Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Андрій Жолдак. (Фото з сайту www.theatre.com.ua.)
Відразу після прем’єри в Черкаському театрі ім. Шевченка вистава Андрія Жолдака «Войцек» пройде випробування Києвом. Хоча, швидше, це Києву вкотре доведеться складати тест на сумісність із творчістю пана Жолдака. Зазвичай цей іспит звикла до менш радикального мистецтва столиця провалювала. Невтомний режисер–експериментатор багато разів прощався з містом, яке вже стало затісним для польоту його фантазії, сідав у літак і летів на Захід. Щоб потім, через кілька років, знову повернутися до України і знову дати їй шанс наблизитися до себе.
Таким шансом цього разу стала вистава «Войцек», яку, за п’єсою Бюхнера, Жолдак поставив у Черкасах. Як висловився сам режисер, після місяця напруженої праці він уже перерізав пуповину, і вистава почала своє життя. До цього акт перерізання пуповини Жолдаком у Черкасах був зафіксований у 2001 році, коли режисер поставив «Одруження» (з цією виставою театр побував у п’яти країнах світу). Як запевнив режисер, київські театрали, якщо б перед виставою не надто вчитувалися в афішу, навряд чи подумали, що «Войцека» грають актори периферійного театру — все виглядатиме настільки потужно, що черкащан цілком можна буде переплутати з театром з Ліверпуля чи Амстердама. У спектаклі тексту від «Войцека» залишилося відсотків 30. А сам цей проект режисер називає своїм баченням сучасної України через п’єсу німецького драматурга, своїм діалогом з представниками інших культур.
Традиційно зустріч із київською пресою Жолдак використав для того, щоб вчергове озвучити свою позицію щодо ситуації, яка склалася в українському театрі. Український театр Жолдак вважає не те що застарілим, а взагалі мертвим. «Український театр — це євнух, — каже він. — Хоча театр повинен бути інкубатором інтелектуальних секретів, які передаються з покоління в покоління». Худруку Української драми Богданові Ступці вкотре порадив іти у відставку: «Він прекрасний актор, але поганий менеджер». Жолдака дуже напружує той факт, що Богдан Ступка всіляко відхрещується від його роботи в театрі імені І.Франка. Керівників українських театрів звинуватив у тому, що ті інфіковані бацилою комуністичного минулого, що бояться конкуренції і не хочуть пускати його до своєї афіші. Хоча аж занадто перейматися цією ситуацією Жолдаку, схоже, ніколи. У його найближчих планах — вистави у Фінляндії, Німеччині, Румунії, а в грудні збирається до Токіо, де прочитає курс лекцій для місцевих режисерів. Так що найближчі два роки Жолдак творитиме поза Україною. І це — ще один аргумент для того, щоб подивитися його «Войцека».
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>