг України на зовнішніх ринках?

— Ми активно шукаємо партнерів, зацікавлених у вітчизняній продукції. Наскільки успішно? Судіть самі, минулого року за сприяння розвідки наші виробники підписали контрактів на суму 150 млн. доларів, а в цьому році — уже на 320 млн. доларів. Це контракти по лінії авіаційних, космічних та інших промислових підприємств. Наразі маємо перспективні напрацювання ще на півмільярда доларів. Але через кризу вони дещо гальмуються. За рік майже втричі збільшили власні можливості щодо сприяння у реалізації продукції по лінії військово–технічного співробітництва. І це при тому, що саме у такій чутливій сфері, якою є торгівля зброєю, наразі найбільша конкуренція. І Україна у цій великій конкурентній боротьбі між передовими країнами — США, Росією, державами Євросоюзу має зберегти свої позиції. Хоча нас постійно намагаються дискредитувати: лише останнім часом отримали два потужні інформаційні штурми. Перший — Грузія, другий — «Фаїна».

— До речі, щодо Грузії. Які політичні загрози для України несе кавказький конфлікт?

— Коли воюють твої сусіди, загрози очевидні. Тим більше що військові конфлікти мають довгострокову перспективу, через що важливо локалізувати їх одразу. І тут великою є роль керівництва нашої держави. Скажу відверто, наша розвідка володіла ситуацією ще на етапі ескалації конфлікту, і вже тоді ми надавали Президенту реальну інформацію щодо потенційних загроз, задумів обох сторін — як Росії, так і Грузії, їхніх інтересів у цьому регіоні. Ми задіяли усі механізми для упередження конфлікту, але спрацював суб’єктивний фактор, тоді як міжнародні механізми не повною мірою відіграли свою визначальну роль. Одразу після початку воєнних дій ми надали Президенту відпрацьовані нами п’ять позицій, які можна було реалізувати для припинення вогню. На той момент Віктор Ющенко був чи не єдиним із керівників держав, який володів ситуацією, і саме він інформував про реальні події на Кавказі президентів Польщі, країн Прибалтики та Франції. Вже потім до врегулювання ситуації підключилися лідери інших країн. На жаль, Україна через зайняту нею принципову позицію отримала цілу низку політичних звинувачень на свою адресу. Ми проаналізували всі спекуляції проти нас — жодна не підтвердилася. Жодна! Ми відверто заявили, що такі спекуляції лише шкодять двостороннім відносинам. Після цього вони припинилися, окрім однієї — нашого постачання зброї Грузії.

— Щодо спекуляцій, народний депутат України Коновалюк привіз із Кавказу суперечливий фільм «08.08.08», вочевидь, російського виробництва, судячи з підтримки його дій амбасадою РФ у Києві. Чи це не є спробою скомпрометувати Україну українськими ж руками?

— Не називаючи конкретних прізвищ, зазначу, що ми не підтримуємо позицію громадян України, які намагаються використати у політичних цілях риторику, яка завдає інформаційної, політичної, економічної та військової шкоди Україні. Ми — за об’єктивну інформацію. Інша справа — цілеспрямовані інформаційні спецоперації проти України. Зауважу, що ми знаємо, як вони плануються й проводяться, і здатні на кожну дати адекватну відповідь.

Спецслужби з піратами перемовин не ведуть

— Причина таких інформаційних атак, бува, не пов’язана із конкуренцією на ринку зброї?

— Не лише. У різних учасників є політичні та економічні інтереси у багатьох регіонах. Ми це розуміємо і пропонуємо рівноправні відносини. А от щодо партії зброї на захопленому сомалійськими піратами судні «Фаїна» питання є. Звісно, ситуацію треба ретельно вивчати з усіх боків, але для розвідки є очевидними бажання декого ще й на цьому тлі повністю дискредитувати Україну як активного учасника військово–технічного співробітництва. Задіяні всі методи, навіть замовні матеріали в окремих закордонних виданнях. Мовляв, Україна — ненадійний партнер, вантаж контрабандний, танки везли не в Кенію, а в Південний Судан, куди постачання зброї заборонені. І це при тому, що контракт між Міноборони Кенії і Міноборони України був офіційно задекларований, пройшов незаангажований механізм контролю — СБУ, відповідні структури Кабміну, комітет експортного контролю, комісію з військово–технічного співробітництва РНБО, розвідку, отримав санкцію «Укрспецекспорту». Є і основний доказ відповідності контракту всім міжнародно–правовим нормам — сертифікат кінцевого споживача. Позиція української зовнішньої розвідки щодо цього відкрита й зрозуміла. Такі спекуляції тільки шкодять міждержавним відносинам. На рівні партнерських відносин з іноземними спецслужбами ми завжди намагаємося знаходити порозуміння в цих питаннях.

