«Молодість–2008». Політичні рефлексії й мистецтво заради мистецтва

Цьогорічний фестиваль кінодебютів у Києві має чимало ознак того, що в майбутнє «Молодість» може дивитися більш ніж оптимістично, піклуючись хіба про те, як у невеликий проміжок фестивального часу утиснути якнайбільше гідних картин. По–перше, студентський конкурс цього року був рекордно численним: 30 стрічок із 25 країн світу, за кілька років сьогоднішні «піонери від мистецтва» приїдуть на фестиваль вже зі своїми повнометражними дебютами. По–друге, «Молодість» продовжує множити творчі проекти усередині фестивалю, обростаючи новими складовими: Molodist FilmBoat Meeting, спеціальний конкурс ко–продукцій, завдяки якому молоді кінематографісти з України та інших країн змогли представити свої кінопроекти європейським продюсерам та фондам, що фінансують кіновиробництво, — став однією з найбільш резонансних подій кінофоруму. І таких ознак можна наводити дуже багато, аж до переповнених залів на всіх конкурсних та позаконкурсних сеансах. Що засмутило? Мабуть, значний вміст політичних рефлексій у представлених на фестивалі фільмах («Надзвичайний Чорномирдін», проект «Кіно проти тоталітаризму»...). Хотілося б, звичайно, бачити більше картин, вирішених у стилі «мистецтво заради мистецтва». Але таке у наш неспокійний час навряд чи можливе.

«Шультес», якого дочекалися

«Одному філософу дуже подобалася актриса. Він приходив на всі її вистави і фільми. Одного разу вирішив подивитися на неї за кулісами. Зайшов, а там — пустка. У фільмах, які отримали нагороди, пустки немає. Режисери знають, що таке кіно і як його робити», — ділиться враженнями після «Молодості» російська актриса, член журі Алла Демидова.

Головний герой фільму «Шультес» дебютанта в ігровому кіно, документаліста Бакура Бакурадзе не розчарував би цього філософа підміною порожнечі яскравою роллю. За задумом режисера, всі його герої — це середньостатистичні люди великого міста, позбавлені індивідуальності, сірі і втомлено занурені в повсякденне життя. «Я не пам’ятаю», — байдуже говорить на початку фільму 25–річний Олексій Шультес. Що не пам’ятає, кого і чого в нього такий пригальмований вигляд, — глядач так і не розуміє до кінця фільму. Олексій, колишній спортсмен, після автокатастрофи втрачає пам’ять. Він регулярно дивиться спортивні програми по телевізору, а на життя заробляє кишеньковим злодійством. Звідки у нього гроші — Олексій не пам’ятає, тому всім каже, що влаштувався тренером з бігу. Про те, що у нього амнезія, не згадується жодним словом. Це стає зрозумілим із того, що Олексій щоразу в таксі підглядає власну адресу в записнику. Він проводить час із дівчиною, не знаючи її імені. Коли вона іде в туалет, Олексій знаходить її паспорт, щоб перевірити, чи є вона в його записнику. На похоронах матері на його обличчі не видно навіть скупої сльози, а коли брат питає, чого від неї так довго немає листа, Олексій заяложено відповідає: «У неї все добре».

«Це, з одного боку — фізіологічний розвиток його хвороби, з іншого — певною мірою це символічно. Вважаю, що світ сьогодні тяжіє до ізоляції самого себе. Відбувається ізоляція в цілому, ізоляція соціуму та індивідуума. Шультес — модель такого світу. Він постійно йде до саморуйнування», — каже в одному інтерв’ю Бакур Бакурадзе.

На церемонії нагородження з актором Гелою Чітавою, який зіграв Олексія Шультеса, мало хто відважувався спілкуватися. Він не професійний актор, до зйомок у фільмі працював шофером Бакура Бакурадзе, але не повірити його ролі неможливо. У фільмі рудоволосий Шультес настільки професійно і без найменшого сумніву витягував мобільні, гаманці, ключі від машини, що при зустрічі з Гелою автоматично рука захищає сумку. Але це не кримінальне кіно, воно про людину, яка примиряється зі своєї хворобою.

Сергій Якутович, художник: «Це найкраще кіно, яке я бачив за всю «Молодість». Юрій Макаров: «У «Шультесі» я нарахував чотири панорами. Все решта стаціонарно: камера стоїть, і щось відбувається в кадрі. Відбувається за рахунок внутрішніх рухів, а не зовнішніх. Досконала драматургія. Фільм впливає не зовнішньо. Дії під час і після перегляду відбуваються в голові кожного з нас».

