Батько за сина. Мефістофель у курсі
У режисера Андрія Приходька є одна творча особливість — найсерйозніший сюжет він намагається «загорнути» у дуже яскраву обгортку. Від чого пересічний глядач часто губиться у роздумах: а що це він, власне, дивиться — трагедію, комедію, фарс чи пародію? Саме такий «післясмак» мала його «Шякунтала», індійська містерія, видовищна і надзвичайно кольорова. «Легенда про Фауста», яку Приходько днями представив київській публіці, також була скроєна за цим же принципом. Хоча тут, здавалося б, режисер мусив шукати принципово інші прийоми та принципи: відома історія про доктора Фауста, трагічнішої за яку ще треба пошукати, на перший погляд, вимагала співзвучних зі змістом режисерських ходів і художніх прийомів. Але Приходько пішов «від протилежного». Його «Легенда про Фауста» зазвучала невимушено, барвисто, розкуто, але водночас дуже мудро, повчально, розсудливо.