Підрахуй в Америці

Виборча система США є дуже складною, але водночас і прозорою. Головна відмінність виборів президента США від подібних процедур в інших демократичних країнах полягає в тому, що президента обирають не прямим голосуванням, а колегією з 538 виборщиків. До її складу входять представники кожного штату. Кількість членів колегії від штату дорівнює кількості представників цього штату в обох палатах Конгресу США і приблизно пропорційна кількості населення кожного штату. Найменші — Аляска, Монтана, Північна Дакота та федеральний (столичний) округ Колумбія — делегують по три виборщики, а найбільший, Каліфорнія, 55 виборщиків.

Сьогодні мешканці США з правом голосу обирають не президента, а членів колегії виборщиків. У всіх штатах, за винятком Мейну і Небраски, діє правило «переможець отримує все», тобто той із двох кандидатів, який набирає більшу кількість голосів, отримує всі голоси колегії виборщиків від цього штату. Відтак зрозуміло, чому Обама та Маккейн відчайдушно намагалися перетягнути на свій бік виборців тих великих штатів, де їхні шанси на перемогу рівні. Скажімо, Флориди, яка делегує до колегії 25 виборщиків. Їхні голоси отримає той, хто заручиться 50 відсотками плюс один виборець. Ця система інколи відіграє злі жарти. 2000 року Джордж Буш із мінімальною (якщо не сказати — мікроскопічною) перевагою переміг на Флориді Ела Гора, і це визначило результат голосування колегії виборщиків на його користь, хоча загалом по країні за Гора проголосували на півмільйона виборців більше, ніж за Буша. Такий курйоз стався вперше за більш ніж 100 років.

Американці обирають сьогодні навіть не виборщиків, а команду виборщиків, яка формується на партійних з’їздах з активістів партії та відомих осіб. Для прикладу, квота штату Пенсильванія становить 23 виборщики. Республіканська партія формує в цьому штаті свою команду виборщиків такої чисельності, а Демократична — свою. Яка команда переможе — та й буде працювати далі, а яка програє — йде відпочивати до наступних виборів. «Справжні» вибори президента США відбудуться лише в середині грудня. Тоді команди–переможці зберуться в кожному штаті і підтвердять свій вибір. Поіменний результат голосування буде завірений печаткою і надісланий голові Сенату США. Результати голосування від усіх штатів повинні надійти до Сенату не пізніше кінця грудня.

6 січня 2009 року обидві палати Конгресу США зберуться на спеціальне засідання з підрахунку голосів виборщиків: переможець повинен набрати щонайменше 270 голосів. Лише на ньому буде офіційно встановлено прізвище нового президента США, який вступить на посаду 20 січня.

Кожен член команди виборщиків не має юридичних зобов’язань голосувати за кандидата від своєї партії. Якщо він проголосує за кандидата від партії–суперниці, то це в більшості випадків не матиме жодних юридичних наслідків, за винятком морального осуду. Лише в деяких штатах до такої особи, яка визначається законом як «віроломний виборщик», можуть бути застосовані штрафні санкції чи покарання. У Конституції США міститься дуже мало вказівок на те, яким кваліфікаційним вимогам повинен відповідати виборщик. Наведено лише перелік тих осіб, які НЕ МОЖУТЬ бути виборщиками: це сенатори, члени Палати представників чи інші особи, які займають виборну чи прибуткову державну посаду.

Теоретично може виникнути патова ситуація, коли голоси 538 виборщиків розділяться навпіл. Таке трапилося лише раз — 1824 року. За подібної ситуації Палата представників має рівно два тижні (між 6 і 20 січня), щоб обрати президентом одного з трьох кандидатів, які набрали найбільшу кількість голосів, а Сенату надається право обрати віце–президента.

Коли творці Сполучених Штатів розробляли таку систему виборів президента, то переслідували мету створити певну «буферну зону» між президентом та громадянами. Вони боялися появи на чолі країни маргіналів, безвідповідальних популістів, корисливих авантюристів чи тиранів. Тому і було створено колегію виборщиків, представники якої виступають як єдина команда і зустрічаються лише раз для виконання своєї єдиної місії. Такою групою людей важко маніпулювати.