Вони не бояться

Помітною тенденцією на «Молодості» стали фільми, де діти опиняються в центрі суспільних, етичних, особистісних проблем. Говорити про рівень драматургії, професійність дітей на знімальних майданчиках дуже важко. Бо все, що було на екрані, є в реальному житті. І від цього у глядача мимоволі стоїть клубок у горлі.

Велике значення дітям надається у фільмах «Будда вибухнув від сорому» Хани Махмальбаф, «Бійка» Анаїс Барбо–Лавалет та інших. «Я вісім років працювала волонтером у закладі для дітей вулиці та подібних груп ризику. Це мене надихнуло на створення картини «Бійка», — каже на презентації фільму канадка Анаїс Барбо–Лавалет. — Кастинг тривав досить довго, доки не знайшовся ідеальний виконавець головної ролі Максім Дежарден–Тремблай».

На запитання, чому режисерка своїм дебютом занурилася у найнижчі прошарки суспільства, де все, на перший погляд, пропаще, дівчина відповіла, що вона живе серед цього і бачить такі речі мало не щодня.

Дванадцятирічний Джессі стає жертвою свавільного життя дорослих. Його мати йде працювати повією, батько перебивається випадковими підробітками, через що вдома часто немає чого поїсти. Старший брат за крадіжку сидить у тюрмі. Сестра Келлі вагається, чи то їй стати у 14 повією, чи приєднатися до компанії брата, який зв’язався з наркотиками. Джессі, мешкаючи на окраїні Монреаля, не помічає, наскільки страшним є його життя. Для нього брудні вулиці, будинки–нетрі — це рідна стихія. Він розуміє закон вулиці — або ти, або тебе. Тому хоче стати реслінгом і чесно боротися на рингу. Та і там його чекає розчарування, коли довідується, що переможця бою вибирає бос клубу, та хлопець все одно не ламається.

Такі фільми мусять регулярно йти в кінотеатрах, адже вони значно сильніші за пропозиції служб із піклування про вуличних дітей, за соціальну рекламу і закликають прислухатися до дитини. Ну хоча б наполовину так, як це робив П’єтро Паландіні з «Тихого хаосу» режисера Антонелло Грімальді. До речі, цей фільм ішов у рамках «Молодості» у програмі «Фестиваль фестивалів». Після смерті своєї дружини П’єтро щодня проводжає десятирічну дочку Клаудію до школи і чекає її до закінчення занять. Він слідкує за її думками, боїться прогавити початок нервового зриву, який може статися після втрати матері. Він читає їй казки, розчісує волосся, готує сніданки, спілкується з нею про справи в школі. Словом, виховує в ній принцесу.

«Хочу відзначити, що в молодих режисерів є схильність до праці з дітьми. Це дуже важко, але вони йдуть свідомо на такі труднощі. Там відразу видно, коли недотиснеш — і тоді виходить продукт другого сорту», — каже про фільми, де грають діти, журналіст і член журі Юрій Макаров.

Його величність Актор

Одвічне для кіномистецтва питання, хто на кого працює — режисер на актора чи навпаки, на «Молодості» нагадало про себе конкурсними фільмами «Слідчий» (Угорщина) та «Версаль» (Франція). Головні ролі у цих стрічках виконали Жольт Ангер та Гійом Депардьє. Угорець зіграв патологоанатома Тібора, який задля порятунку своєї матері вбиває чоловіка, а згодом з’ясовує, що той був його братом. Кривава драма, всупереч логіці, не обмежилася класичними дороговказами на шляху до кульмінації, як це буває зі схожими сюжетами. Режисер Атіла Гігор, проігнорувавши закони жанру, укомплектував цю трагедію елементами чорної комедії. І вбив відразу кількох зайців: глядач отримав оригінальний кінопродукт без штампів, а Жольт Ангер — плацдарм для творчості й імпровізації. Свою можливість постати на широкому екрані в усій красі Ангер використав на сто відсотків і на цьогорічній «Молодості» завоював приз Іва Монтана як кращий актор фестивалю. «Колись один угорський актор сказав, що артист не повинен натягувати на себе чужу шкіру, а повинен уміти вилізати зі своєї», — поділився своїм баченням професії кращий актор «Молодості–2008».

