За свідченнями однокурсників, Микола Горбаченко був товариським та доброзичливим. (Фото надано родиною Горбаченків.)
«Мій син, Горбаченко Микола, 1986 року народження, студент п’ятого курсу Національного транспортного університету, відмінник навчання, за п’ять днів до захисту дипломної роботи пішов із гуртожитку і зник», — такими словами починається лист до «України молодої» вбитого горем батька — Михайла Горбаченка, керівника одного з підприємств Бахмацького району, що на Чернігівщині. Батьки приїхали до Києва наприкінці червня 2008 року і почали шукати дивно зниклого сина, і в той же час труп хлопця знайшли в лісопосадці Святошинського району випадкові перехожі. Міліція одразу заявила — це самогубство, але рідним та близьким, які ховали 22річного Миколу, так не здавалося — на тілі були численні тілесні ушкодження. Виходить, перед смертю хлопця били й катували. Але люди не можуть знайти в правоохоронних органах правди уже чотири місяці.
Звісно, можна вважати, що в хлопця виникли якісь особисті проблеми, і він в емоційному стані вирішив накласти на себе руки. Втім, не в даному випадку. За кілька годин до зникнення з Миколою розмовляла його мати, і син був спокійним, як завжди. Та й чого б це він мав накладати на себе руки за кілька днів до закінчення університету, в якому він був зразковим відмінником — портрет Миколи, як одного з кращих студентів факультету автомобільного господарства, усі п’ять років висів на Дошці пошани.
До того ж хлопця знайшли повішеним у Святошинському районі, далеко від того місця, де він мешкав у студентському гуртожитку — у Печерському районі столиці по вулиці Кіквідзе, 38А. Коли Микола 19 червня під вечір ішов із гуртожитку, то своєму сусіду по кімнаті, студенту сказав, що буде скоро: лише на вулицю й назад. На столі лишив мобільний на підзарядці та включений ноутбук! Тобто, хлопець явно не збирався їхати до святошинських парків.
Показовий момент: після зникнення хлопця хтось побував у його кімнаті гуртожитку та професійно стер окремі бази данних на ноутбуці. Батьки зверталися до фахівців, але ті лише розвели руками — відновити файли на материнській платі неможливо!
«Місце, де знайшли труп Миколи 24 червня, оглядав слідчий Святошинського РВ ГУМВС Довгань, який працював у міліції лише рік, нещодавно чомусь звільнився з органів, — розповідає «УМ» адвокат родини Горбаченків Петро Лукаш. — Також був дільничний інспектор, співробітник карного розшуку та експерт, який допуску до проведення експертиз не мав та й узагалі не має жодного стосунки до судовомедичної експертизи. Справжній судмедексперт на місце пригоди так і не виїхав, звідси й результат — міліція одразу вказала на самогубство, щоб зайвий раз не морочити собі голову розслідуванням. Згорьовані батьки тоді не звернули на це увагу, їм було не до того, а жоден правоохоронець не підказав їм, що потрібно писати заяву про необхідність об’єктивного дослідження всіх обставин смерті сина».
Зрозуміло, що невдовзі святошинські правопохоронці прийняли рішення про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом смерті хлопця. Повісився студент — і крапка. У постанові, яка є в розпорядженні «УМ», оперуповноважений Сопенюк вказує: «При огляді тіла трупа встановлено, що на його шиї є подряпини та синці, які утворилися внаслідок перетискання мотузкою. Видимих тілесних пошкоджень не виявлено... вилучено чотири аркуші листа — віршів ліричного характеру».
Пан Горбаченко наприкінці липня оскаржив це рішення у прокуратурі Святошинського району. Керівник районної прокуратури пан Смітюх тривалий час мовчав і на скаргу батька не відповідав. Але наприкінці серпня таки скасував постанову святошинських оперативників. У своїй постанові пан Смітюх зазначає: «Перевірка (факту смерті Миколи Горбаченка. — Авт.) проводилась поверхово, без з’ясування всіх обставин події. Так, до ходу додаткової перевірки необхідно долучити акт, який вказує на проведення судовомедичної експертизи трупу Горбаченка М.М., встановити та опитати жінку та її доньку, які виявили труп, встановити внаслідок чого на ньому з’явилися тілесні ушкодження у вигляді опухлої правої сторони голови, деформованого носа та підборіддя, гематоми потиличної частини голови...»
Утім, батько загиблого так і не отримав офіційної відповіді на свою скаргу, що змусило його звернутися вже до Генпрокуратури на ім’я її керманича Олександра Медведька. «Позиція посадових осіб прокуратури мене непокоїть. Ніхто нічого не робив і не робить, щоб установити дійсні, об’єктивні обставини смерті мого сина, — обурюється Михайло Васильович. — З самого початку робилося усе для того, щоб показати відсутність злочину».
Як стало відомо «УМ», тиждень тому на Різницькій таки відреагували, і справу в Святошинської райпрокуратури забрала на вивчення прокуратура столична. Тим часом батько потрапив до лікарні — здоров’я підірване горем не витримує людської байдужості до розкриття цілком імовірного злочину — навмисного вбивства.
Бурхливі політичні пристрасті розгорілися у районному центрі Карлівка, що на Полтавщині, перед обранням голови районної ради. Коаліція у складі депутатів від «Батьківщини», «Блоку Петра Порошенка» та «Свободи» висунула тоді кандидатуру Петра Світлика. >>
Бійця АТО, який приїхав додому на реабілітацію після поранення в зоні бойових дій, уже з новими численними травмами голови госпіталізували до реанімації. За його життя борються лікарі у Вінницькому військово-медичному центрі. >>
Батькам школярів добре відома ситуація, коли син чи дочка приходять зі школи і скаржаться на однокласників — той б’ється, той обзивається, а той і взагалі проходу не дає. >>
Про тривалу відсутність мешканки Вінницького району заява в поліцію надійшла від брата зниклої лише 10 жовтня, оскільки той сам намагався знайти сестру й до останнього не вірив, що її немає серед живих. >>
Відомо, що 55-річний підприємець із Туреччини займався вантажними перевезеннями різних товарів та у справах часто відвідував Миколаїв. Саме в цьому південному місті йому влаштували справжню пастку, знаючи про його підвищену пристрасть до молоденьких дівчат. >>
Дачники стверджують, що бачили їх за цим заняттям і навіть знають в обличчя. Правоохоронці ж у листах повідомляють, що ведуть слідчо-розшукові дії. Ця історія майже анекдотична. І з неї можна було б посміятися, якби все не було так сумно. >>
