Після того, як на мене напав якийсь мерзотник і сильно побив («УМ» писала про це минулого тижня), я всерйоз замислилася над тим, як захищати себе в аналогічних ситуаціях надалі. Лаври моєї улюблениці Хілларі Свонк не давали спати, тож заняття з рукопашного бою чи навіть якогось адаптованого під таких, як я, боксу здавались гідною альтернативою вечірнім урокам макраме. Але після того, як я ледь упоралася з відкриванням–закриванням затвора пістолета та й цілилась із кілограмового «макарова» обома руками, мене відрадили від подібних тренувань. Руки надто слабкі, сила удару — ніяка. Кремезного мужика хуком справа мені не відправити в нокаут. Тож «крихітки на мільйон доларів» з мене не вийде. Вийде хіба що надавати ніжними руцями старосвітських ляпасів. Але це малоефективно.
І от тоді я взялась за зброю. Вогнепальну. Перший раз у житті. Бійці спецпідрозділу СБУ «Альфа» люб’язно провели для мене майстер–клас зі стрільби. Спочатку пояснення інструктора звучали, як слова виконроба з монологу Михайла Задорнова: «Берешь вот эту штуковину и заталдыкиваешь ее в ерундовину, вставляешь хреновину — и готово дело!» Згодом я засвоїла, що «оця фігня» називається магазин, а оця — запобіжник тощо. «Вам зрозуміло, як заряджати пістолет?» — запитали в мене. «Так», — чесно збрехала я. І почала вистрибувати з джинсів: «Дайте мені спробувати самій, ну дайте!» На, пробуй. Отже, порядок такий: кулі — у магазин, магазин забити в рукоять («Лівою рукою! Ви маєте почути клацання, тоді магазин увійшов. І зніміть ви палець з курка!»). Далі треба, щоб набій пройшов у дуло. Для цього відкриваємо затвор і відпускаємо його — ще одне клацання, і набій опиняється там, де треба.
Щоправда, із затвором — заминка. Відчайдушно шкребу по ньому своїм довгим манікюром — клята залізяка не просувається і на міліметр. Розлючена, обертаю пістолет «мордою» до себе і тягну затвор мало не зубами. Отримую по руках. «Ви блондинка, пофарбована у брюнетку? Ніколи не наводьте заряджений пістолет дулом на себе. І на мене теж! Усі операції з ним — коли дуло направлене униз». Домовились. Більше не буду. Отже, підготовча частина завершена. Залишилось зняти зброю із запобіжника — і можна стріляти. Якщо чесно, то трохи страшно. Права рука м’яко тримає руків’я, ліва — міцно охоплює праву. Палець на курку, і — постріл. Мимо! Коментар збоку: «Власне, хоча б одне око з двох вартувало б розплющити».
Мій перший постріл видався мені таким гучним, що я підстрибую разом із пістолетом. «Давайте ще раз». Даю. Цього разу примружую одне око, другим — слідкую за мушкою. Потрапляю на мішені у «сімку» і на радощах виконую бойовий танець дикуна з племені мумбо–юмбо (забувши про пересторогу, знов вимахую направо і наліво зарядженим пістолетом). Розстрілявши весь магазин (а потім ще один!), авторитетно заявляю: «Це значно краще і драйвовіше за вишивання хрестиком чи походи в салон краси. Хочу ще!» Ми міняємо зброю, і я отримую інший пістолет — з гумовими кулями. Гумові кулі дорожчі за бойові набої (а імпортні дорожчі за вітчизняні), тому мене попереджають: «Без фанатизму!» Власне, після двох чи трьох пострілів стає нецікаво — «гумовий» пістолет стріляє так само, як і вогнепальний. Для мене знімають мої мішені (їх я забираю як трофеї) і показують, на що здатна гумова куля: вона навиліт пробиває 5–міліметрову фанерну дошку. Тож нападнику буде непереливки, якщо поцілити в нього з такої зброї, тим паче з малої відстані. «Запакуйте, — кажу. — Беру ось цей».
Жарти жартами, але щоб придбати «гумовий» пістолет, потрібно отримати дозвіл. Якщо ви — народний депутат, суддя чи журналіст, можете починати збирати тонну паперів. Тільки здобувши ліцензію, можна йти за покупкою в один із 17 зброярських магазинів, представлених у Києві. Єдиний вид вогнепальної зброї, який можна знайти на їхніх прилавках, це зброя мисливська. Нечасто, але буває й таке, що гладкоствольні рушниці українці прикуповують не для полювання, а для захисту житла. При вторгненні у ваше помешкання невідомих осіб закон дозволяє використовувати будь–які засоби самооборони, незалежно від того, наскільки тяжкі травми отримують при цьому нападники.
Крім рушниць, які, звичайно, не підходять для самотніх жінок, що повертаються пізно ввечері з роботи, у зброярських магазинах можна прицінитись до газових та «гумових» пістолетів. На перші легше отримати дозвіл, проте годяться вони не на всі випадки життя. До того ж, якщо вже робити ставку на газ, краще придбати балончик — це і дешево, і сердито. Коштує газовий балончик від 25 до 40 гривень. Балончики відрізняються як дією газу (нервово–паралітичний або сльозогінний), так і його концентрацією.
