Микола Андреєв: Нині 90 відсотків колишніх «недоторканних» сидять за ґратами. Так буде і з сьогоднішніми

У 1993 році на зміну карному розшуку боротися з наркомафією прийшов Департамент боротьби з незаконним обігом наркотиків (БНОН). З того часу наркозалежних в Україні не поменшало. Більше того, якщо згадати звинувачення міліції на адресу секретаря міськради Харкова Геннадія Кернеса, то можна дійти висновку, що дурман–зілля стає популярним і серед так званої політичної еліти. Начальник БНОН Микола Андреєв пропрацював у «системі» понад 34 роки і є одним із тих у міністерстві, хто першим заявив: споживачів наркотиків не можна карати — їх потрібно лікувати, а за ґратами мають сидіти постачальники.

«Треба виконати не завдання партії, а завдання народу»

— Миколо Миколайовичу, ви пройшли ще радянську школу міліції. Як боролися з наркообігом тоді й тепер? Коли дії правоохоронців, скажімо так, були ефективнішими?

— У Радянському Союзі взагалі офіційно з обігом наркотиків ніхто не боровся, оскільки про проблему наркоманії, зі зрозумілих причин, тоді вголос не говорили. Усі функції аж до 1993 року, коли з’явилася постанова Кабміну і наказ міністра МВС про створення спеціальної служби боротьби з незаконним обігом наркотиків, були покладені на карний розшук. За ці 15 років ми пройшли серйозну школу життя. Але порівнювати ефективність роботи Департаменту тоді і тепер не зовсім коректно. Один із колишніх міністрів МВС заявляв: ми виконаємо завдання, яке перед нами поставила партія — зафіксуємо необхідних, умовно кажучи, 30 відсотків злочинів. Але ж треба дивитися на речі об’єктивно: «притягнуті за вуха» виконання завдань для статистики — ще не показник. Можливо, статистикою ви справді виконаєте завдання перед партією, але не перед народом.

— Які сьогодні основні загрози і виклики стоять перед Департаментом?

— Якщо взяти оцінку дій наших співробітників, яку дала ООН, то за останні два роки Україна зробила серйозний поступ у боротьбі з нарко­злочинністю. Нині БНОН відпрацьовує кілька напрямків. У першу чергу, це виявлення осіб, які займаються виготовленням і збутом наркотиків, боротьба з міжнародними та регіональними постачальниками наркотиків і вилучення та повернення державі коштів, які злочинці заробили на продажі зілля.

Якщо брати поточний рік, то лише з початку року у сфері наркоторгівлі правоохоронці зафіксували понад 51 тисячу злочинів. Із них приблизно 18 тисяч або більше 35 відсотків — це затримані за збут зілля. Окрім того, цьогоріч викрито 30 організованих злочинних угруповань, які займалися реалізацією наркоречовини. Що цікаво, з них чотири спеціалізузвалися винятково на трамадолі. Якщо брати до уваги фінансовий аспект, то цьогоріч міліція вилучила наркотичних речовин на понад 694 мільйони гривень. Із них трамадолу — на 4 мільйони 700 тисяч гривень.

Крім міліції, у державі повинна бути й мораль

— Цифри це добре, але громадяни в першу чергу звертають увагу не на них, а, приміром, на підлітків, які, не соромлячись і не боячись міліції, нюхають клей на вулицях Києва. Чому з цим нічого не роблять?

— Ми дуже запізнюємося із законодавчими ініціативами. А саме вони мали б знімати ці проблеми. Адже клей не є наркотиком, хоча шкодить здоров’ю людини, можливо, більше, ніж наркотичний препарат. Зрозуміло, коли люди бачать таке, їх не може це не обурювати. Але невже лише міліція повинна звертати ува­гу на такі речі? Поїдьте у серед­ньостатистичне село і покажіть, куди там можна піти порозважатися? Будинки культури вже давно не працюють. Єдині місця, куди молодь іде відпочивати, — як не прикро, бари. А ще дискотеки, де відомо що відбувається.

Звичайно, можна посадити у в’язницю всіх наркозалежних. Але хіба це вирішить проблему? Та ні! Бо їхнє утримання ляже на плечі платників податків.

— Необхідний кредит довіри населення до міліції... А його немає!

— Немає довіри до міліції? Звертайтеся в прокуратуру! А взагалі до відсутності цієї довіри призвели правила самої ж системи. Минулого року ми притягнули до відповідальності, приміром, 20 тисяч злочинців, а в цьому стоїть завдання — 100 тисяч. Проте ті 20 тисяч не є злочинцями. Ловити треба інших — хто дав людям наркотики. Але найгірше те, що ті ж таки засуджені через одну помилку вже ніколи не віритимуть міліції.

— Гаразд, візьмемо інший приклад. У Києві по вулиці Янгеля є аптека, де і нині продають заборонений трамадол. А правоохоронці, які патрулюють цей район, спокійно за цим спостерігають.

— Якби мені було відомо про цей факт раніше, нині цю аптеку, як і відповідальних спіробітників міліції, уже б покарали. За час роботи у правоохоронних структурах завжди чую лише одне: тримайте злодія! На цьому все закінчується, бо зазвичай наші люди вміють лише звинувачувати, але не переймаються тим, що боротися з наркоманією має не тільки МВС, а вони самі.

