Анто–логістика

Укладання антологій — безпрограшна лотерея, бо цей книжковий формат об’єднує читачів різноманітних смаків. Такі збірки завжди провокативні, оскільки нав’язують незвичний алгоритм прочитання відомих текстів. Антології здебільшого екзотичні — як ікебана, що несподівано поєднує улюблені та байдужі вам квіти. І, як ікебана, мистецтво укладання антологій — давнє й поважне. А віднедавна творення подібних міксів — ще й виразно ринкова справа, яка цілком вписується в схеми новітньої логістики.

По одному віршу ста поетів (1235 р. ). Збірка японської класичної поезії VІІ—ХІІІ ст. —
К.: Грані–Т.

Ця антологія, укладена ще в ХІІ столітті, — найвідоміша японська книжка; як зазначає перекладач Іван Бондаренко — такий собі їхній «Кобзар». Але популярністю — помітно вища: вже кілька сторіч у Японії існує гра з відгадування віршів цієї збірки за рядком ізсередини. У передмові читаємо: «Донині в новорічну ніч практично всі загальнонаціональні канали телебачення Японії у своїх святкових програмах обов’язково транслюють фінальні змагання з цієї цікавої інтелектуальної гри, яка зазвичай проходить під егідою того чи іншого члена японської імператорської родини, а імена переможців, що отримують чималі грошові або інші коштовні призи, стають відомими всій країні».

Переклад, здійснений професором Київського університету І. Бондаренком, — філологічний подвиг, позаяк японський вірш «може мати таке глибинне значення, яке жодним чином не співвідноситься зі значенням тих слів, з яких він складається». А «проілюстрував» антологію славетний японський маляр ХІХ ст. Хокусай — це його остання, вершинна робота, а загалом цей майстер зробив малюнки для півтисячі (!) книжок.

Україна: поезія тисячоліть. Антологія у 2 тт. — К.: Кріон.

Укла­дач цієї антології — поет і багаторічний редактор культурологічного альманаху «Хроніка 2000» Юрій Буряк — пропонує поглянути на історію України оком поетів–сучасників. Першими поетами на наших теренах він вважає авторів протошумерських табличок із Кам’яної могили, що під Мелітополем, — дешифровані істориком А. Кіфішиним та адаптовані українською Ю. Буряком написи, котрим понад дві з половиною тисячі років, справді вражають. На правах поезії подано й археологічні лапідарії полісів Боспорського царства. Поруч — поетичні погляди на прадавню Україну всіляких іноземців — греків (від Гомера починаючи), візантійців, скандинавів і навіть турецького султана Сулеймана Пишного, чоловіка Роксолани, якій він і присвятив безліч своїх віршів.

Модерні українські часи прокоментовані віршами хрестоматійних вітчизняних письменників, а також російських та польських класиків. Розділ сучасної поезії має назву «Пасіонарії Нового часу», і цей авторський канон — з огляду на його «неканонічність» — варто навести повністю: М. Руденко, М. Брайчевський, Д. Павличко, В. Симоненко, М. Вінграновський, Л. Костенко, В. Коротич, І. Драч, В. Стус, Л. Кисельов, І. Калинець, П. Мовчан, В. Голобородько Б. Рубчак, Б. Бойчук, Ю. Тарнавський, Р. Бабовал, В. Вовк.

Дійсно, як зазначено в післямові, «таких спроб національна видавнича справа ще не знала» (до речі, антологію адресовано не лише «широкому колу гуманітаріїв», а й філософам та політологам).

В іншому світлі. Антологія української літератури в англомовних перекладах Вірляни Ткач і Ванди Фиппс та в театральних дійствах мистецької групи «Яра». — Л.: Срібне слово.

Львівський науковець Ольга Лучук упорядкувала переклади з української поезії, здійснені двома американками для театральної інсценізації. У більшості — це відомі вірші відомих сучасних поетів та кількох класиків (разом 37 авторів). Але цілком ексклюзивним є поєднання їх під щоразу нетрадиційним тематичним ракурсом. Дійства ці користуються успіхом і в Америці, і в Європі (про що свідчать наведені тут відгуки преси). Український читач–глядач також мав змогу бачити вистави «Яри» — у Києві, Львові та Харкові. Між іншим, переклади здій­снені коштом Мистецької ради штату Нью–Йорк.

Злочин і кара в українській прозі (Іван Франко, Ольга Кобилянська, Олекса Стороженко, Володимир Винниченко). — К.: Юрінком Інтер.

Літературна класика як ілюстрація до кримінології — ідея смілива і вельми плідна (упорядник Людмила Ковальська). Особливо, коли в передмові читаємо: «Сучасна кримінологія вчить, що абсолютна більшість учинених злочинів причинно обумовлена внутрішніми суперечностями, особистісними конфліктами, які не знайшли соціально схвальних шляхів, засобів та можливостей їх вирішення». Власне, це — і про літературу взагалі, чи не так? Прочитання під «правовим» кутом зору хрестоматійних текстів призводить до несподіваних висновків — наприклад, про «традиційність» деяких поширених нині кримінальних дій.