— Відомо, що розвідка раніше брала участь у визволенні наших співвітчизників з піратського полону. Натомість 17 українців на «Фаїні» вже два місяці утримують пірати. Що заважає їх звільнити?

— По–перше, як правило, жодна така операція не завершується швидко. Перебування в полоні у піратів — це півтора–два, а то і чотири місяці. У Сомалі серед піратів, кланів наші розвідники раніше ніколи не здійснювали свою діяльність. Тим більше що дипломатичних відносин із цією країною в України немає. Обстановка там дуже складна і нестабільна. У таких умовах все ж спільними зусиллями була успішно проведена операція зі звільнення 22 українців на судні «Панагія» три роки тому. А в цьому році — щодо захопленого суховантажу «Леман Тімбер». До речі, перемовини стосовно звільнення цього судна тривали теж два місяці. Взагалі ж, міжнародна практика є такою: за судно, вантаж і команду відповідає судновласник. Він сплачує викуп, відтак схильний торгуватися. Бо державні органи, спецслужби не ведуть перемовин із піратами, відтак не фінансують піратство і не сприяють йому. Водночас питання щодо звільнення заручників — дуже чутливе, і спецслужби та органи, які в межах своєї компетенції ведуть цю роботу, не оприлюднюють матеріали щодо специфіки цієї діяльності, оскільки витік зайвої інформації може негативно вплинути на безпеку заручників.

Саме тому стосовно «Фаїни» можу сказати лише наступне: дана ситуація вимагає зваженого підходу і комплексного вирішення за участю всіх зацікавлених сторін. Але діяти необхідно за виробленими світовою практикою правилами і проводити єдину узгоджену лінію через сторону, уповноважену на проведення переговорів. Коли переговори завершаться, сказати важко, але ми сподіваємося, що найближчим часом.

До речі, ми проводимо велику роботу із захисту наших громадян за кордоном і наших дипломатичних представництв, запобігання протиправних дій стосовно них за кордоном. А це десятки операцій щороку. Беремо активну участь у боротьбі з міжнародним тероризмом. Так, нещодавно ми провели серйозну операцію: ще на стадії підготовки запобігли намірам емісарів однієї із закордонних терористичних організацій здійснити проникнення у Крим.

«Росія залишить Севастополь. Усе решта — мрії, бажання і балачки»

— Говорячи про АРК, важко обійти проблему політичних загроз.

— Ми можемо говорити лише про спроби окремих держав посилити свій вплив на півострові, про радикалізацію дій в окремих ситуаціях. Але запевняю: ми фіксуємо всі закордонні центри, які намагаються інспірувати протистояння в Криму або навіть створити терористичні осередки. Щодо політичних радикалів, як тільки бачимо інспірацію дій, що несе загрозу державному суверенітету і територіальній цілісності — одразу включаються механізми профілактики на упередження. У цих питаннях активно співпрацюємо з СБУ.

— Яким є прогноз СЗР на 2017 рік щодо Чорноморського флоту?

— Політичне керівництво РФ декілька разів упродовж останніх місяців підтвердило свою згоду з тим, що оренда ЧФ бази у Севастополі — лише до 2017 року. Хоча є деякі політики в Росії, які хотіли б пролонгувати цю угоду. Їхня позиція відома: сподівання, що зміниться влада в Україні і за певних обставин можна буде домовитися про новий термін оренди та нову ціну. Але є наша стратегічна позиція, погоджена на двосторонньому рівні, закріплена відповідними міждержавними угодами, а все решта — мрії, бажання, балачки.

ДОСЬЄ «УМ»

Микола Маломуж

Народився 23 вересня 1955 року в селі Скаліватка Звенигородського району Черкаської області. У 1982 році з відзнакою закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка, за фахом юрист. Із грудня 1983 року — служба в органах державної безпеки України на оперативних і керівних посадах. У грудні 1998 року обійняв посаду заступника голови Державного комітету України у справах релігій. 3 квітня 2005 року указом Президента призначений на посаду голови Служби зовнішньої розвідки. Генерал–полковник. Одружений, має сина і доньку.

ПАМ’ЯТЬ

Є у наших розвідників і свій музей. Його роль — виховна та навчальна. Сучасним розвідникам тут розповідають про їхніх легендарних попередників та спецоперації, окремі з яких ще досі засекречені. Журналісту «УМ» хоча і влаштували екскурсію, але деякі стенди із заслуженими «дідусями» просили не фотографувати. Окрім зброї, нагород, листівок, газет та підроблених документів «Штирліців» з минулого, є серед експонатів і справжні раритети. От хоча б один із перших у світі комп’ютерів IBM, здобутий радянськими розвідниками оперативним шляхом за кордоном. Або спеціальні пристрої і техніка для копіювання документів, перегляду мікроплівок, компактні звукозаписуючі пристрої, закамуфльовані під камінь чи каштан тайникові контейнери для передачі інформації тощо, якими сучасні розвідники вже давно не користуються.

