«Прощаючись, батько сказав нам: «Діти, я ні в чому не винний». Нашій мамі він також це сказав. «Я скоро повернуся», — це були його останні слова. Він нас поцілував, і його повезли... За час слідства матері вдалося якимось чином влаштувати побачення... Вона спитала: «Васю, за що тебе?» Він відповів: «Мені «шиють» літературні помилки». І ще сказав: «Надю, мене б’ють, мене вбивають, б’ють день у день». Вигляд у нього був жахливий: весь у синцях, худий, виснажений. Це була остання зустріч матері з батьком, і більш ми його ніколи не бачили...»
Віктор, син українського письменника Василя Чечвянського, закарбував цей спогад у вісім років...