Герой Гійома Депардьє — відлюдько Дам’єн, який сховався від світу, власного минулого та батька у лісовій хатинці під Версалем. Одного дня до його скромної оселі прийшла молода жінка Ніна з сином Енцо. А після ночі кохання вона зникла так само раптово, як і прийшла. Ось тільки залишила своєму новому знайомому сина. «Я пішла, щоб повернутися», — скаже вона у фіналі вже дорослому Енцо. Але для того, щоб хлопчина почув ці слова, Дам’єну довелося піти проти своїх принципів — він знову повернувся до батька, пішов на роботу, визнав хлопця як свого рідного і сам відвів його до школи. Але свобода для нього виявилася важливішою за батьківські інстинкти. Прочинивши хвіртку, щоб піти назавжди, Дам’єн лише кине Енцо, щоб той зав’язав шнурки. «Версаль» (режисер — П’єр Шоллер) отримав приз Журі міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI. Ця відзнака стала ще одним доказом того, що з відходом у потойбічний світ Гійома Депардьє на одного прекрасного актора у Франції стало менше.

«Здесь русский дух, здесь Русью пахнет»

Російського кіно окремим блоком «Молодість» не планувала. Але так вийшло, що саме північні сусіди були чи не найпомітнішими на фестивалі, як у кількісному, так і в якісному плані. За три дні після старту кінофоруму відбулася міжнародна прем’єра документальної стрічки Олени Фетисової «Надзвичайний Черномирдін». Картину, присвячену 70–річчю відомого своїм красномовством політика, можна вважати спільним проектом Фетисової та російського істеблішменту, адже свої думки щодо образу Віктора Степановича озвучили Сергій Лавров, Нурсултан Назарбаєв, Сергій Шойгу, Микола Басков, Мстислав Ростропович...

Ще одним помітним персонажем на «Молодості» став росіянин Олексій Герман–молодший. У позаконкурсній програмі був представлений його «Паперовий солдат» — фільм, що отримав кілька відзнак Венеційського кінофестивалю. У Германа з «Молодістю» стосунки особливі. Він дебютував на Київському кінофестивалі, позаминулого року був членом журі на «Молодості», читав лекції у Майстерні талантів. Це близьке знайомство позначилося на взаєминах Германа–молодшого з фестивальною публікою. У фойє кінотеатру «Київ» він пив каву чи прогулювався у компанії журналістів або ж студентів, знаходив хвилинку для кожного, хто на неї претендував. А на прес–конференції навіть так, дещо по–родинному, зізнався, що недавно розлучився і зараз живе у батьків. Щоправда, батько Олексія, автор знаменитого «Лапшина» та «Хрустальова» Герман–старший, не занурюється у творчі пошуки свого сина. «Батько «Паперового солдата» не дивився, — каже Олексій Олексійович. — Він зараз озвучує фільм «Важко бути Богом», над яким працює вже десять років». Довелося Герману–молодшому прокоментувати і нещодавню політичну мізансцену свого товариша Гоші Куценка, який став членом партії «Єдина Росія». «Від цієї новини я трішки здригнувся, — зізнався Олексій. — Актор не повинен лізти в політику». Поділився він і своїми думками щодо найближчого творчого майбутнього: «Я завершив знімати короткометражку в Пітері. Це буде альманах документальних фільмів «Коротке замикання». Крім моєї стрічки там будуть картини Серебрянникова, Хлєбнікова, Вирипаєва, Хржановського... Тепер писатиму сценарій. Але новий фільм вийде не раніше, ніж за два роки. Треба ще ж знайти гроші».

А під завісу «Молодості–2008» найвідданіші кіномани отримали приємний бонус — фільм Карена Оганесяна «Домовий». Головні ролі в цій картині виконали Володимир Машков та Костянтин Хабенський. Лише ці два прізвища в афіші гарантували б стрічці прекрасну прокатну долю. Але, переглянувши «Домового», стало зрозуміло, що режисер зробив свій фільм привабливим та цілісним не лише завдяки Хабенському і Машкову. «Домовий» має рідкісний як для сучасного кінематографа ефект раптовості. І це навіть дещо суперечить жанру трилер — його Оганесян дотримується дуже чітко. Але якщо у класичному трилері можна без проблем вгадати, хто є хто і чиє тіло полетить зі скелі хвилин через 15, то тут усе значно складніше й заплутаніше. «Цей фільм відрізняється від попередньої моєї роботи «Я залишаюсь» абсолютно всім — стилістикою, динамікою, монтажем, настроєм, — коментує Оганесян. — Я б назвав «Домового» своїм другим дебютом — тут я робив речі, яких узагалі не було в моїй першій картині... «Домовий» — більш психологічна картина, вона вимагала жорсткого, реалістичного підходу». В прокаті історію про кілера, який став музою для письменника, можна подивитися з 13 листопада.