— Але чомусь не полишає підозра, що навіть якщо ви дасте доручення перевірити, у тій аптеці і далі продаватимуть трамадол...

— Людей, за окремими винятками, практично ніколи не змушують пробувати наркотик. Одна категорія людей вперше вживає його з цікавості. Інші — слабохарактерні. Треті починають «підсідати» на дурман ще з якихось причин. Але всі ці випадки об’єднує одне: йдеться про епідемію, хворобу суспільства! Ось у чому мораль! Кожен повинен відчути свій громадянський обов’язок, інакше цю проблему не подолаємо.

Та у світі немає жодної держави, де б з проблемою наркоманії боролися правоохоронці самотужки. Нещодавно я повернувся з Великої Британії. Був і в інших європейських державах, але в жодній ніхто не покладає проблему наркоманії тільки на міліцію, бо це неправильно! МВС України провело опитування тисячі дівчат, середній вік яких складав 15 років. З’ясувалося, що практично кожна з них пробувала наркотики! Не всі продовжили вживати, бо хтось побачив соціальну рекламу чи прочитав книжку, видану МВС, яка потрапила у шкільні заклади. Але 10 відсотків продовжили вживати наркотики! І саме звідси треба починати вирішувати проблему, бо, можливо, серед цих дівчат є і наші знайомі.

Сядуть усі!

— А може, починати треба з того, що правоохоронці мають, врешті–решт, спіймати виробників того ж трамадолу на теренах нашої держави?

— БНОН, звичайно, вже давно опломбував усі відомі «бази» з виготовлення. Але сировину для виробництва завозять з–за кордону, і цілком легально. А в нашій державі діє презумпція невинуватості. Тому, щоб «дістати» замовників, які санкціонують ввезення сировини, треба довести їхню провину. А цього не дозволяє зробити недосконале законодавство.

— Отже, неконтрольоване ввезення компонентів для трамадолу відбувається з провини Міністерства охорони здоров’я?

— МОЗ нині тісно співпрацює з нами, і маємо повне порозуміння. Контролювати ввезення сировини для трамадолу — функція Комітету з контролю за лікарськими засобами. Саме люди, які входять у нього, повинні контролювати квоту, яка ввозиться в Україну. А за останні роки тенденція до зростання виготовлення і незаконного збуту трамадолу просто вражає! Нині проблема і з іншими медичними препаратами. Тому суспільство має знати, що закуповує держава і для яких потреб.

— Але і міліція має демон­струвати ефективні дії!

— А хто вам сказав, що їх немає? Ось наразі розслідуємо гучну справу про незаконний обіг наркотиків у Львові. Там затримано дев’ять осіб посадовців із галузі фармацевтики. Прізвищ, на жаль, поки назвати не можу. Заарештовано групу з дев’яти осіб із Чернігівської області, які постачали наркотики в Київ. Фігурують і такі, що нині мають, в лапках, недоторканність. Але так не буде завжди. Життя показує, що рано чи пізно і вони відповідатимуть за свої незаконні діяння. Інша справа, що недосконале законодавство дозволяє засудити того, хто займався збутом, до п’яти років ув’язнення, а того, хто вживав, — до восьми років.

— На що, крім трамадолу, ще є «попит» в Україні?

— Якщо говорити про пси­хотропні препарати, то їх зде­більшого завозять з Голландії і Польщі. Героїн — через так званий «Балканський шлях», який, в основному, проходить через кордон із Російською Федерацією. Кокаїн з країн Південної Америки здебільшого потрапляє через Португалію. Найбільше наркотичних препаратів збувають на сході та півдні нашої держави. За кількістю на 10 тисяч населення лідирує Миколаїв. А ось Західна Україна, де є моральні цінності, де люди вірять у Бога, найменше «споживає».

— Складається враження, що на сході і влада потурає розповсюдженню наркоепідемії. Це якщо згадати закиди на адресу тамтешніх очільників — зокрема пана Кернеса...

— Департамент БНОН не займався цією посадовою особою. Нині в Україні є багато правоохоронців, у тому числі карний розшук, УБОЗ, які розслідують ці справи...

— Дивно: гучна справа про торгівлю наркотиками, а головне відомство, яке мало б її розслідувати, не має про це інформації...

— Інформацію ми маємо, але, оскільки справа не проходила через наш департамент, коментувати щось некоректно.

— Якщо ця справа пішла напряму до міністра в обхід керівника БНОНа, складається враження, що справа заполітизована...

— У політику не втручаюся принципово. Але можу сказати, що ми маємо практику, коли у кримінальних справах із незаконного обігу наркотиків фігурували високопосадовці, в тому числі народні депутати. І хоча нині вони є недоторканними, завжди так не буде. У 90–х роках на вулицях убивали, міліція знала, хто, але нічого вдіяти не могла. Повірте, нині 90 відсотків із колись «недоторканних» сидять за гратами. Так буде і з сьогоднішніми. Бо рано чи пізно відповідати за свої вчинки доведеться усім, хто порушує закон.