Є така стара київська традиція: як тільки змінюється погода — транспорт стає. У сніг чи сильний дощ тролейбуси «впадають у сплячку». Їх штурм нагадує наслідки Чорнобиля, коли в 1986–му всі масово залишали столичні терени, пхаючись у потяги. Вчора в кількох районах Києва автобусів та тролейбусів також було не дочекатись. Мабуть, підняття цін на проїзд у три–чотири рази мала підсолоджувати думка, що взагалі без транспорту ще гірше. Тож і платили кияни, не маючи іншого вибору: за проїзд у метро — 2 гривні, за трамвай, тролейбус чи автобус — півтори (а якщо купували квиток у кондуктора, то й тоді також 2 гривні).
Але порівняно із тим, що робилося в метро, ситуація на зупинках наземного транспорту виглядала ще більш–менш спокійною. У «підземці» ж до кас зміїлися величезні черги, адже напередодні ніхто не продавав жетонів нового зразка (точніше, добре забутого старого — такими користувались до чергового підняття цін). Хоча пасажири метро ще з вечора попереднього дня (і авторка цих рядків тому свідок) цікавились «дорогими» жетонами. Як це часто буває, до підвищення тарифів не зуміли підготуватись навіть технологічно, не створюючи натовпів і ажіотажу.
Що ж до реакції киян, то її описувати зайве. До погрому транспортних засобів чи сидячих страйків на трамвайних коліях ніхто ще не вдавався — обмежилися експресивною лексикою, зокрема й на адресу «мера всіх киян». Єдиною розрадою станом на вчора були «маршрутки» — вартість проїзду в них не зросла. Однак експерти говорять, що так триватиме максимум тиждень. Ще не було такого казусу на київських дорогах, щоб приватні перевізники працювали собі на збитки.