Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Костянтин Дубінін — режисер із багаторічним стажем і оригінальною творчою долею. Адже часто митці–початківці, які стартують з театру для дітей, розцінюють цей майданчик як трасу для розгону і в найближчому майбутньому бачать себе на сцені «дорослого» театру в якійсь класичній гранд–ролі. Якщо проревізувати трупу будь–якого театру, цільова аудиторія якого — 18+, то таких вихідців із ТЮГів там можна знайти чимало. У Костянтина Михайловича усе склалося з точністю до навпаки.
Заслужений діяч мистецтв РФ, режисер–педагог, Дубінін кілька років працював головним режисером одного з найстаріших у Росії Горьківського театру (нині — Нижегородський театр драми ім. Горького). А потім потрапив до Київського ТЮГу на Липках і наче пережив друге творче народження. «Кицьчин дім», «Лис Микита», «Пригоди Тома Сойєра», «Ляльковий дім», «Химера» — спектаклі Костянтина Михайловича можуть слугувати ілюстраціями до педагогічних посібників. У своїй останній виставі, «Чарівник країни OZ» (за книжкою знаменитого американського письменника–казкаря Лімана Френка Баума), режисер розмірковує над дорослою проблемою «хотіти і могти». Розмірковує мовою, яку прекрасно розуміють діти, а це дозволяє сподіватися, що ця проблема в їхньому дорослому житті буде вирішена.
Головна героїня вистави — дівчинка Дороті, яка потрапила до країни OZ. Тут красиво й затишно, але мала дуже хоче повернутися додому, в Канзас. «Бо вдома — найкраще», — говорить дівчинка. Для цього їй треба потрапити до чарівника країни OZ, який доправить її до Канзасу. Дорогою до Дороті приєднується Страшило, голова якого набита соломою і який дуже хоче мати хоча б трішки мозку. А ще — Лісоруб, який втратив серце і прагне повернути цей важливий орган, оскільки без серця неможливо кохати. І вже майже біля маєтку OZ’а до компанії приєднується Цар Звірів, який насправді… дуже боягузливий, а тому мріє випросити у Чарівника хоробрості. Друзі розвінчують міф про великого OZ’а — насправді він не такий уже й страшний та всемогутній... Але Чарівник пояснює героям, що часто проблему можна вирішити самотужки. Оскільки досвід важливіший за знання, а бути сміливим чи боягузом — це для себе вирішує кожен особисто, тут втручання стороннього навряд чи допоможе.
Аби маленькі глядачі — вистава розрахована на дітей від п’яти років — мали перед собою цікаву картинку, автори «Чарівника країни OZ» вирішили свій спектакль у формі розмальовки. За допомогою світла, яке просочувалося крізь прозорий шатер, художник Олег Тарінов перетворює сцену то на смарагдовий палац OZ’а, то на червоне макове поле, то на різнокольорові пейзажі, які розгорталися перед мандрівниками. А балетмейстер Ольга Семьошкіна примушує танцювати всіх — і людей, і представників флори та фауни.
Головні ролі виконують Марина Кукліна, Віктор Степаненко, Володимир Плахов, Борис Пономаренко, Валерій Войтенко.
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>