Класику — гомеопатичними дозами, а фольклор — реабілітувати,

      Коли життя, здається, псується на ніц, а душу забембала тоскною сірятиною київська зима, на допомогу приходить «Арт Велес». Та сама ГО (громадська організація), яка не дає у ваших мізках жиріти банальному попсу. Але й про альтернативу цього разу не йдеться — «артвелесiвці» замахнулися ще вище — на класику. І не були би вони такими крутими, якби та класика не була українською — незапитаною, незвіданою, але загадковою і звабливою. Цей проект розпочався 2001 року зі стартом першого Всеукраїнського фестивалю «Київська Русь», присвяченого українському бароко. Його плоди ми пожинаємо сьогодні — із виходом у світ трьох компакт-дисків із концертними записами фесту: «Український автентичний фольклор», «Музика українського бароко», «Академічна музика України XIX-XX ст.» Позіхаєте «Нудно...»? Аж ніскілечки! Тут я готова сперечатися навіть із художнім керівником фестивалю Тарасом Грималюком, який вважає, що академічну музику треба подавати гомеопатичними дозами, щоб не отруїти незвиклі до високого маси. Зважаючи на обмежений наклад класичної серії — три CD по три тисячі — нашим масам смерть вiд отруєння  не загрожує. Навряд чи почують вони Артемія Веделя, Дмитра Бортнянського, Максима Березовського та Миколу Дилецького. Як-то кажуть, добрими намірами стелиться дорога до пекла, позаяк альбоми розповсюджуються безкоштовно: по київських та обласних школах, серед зацікавлених осіб, у спеціальних музичних закладах, тобто йде ротація по замкненому колу. А так би хотілося, щоб звуки нев'янучої «Мелодії» Мирослава Скорика (саундтрека до телефільму «Царівна») разом із «Плачем Землі» Тараса Компаніченка вибивалися з динаміків вуличної музичної ятки на майдані Незалежності.

      Тим часом мине якихось пару місяців і світ побачить нова серія з циклу «Київської Русі». Однойменний фестиваль під гаслом «Романтизм в українській музиці» тривав цього місяця у Києві два дні. Ще «хрещений батько» романтичної концепції Йоган Готфрід Герман пророкував: «Україна стане новою Елладою — у цій країні чудовий клімат, щедра земля і її великий музичнообдарований народ прокинеться колись для нового життя». Пригадайте, що епоха романтизму в Європі збіглася із зародженням національних рухів, що залишається актуальним у нас навіть на початку XXI століття. Що ж до актуальності проекту «Київська Русь» «УМ» розповів Тарас Грималюк:

      — Те, що диски розповсюджуються і розповсюджуватимуться абсолютно безкоштовно,  такою є позиція оргкомітету.

      — Це добре. Але є й такі люди, що цікавляться, але не здогадуються про існування таких CD. Як зробити, щоб ця музика пішла в народ?

      — О, це ви зачепили глобальну проблему! Частиною післяфестивальної роботи є обов'язкове створення радіопрограм, написання тематичних статей у пресі. А також, можливо, презентація цих дисків, коли вони будуть готові. Тобто робота фестивалю не закінчується, навпаки попереду ще добра її половина — зробити так, щоб ця музика ставала відомішою, знаходила свою аудиторію і поширювалася в Україні. Тому що самі українці, на жаль, дуже погано знають свою музику, особливо академічну. У наших магазинах легко можна знайти європейську класику, але дуже мало класичної української музики. Те саме з репертуаром концертів та інших фестивалів.

      — То у вас уже є конкретні проекти співпраці з електронними ЗМІ?

      — У нас є деякі домовленості з радіостанціями. Це українське радіо «Промінь».

      — А ФМ-станції?

      — Ви розумієте, тут формат не збігається. Переважна більшість наших ФМів займається сучасною музикою, а в нас музика або середньовічна, або фольклор, або класика. На жаль, наш інформаційний ринок не є таким структурованим. У нас практично немає, крім державного радіо, радіостанцій, які би займалися окремо класичною музикою чи, скажімо, джазом або фольклором. А за кордоном такі є — телевізійні та радіостанції, спеціальні магазини, клуби. У нас поки що 90% крутять одну й ту ж саму музику. Але, я думаю, з часом це все розвиватиметься. І наш фестиваль цьому сприятиме. Можливо, буде щось із нашим спонсором, каналом ICTV.

      Тим же, хто не встиг на другу «Київську Русь», президент фестивалю, нардеп Володимир Бондаренко, пропонує не засмучуватися, адже попереду третій акт цьогорічного фестивалю — кобзарі та лірники, які гратимуть на Покрову в усіх храмах Києва. «Особливо ми хочемо виокремити програму з кобзарями-лірниками, — наголошує він, — бо цього ніде немає — ні в Польщі, ні в Німеччині, тільки у нас. Це буде така автентична частина!».

      Із нетерпінням чекаємо на ТАКУ автентику. Бо після бароково-романтичного бенкету в очікуванні наступного вже слинки течуть.