Червоний листопад — оглянемось назад

08.11.2008
Червоний листопад — оглянемось назад

Сучасні «комсомольці» явно нудьгували серед бабусь і дідусів. (Фото автора.)

Комуністи відзначили річницю свого Жовтня порівняно скромно, це важко було назвати навіть «святкуванням». Масового «завозу товаришів» з регіонів, як у попередні роки, не було. В акції взяли участь щонайбільше півтори тисячі людей, в основному похилого віку. Ані підвищення тарифів, ані економічна криза і пов’язані з нею скорочення працівників, ані нові драконівські штрафи на дорогах — подразники, які в цивілізованих країнах справді виводять на вулиці профспілки і ліві організації, українських комуністів не цікавили. Актуальні питання: «Фашизм нє пройдьот!», «Нєт рєабілітації бандєровцев!» та портрети Леніна, Сталіна, Жукова. Ну і, звісно ж, чинний президент звинувачується у всіх гріхах. Цього року взагалі важко було сказати, для чого ліві «вожді» знову витягли людей на вулиці.

Напередодні Окружний адміністративний суд Києва задовольнив вимоги КМДА і розвів акції комінустів та їх противників по різні боки майдану Незалежності. Перших — під стеллу Незалежності, других — під Лядські ворота. Між ними традиційно став міліцейський кордон, плюс рух автомобілів по Хрещатику, який учора не обмежували. Ще близько десятої години ранку близько 700 «вірних ленінців» зібралися перед невеличкою сценою, змонтованою в «червоному куті» Майдану. Згодом до них приєдналися ще майже тисяча людей під прапорами КПУ, які спустилися від Арсеналу вулицею Грушевського. Разом вони «учинили» мітинг, кульмінацією якого став виступ лідера Компартії Петра Симоненка. Після цього всі рушили на вулицю Банкову, покричати під секретаріатом Президента. День видався на диво гарний і сонячний, тож ті, хто не перебував у полі зору партійних «погоничів» із мегафонами, просто насолоджувались: бабусі «перебирали кісточки» Юлії Тимошенко, а дідусі — тішилися наперед тим, які гарні вудлища вийдуть із пластмасових «телескопічних» держаків від червоних знамен, які їм дали в руки.

На іншому, протилежному від комуністів, боці Хрещатика стояли близько 30 активістів ВО «Свобода» з плакатами: «Злочини комунізму мають бути засуджені, комуністична ідеологія — заборонена!», «Пам’ятники леніним–косіорам–петровським — на смітник!», «Комунізм — ідеологія геноциду!», «Московський більшовизм знищив понад двадцять з половиною мільйонів українців». Загалом у столиці обійшлося без протистоянь.

Натомість у Львові представники націонал–патріотичних організацій таки прорвали кордон міліції, і де–не–де зав’язалися бійки. Дійшло до того, що, аби уникнути серйозніших наслідків, «лівих» організовано вивезли спеціальним автобусом, в який полетіли яйця і древка від прапорів. Після чого перед монументом Слави «свободівці» ще спалили кілька червоних знамен. Незважаючи на конфлікт, нікого не затримали. «Ну, принесли щось, якісь тряпки, і палили. За що їх притягувати до відповідальності?» — прокоментував ситуацію начальник міського управління ГУ МВС України у Львівській області Ігор Цікало.

  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>