ЦІЛКОМ ТАЄМНО!

Штаб–квартира української зовнішньої розвідки розташована у лісі під Києвом поблизу Білогородки. Така утаємниченість характерна для кращих розвідок світу: в лісистому Ленглі розміщується центральний офіс американського ЦРУ, а в підмосковному Ясенєво — російської розвідки. Закрита режимна територія наших розвідників зустрічає бетонною огорожею із сигналізацією, яку додатково охороняють службові собаки, що бігають по усьому периметру. «Тут є що зберігати — дані про агентуру, операції за кордоном, а відтак і захищати», — каже голова СЗР Микола Маломуж і додає, що лише зовні база має п’ять систем захисту — електронний, електричний, фізичний тощо.

Цікаво, що уся територія поділена на три сектори, перехід до кожної — лише за перепустками. Окрім адміністративних корпусів та допоміжних служб, є спорткомплекс з басейном, їдальня, музей. В окремій зоні — службові гуртожитки, адже чимало розвідників не мають власного житла. Саме на базі майбутніх агентів готують перед відрядженням за кордон. Показово, що, окрім усього, розвідник повинен ще й гарно грати у більярд, карти та великий теніс. Цьому їх тут навчають відповідні фахівці.

ЗАВТРА І ВЧОРА

Підтримка Президента та 100–річчя Бандери

— Рік тому Президент заявляв, що наполягатиме на вирішенні проблем розвідки. Що змінилося на краще у бюджеті служби та соціальному забезпеченні її працівників?

— Так, ми відчуваємо системну підтримку Президента, зокрема щодо збільшення видатків на сферу нашого розвитку. На 2009 рік Президент, з урахуванням здобутків СЗР і реального внеску у забезпечення нацбезпеки, підтримав збільшення нашого бюджету на 40%. Далі справа — за урядом і Верховною Радою. Сподіваємося на розуміння з їхнього боку. Для нас дуже важливою є підтримка Президента у вирішенні проблем подальшого розвитку української розвідки, питань координації дій з іншими державними органами, належного фінансування оперативного процесу, потреб закордонного апарату, розвитку інфраструктури, її матеріальної та оперативно–технічної бази. Сподіваємося також на реалізацію програми Президента щодо забезпечення військовослужбовців житлом, яка вже затверджена урядом. Бо питання надзвичайно чутливе. Водночас ми прекрасно розуміємо, що в нинішніх непростих умовах вирішувати ці та інші важливі проблеми непросто.

—  Зараз СБУ активно розсекречує архіви з проблемних питань історії. Розвідка також почала цю роботу, але не так жваво. Зокрема, не оприлюднює документи про визвольний рух. Той же легендарний виходець з України Павло Судоплатов, який очолював 4–те управління НКВС, відзначився убивством за кордоном лідера ОУН Євгена Коновальця, керував операцією з ліквідації у Мексиці Троцького, боровся з УПА після війни і, водночас, клопотав перед Хрущовим про звільнення з в’язниці колишнього глави Незалежної Української Республіки Кость–Левицького.

— Документи про операції Судоплатова та інших відомих розвідників СРСР зберігаються в Москві. А наша архівна діяльність до січня 2007 року базувалась на засадах тимчасового зберігання документів розвідки. Нині маємо галузевий державний архів і вже досліджуємо наявні архівні фонди для відбору документів, що мають історичну цінність, з метою їх оприлюднення. Лише впродовж останніх місяців до Держкомархіву передано цифрові фотокопії документів архівної справи щодо Голодомору 1932—1933 рр. та архівних документів з історії становлення української державності та українського повстанського руху 1917—1933 рр. для використання міжвідомчою науковою групою в роботі над проектом «Народна війна». З відомим дослідником Володимиром Сергійчуком готуємо фундаментальне видання до 100–річчя з дня народження провідника ОУН Степана Бандери. Ми дослідили, відібрали та передали вченому 246 копій документальних матеріалів, 26 аркушів витягів із найбільш цінних документів та цифрову копію листа Степана Бандери до Романа Шухевича (на 243 аркушах), в якому визначені стратегічні напрями подальшого розвитку національно–визвольного руху в Україні.

Працюємо й над вивченням матеріалів про те, як діяли розвідки УНР, ОУН і УПА. Намагаємося здійснювати цю роботу виважено і неупереджено.