А ціна на «гумовий» пістолет стартує від 2,3 — 2,5 тисячі гривень. Щоб отримати його, приміром, журналісту, треба взяти копію про державну реєстрацію видання, в якому ви працюєте, копію вашого журналістського посвідчення та клопотання від головного редактора. З усім цим необхідно прийти до обласного управління міліції, написати там заяву, заповнити реєстраційну картку і сплатити мито в розмірі 20 гривень. Не забудьте також, що вам знадобляться: сертифікат від нарколога про відсутність протипоказань для володіння зброєю; аналогічного змісту довідка від психіатра; довідка з міліції про відсутність судимості; висновок дільничного інспектора про наявність необхідних умов для зберігання зброї. (Дільничний просто прийде, щоб переконатись, що ви маєте сейф для пістолета, середня вартість якого, на жаль, сягає тисячі гривень). З дозволом на руках зброю можна вибирати упродовж трьох місяців. Після цього вам ще доведеться укласти договір цивільної відповідальності, а також 101 раз завітати до міліції — цього разу по довідку на право зберігати та носити зброю. Дійсною така довідка буде 3 роки. Тож через 3 роки можете все починати спочатку.
Якщо вам ліньки витрачати стільки часу на паперову тяганину, придбайте пневматичний пістолет. Це ви можете зробити, що називається, не відходячи від каси. На «пневматику» дозвіл не потрібний, коштує вона стільки ж, скільки і пістолет під гумові кулі, але має дуже суттєвий мінус. Для самозахисту пневматичний пістолет майже не годиться. Хіба що у літню пору, коли ваш нападник буде вбраний у легкий одяг. Адже зимову куртку абощо куля з пневматичного пістолета навіть не налякає. До того ж бути з ним напоготові також не завжди можливо. Деякі моделі пневматичних пістолетів потрібно спочатку накачати повітрям, для чого грабіжника чи ґвалтівника треба буде попросити трохи зачекати...
Підсумовуючи сказане, зазначу, що відомі мені з американських детективів електрошокери (ще один засіб самозахисту!) я у Києві не знайшла. З’ясувалось, що це взагалі заборонена на наших теренах річ. Електрошокерів немає буцімто навіть на озброєнні у працівників міліції. Зате вони є на чорних ринках, але там я їх шукати не стала. Бо для себе вже все вирішила: мій вибір — це газовий балончик і «гумовий» пістолет. Балончик уже придбала, а оформлювати дозвіл на зброю почну буквально з сьогоднішнього дня. Працівники СБУ, які організували для мене цю консультацію, обіцяли згодом підібрати мені «дамську» модель пістолета. Він важить всього лише 450 грамів і має компактні розміри. Тож йому буде затишно в моїй сумочці між косметичкою і плюшевим ведмедиком. А якщо серйозно, то носіння пістолета в кобурі та швидке виймання його звідти (як і блискавична реакція на напад у цілому) — також ціла наука. З її освоєнням мені також обіцяли допомогти.
До питання про засоби захисту тісно примикає проблема меж самооборони. Стаття 36 Кримінального кодексу України говорить про те, що «кожна особа має право на необхідну оборону». Перевищенням її меж визнається «умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту». Щоправда, того, хто «переборщив», вибачає стан афекту: «особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту».
Інша річ, коли мова йде про умисне вбивство або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони. Статті 118 та 124 ККУ передбачають за такі діяння кримінальну відповідальність. Якщо згадати неприємну історію, яка трапилась зі мною, то на практиці це означає наступне. Я могла б стріляти у мого нападника (в таких випадках, як правило, цілять по ногах), але не добивати його, пораненого, контрольним пострілом у голову.
Зрозуміло, що засоби самооборони застосовують тільки у крайніх випадках. Дискусія на зупинці стосовно того, хто першим стояв у черзі на «маршрутку», ще не привід витягати з кишені пістолет або газовий балончик. Навіть якщо ви праві на 100 відсотків, а якась нахаба — ні. Так само нецензурна лайка не є причиною, щоб стріляти у вашого чорноротого візаві. Хай собі лається на здоров’я — зате вам потім не «пришиють» невідповідність небезпеці посягання. Все–таки зброя — це витримка і повний самоконтроль. Саме тому, мабуть, Верховна Рада досі думає, як остаточно оформити закон стосовно її продажу, і час від часу береться переписувати правила.
...А взагалі одна мудра людина, відповідаючи на моє запитання, що б такого придбати жінці для самооборони, відповіла коротко і зрозуміло: «Чоловіка». Теж, між іншим, варіант...
P.S. «Україна молода» висловлює подяку за допомогу у підготовці цього матеріалу керівнику прес–служби СБУ Марині Остапенко та спецпідрозділу СБУ «Альфа».
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