Сяйво білого тіла: Антологія української еротичної поезії. — К.: Факт.

Доктор філології Микола Сулима уклав антологію, аби продемонструвати, як еротичні мотиви в літературі 1920–х років просто–таки переформатували всю українську поезію, завдяки чому вона «виробила нову образність, ритміку… піднялася на новий щабель». Книжка доводить, що дон–жуанські списки, скажімо, Валер’яна Поліщука або Володимира Сосюри позначилися на якості нашого письменства набагато суттєвіше, аніж всілякі революції. Збірка вийшла неабияк зарядженою енергетикою молодості, звабливою грою, прихованим гумором. А ще вона напрочуд ясно показує, що, скажімо, молодий Павло Тичина і нинішній Тарас Федюк — вважай, юнаки–ровесники. Або так: «Коли б героїня «Поцілунку» М. Рильського уміла писати вірші, вона б написала «Пам’ять любові»… За неї це зробила Світлана Йовенко».

Тіло чи особистість? — К.: Грані–Т.

Антологічний проект Людмили Таран побіжно стверджує тезу про вирішальний вплив еротики на літературний процес. У вступі зазначено: «Наша література другої половини ХІХ століття була неймовірно цнотливою. Тілесний досвід у ній майже не відбито, ні про яку еротику, сексуальність не могло бути й мови». Тож уміщені тут твори Нечуя–Левицького, Коцюбинського, Черемшини або Хоткевича зацікавлять не так еротомана, як поціновувача архетипної психоаналітики. Аж поки «Володимир Винниченко, окрім інших принципових новацій, прищепив українській літературі виразний концепт тілесності, «тілоцентричності». Натомість ілюстративна частина антології (її упорядкувала Ольга Лагутенко) рясніє творами справді європейського рівня: Всеволод Максимович, Микола Глущенко, Олександр Архипенко, Бруно Шульц, а малюнок Миколи Бутовича до творів Стефаника — просто контекстуальне відкриття.

Нічний привид. Українська ґотична проза ХІХ ст. — Л.: Піраміда.

Третій том української ґотичної прози від Юрія Винничука так само ефектно, як і попередні, повертає до кола актуального читання письменницькі імена, дискредитовані шкільними підручниками. Геть по–іншому виглядають у такому ракурсі Марко Вовчок, Людмила Старицька–Черняхівська, Наталя Кобринська (до слова, її оповідання «Рожа» більш доречне саме тут, а не в антології «Тіло чи особистість?», де воно також фігурує). Без жодних комплексів упорядник уводить до своєї збірки оповідання Леопольда фон Захер–Мазоха та Володимира Короленка.

Кіт Матіфас та інші. Тематична антологія віршів ХІХ—ХХ ст. — Луцьк: Твердиня.

«Де в літературній творчості появляється образ кота, там справжня поезія, наповнена енергією і простором», — стверджує укладачка Майя Хмелюк. Авжеж, так — від Кота у чоботях до кота Бегемота. Але тут маємо до діла з українським котом переважно у «сучасній сюрреалістичній поезії В. Слапчука, М. Воробйова, М. Павленко, І. Малковича» та ін. Як–от у Віктора Неборака: «Киця — це пухнаста система // самодостатня і незалежна // це вхід в паралельні світи». Репрезентовані у книжці авторські емоції — від радості до печалі. А «Умирало на асфальті кошеня…» Юрія Покальчука — маленька трагедія.

НОМІНАЦІЯ «ХРЕСТОМАТІЯ»

1. Україна: поезія тисячоліть. Антологія у 2 тт. – К.: Кріон, 608+684 с.

2. По одному віршу ста поетів (1235 р.). Збірка японської класичної поезії VІІ–ХІІІ ст. – К.: Грані–Т, 232 с.

3. Сяйво білого тіла: Антологія української еротичної поезії. – К.: Факт, 424 с.

4. В іншому світлі. Антологія української літератури в англомовних перекладах Вірляни Ткач і Ванди Фиппс та в театральних дійствах мистецької групи «Яра». – Л.: Срібне слово, 792 с.

5. Нічний привид. Українська ґотична проза ХІХ ст. Сер. «Ґотика». – Л.: Піраміда, 412 с.

6. Тіло чи особистість? – К.: Грані–Т, 192 с.

7. Злочин і кара в українській прозі (Іван Франко, Ольга Кобилянська, Олекса Стороженко, Володимир Винниченко). – К.: Юрінком Інтер, 648 с.

8. Кіт Матіфас та інші. Тематична антологія віршів ХІХ–ХХ ст. – Луцьк: Твердиня, 100 с.