Олеся Махонько по–анлійськи

06.11.2008
Олеся Махонько по–анлійськи

Олеся Махонько майже п’ять років працює в Лондоні, за цей час змінила п’ять компаній і створила свій бренд Molessa. Назва склалася з імені і прізвища дівчини, бо зробити бренд «іменним» не дозволяє фонетична екзотичність для британців. Попри те, що в британській столиці своїх молодих дизайнерів перевиробництво, Олеся каже, що там легше і простіше просувати свій бренд, бо є налагоджені механізми і система. «УМ» розпитала дебютантку UFW про особливості роботи молодого дизайнера в креативній столиці світу.

 

— Олесю, як ви потрапили до Лондона?

— Я навчалася в Київському університеті технології і дизайну. Були якісь контакти, десь показувалась, брала участь у конкурсі молодих дизайнерів «Сезони моди — погляд у майбутнє», інших конкурсах. І в один прекрасний день пролунав дзвінок, і мене запросили працювати до Лондона, в китайську компанію, яка володіє 20–ма дизайнерськими брендами.

— Чи складно дизайнеру знайти роботу в Лондоні?

— Для мене не складно. Я вважаю, що наша освіта краща, ніж британська. У нас дуже технічна освіта, у нас дають навички. Я всю колекцію можу зробити сама з нуля. Я можу сказати швачці, чого я хочу. Я контролюю процес від ескізу до остаточного результату. А в них зосереджуються на креативі. І часто виходить так, що ідея хороша, але розвалюється на етапі втілення. Британським дизайнерам бракує технічних навичок і знань.

— Для кого ви працюєте?

— Крім моєї марки Molessa, я також працюю для компанії, яка шиє вечірній і весільний одяг Caroline Castigliano — я там молодший дизайнер і конструктор, у Великобританії я спеціалізуюся на вечірній і весільній моді. Це в мене вже п’ята компанія за п’ять років. Працюю іноді фрілансером в інших компаніях. Цілий рік я стажувалася в Олександра МакКвіна, допомагала готувати колекцію весна–літо 2007 р. Я займалася створенням форм плаття.

— Чого ви навчилися в МакКвіна?

— Я побачила, як працює модний бізнес — увесь процес, усі стадії. Я і в Париж їздила, допомагала за кулісами. Вивчила саму схему роботи.

— Ви б хотіли залишитися працювати в МакКвіна?

— Чесно кажучи, ні. Ви знаєте, там відчувається складна обстановка, у великій компанії ти не зможеш зробити того, що можеш, коли працюєш сам на себе.

І от через п’ять років роботи в Британії захотілося чогось, що відбивало б мої ідеї. Там, якщо твій одяг не носибельний, марка не буде жити. Тому беру участь у комерційних виставках, де приходять в основному баєри, які напряму роблять замовлення малих партій одягу, створюють розміри під конкретні магазини і так далі. У листопаді я показуюсь на лондонській виставці FashionExpo, в якій беруть участь дизайнери і виробники, вона спрямована на пошук споживачів.

— Чи знайомі ви з іншими українськими дизайнерами, які працюють у Лондоні?

— Усі мої друзі — візажисти, стилісти, які тут шукали себе, виїхали з Лондона.

— А вам там простіше жити, ніж у Києві?

— Простіше не в плані життя, а простіше з просуванням свого бренду. Там дуже висока конкуренція, але є канали, агенції, які тебе просувають.

Україна ще «не виробила» прошарок споживачів, які б користувалися дизайнерськими речами. А там такий прошарок є, є бутіки, які принципово не купують відомих модельєрів, а шукають щось новеньке. Я співпрацюю з агенцією, яка представляє 20 дизайнерів — десять чоловічих і десять жіночих. Агенція сама працює з баєрами, у них є шоу–рум, отже, в дизайнера голова не болить про збут. Я тільки організовую нову колекцію.

— Ваша марка — це ви і ще хто?

— Свої викройки я завжди роблю сама, у мене є три наймані швачки і стиліст, із яким я працюю.

— А конструктор?

— Це дуже інтимний момент — пошиття плаття. Я шию сама макет, дивлюся посадку на фігурі. Для мене створення плаття те ж саме, що створення скульптури, і це дуже особистий творчий момент.

— Скільки коштує ваша сукня в Лондоні?

— Оптова ціна — 1500 гривень. У бутіках накрутка — 300%, тож ціна моєї сукні в магазині — 450 фунтів. Все це зумовлене цілком закономірними факторами — виготовляєш малими партіями, закуповуєш малими партіями тканину і фурнітуру, а це все дорожче, ніж великий опт.Мій одяг під брендом Molessa продається в Лондоні в магазинах JK Laundry, Wardrobe, Diverse.n

  • Мода як демонстрація сили

    Починався Тиждень з порогу — навпроти входу в «Мистецький арсенал» куратор проекту Ukraine Inspired, дизайнер Федір Возіанов представив невелику колекцію casual–речей — футболки та світшоти з патріотичними принтами та написами. >>

  • Без шаблону

    Катя Возіанова — засновниця ательє Indposhiv, донька дизайнера Федора Возіанова — маже п’ять рокiв тому знайшла вільну нішу: чоловічі костюми на замовлення. Нудне радянське слово «індпошив» написала латиницею і взялася до роботи. Це тільки на перший погляд здається, що Brioni та Ermenegildo Zegna задовольнили потребу багатих чоловіків у пристойних ко­стюмах, а торгова марка «Михаїл Воронін» — не дуже багатих. >>

  • Ох ти ж і сукня!..

    Український тиждень моди, що проходив iз 9 по 13 жовтня, дав відчуття, що країна перебуває напередодні створення повноцінної fashion–індустрії. Є UFW — з традиціями, патріотизмом, професіоналізмом. Є нібито альтернативні модні Дні — проект маргінальний, проте амбіційний. Є Львівський fashion week, і в ці дні вперше пройдуть «кучні» покази в Харкові. >>

  • Скрипка вчить, як одяг шить

    Олега Скрипку в нас просто люблять. Здається, саме тому поява його в підсумковому дефіле на подіумі Українського тижня моди викликала шквал овацій. У кулуарах після закінчення першого дня Тижня, в якому Скрипка дебютував як дизайнер, більше критикували його колекцію, ніж захоплювалися. >>

  • Пішов 33–й Тиждень...

    33–й український тиждень моди наповнений ефектними заходами і медійними обличчями. 12 жовтня на подіум UFW вийдуть 12 телеведучих групи каналів «1+1» у вбранні від українських дизайнерів — і Лідія Таран, і Алла Мазур, і Данило Грачов, і Руслан Сєнєчкін, і Юлія Бориско, і Василіса Фролова. >>