Чи є життя після кадрових новацій

Минулого року муніципальний камерний хор «Хрещатик» пережив потужну кадрову революцію. Головне управління культури вирішило розподілити посади «директор–художній керівник» в мистецьких колективах на дві окремі — «генеральний директор» та «художній керівник» і розпочати процес із «Хрещатика». Засновниця хору Лариса Бухонська обурилася цій ініціативі — хормейстер із багаторічним стажем не бажала миритися з таким розпорядженням, у результаті чого ЗМІ «вибухнуло» чималою кількістю статей, переважно викривально–гнівної тональності. Хтось захищав пані Ларису, в якої не склалося з новим культурним начальством міста і яка мусить задовольнитися лише творчою посадою. Хтось припускав, що, можливо, у таких нововведеннях нічого поганого немає — зрештою, комерційним боком справи має займатися менеджер, а не митець. І дуже мало хто переймався проблемою, яку за цим ґвалтом просто складно було розгледіти: як кадрова пертурбація позначиться на колективі, чи зможуть хористи гідно витримати ці випробування і не спокуситися бажанням переметнутися у більш спокійний та стабільний мистецький осередок? Нещодавній візит до «Хрещатика» дозволив пересвідчитися в тому, що кадрова буря його не зруйнувала і не похитнула: він активно виступає, їздить на гастролі, готується до 15–річного ювілею, вчить нові програми.

Як розповів директор «Хрещатика» Андрій Воїнов, незабаром хор отримає звання академічного — вже є відповідне подання до Мінкультури. Для колективу, середній вік в якому близько 25 років, таке визнання багато значить. «Проблема — хорову музику готова сприймати дуже обмежена аудиторія, — говорить про наболіле пан Воїнов. — І ми поставили перед собою завдання розширити це коло за рахунок молоді. Для цього готуємо нові програми, нові, нетрадиційні для хорів «продукти». За нових слухачів «Хрещатику» доведеться позмагатися із поп–культурою. Але козир цього колективу — у його активності, а значить, можна розраховувати на позитивний результат протистояння. Нещодавно, наприклад, упродовж тижня «Хрещатик» мав чотири виступи, що свідчить про його дуже високий ККД, — на вечорі Софії Майданської, у Будинку органної музики, спільний концерт із Національним духовим оркестром України та брав участь у фестивалі пам’яті балетмейстера Анатолія Ше­кери. Останній виступ цікавий тим, що у цьому фестивалі зазвичай беруть участь учні Анатолія Шекери, і хоровому колективу, здавалося б, там немає чого робити. Але хореограф Алла Рубіна переконана, що експеримент для мистецтва балету є не менш важливим, ніж класичні канони цього мистецтва. «Як для хорів це подія нечувана, — каже Андрій Воїнов. — А почалося все з того, що цьогоріч ми зробили чотири вистави, присвячені порам року, в яких ми співпрацювали з Аллою Рубіною. У Національній опері разом з артистами балету ми виконували номери з нашої постановки «Купальський бог». «Це по–новому відкрило наших артистів, — додає художній керівник хору Павло Струць. — Адже багато хто із них навіть не здогадувався, що, крім голосу, має ще й інші таланти».

Інші важливі віхи в новітній історії хору «Хрещатик», за словами його художнього керівника, — проект до ювілею Антоніо Вівальді, в якому не було жодного запрошеного соліста, обійшлися власними силами. Також всеукраїнська прем’єра Брукнера і Стравінського. «Ноти знайшов Олексій Баженов, — розповідає Павло Струць. — Це було непросто, оскільки записи цих мес дуже складно зустріти навіть у західних музичних магазинах». Унікальність цьому проекту забезпечувало поєднання духового оркестру і змішаного хору. Незважаючи на те, що це справді різні жанри мистецтва, художній керівник «Хрещатика» вважає, що між хором та духовим оркестром багато спільного: «Там є душа».

Улітку колектив гастролював у Парижі, Берліні, Празі. Зараз, через кризу, деякі міжнародні проекти довелося відкласти. Але, переконані в «Хрещатику», ця пауза не буде занадто довгою. А тому щоб закінчення кризи не захопило їх зненацька, хористи готують нові програми — «Український романс для хору a cappella», «Великодні піснеспіви», ювілейну програму «Камерному хору «Хрещатик» 15 років», хорову оперу Лесі Дичко «Зо­лотослов».