Психологічні перформанси рекламного чарівника: рецензія на «Рекламу Аведона»
Як один із експертів «Книжки року», у своєму власному рейтингу поставив «Рекламу Аведона» (К.: ArtHuss, 2025) на перше місце. >>
Андрій Жолдак. (Фото з сайту www.theatre.com.ua.)
Відразу після прем’єри в Черкаському театрі ім. Шевченка вистава Андрія Жолдака «Войцек» пройде випробування Києвом. Хоча, швидше, це Києву вкотре доведеться складати тест на сумісність із творчістю пана Жолдака. Зазвичай цей іспит звикла до менш радикального мистецтва столиця провалювала. Невтомний режисер–експериментатор багато разів прощався з містом, яке вже стало затісним для польоту його фантазії, сідав у літак і летів на Захід. Щоб потім, через кілька років, знову повернутися до України і знову дати їй шанс наблизитися до себе.
Таким шансом цього разу стала вистава «Войцек», яку, за п’єсою Бюхнера, Жолдак поставив у Черкасах. Як висловився сам режисер, після місяця напруженої праці він уже перерізав пуповину, і вистава почала своє життя. До цього акт перерізання пуповини Жолдаком у Черкасах був зафіксований у 2001 році, коли режисер поставив «Одруження» (з цією виставою театр побував у п’яти країнах світу). Як запевнив режисер, київські театрали, якщо б перед виставою не надто вчитувалися в афішу, навряд чи подумали, що «Войцека» грають актори периферійного театру — все виглядатиме настільки потужно, що черкащан цілком можна буде переплутати з театром з Ліверпуля чи Амстердама. У спектаклі тексту від «Войцека» залишилося відсотків 30. А сам цей проект режисер називає своїм баченням сучасної України через п’єсу німецького драматурга, своїм діалогом з представниками інших культур.
Традиційно зустріч із київською пресою Жолдак використав для того, щоб вчергове озвучити свою позицію щодо ситуації, яка склалася в українському театрі. Український театр Жолдак вважає не те що застарілим, а взагалі мертвим. «Український театр — це євнух, — каже він. — Хоча театр повинен бути інкубатором інтелектуальних секретів, які передаються з покоління в покоління». Худруку Української драми Богданові Ступці вкотре порадив іти у відставку: «Він прекрасний актор, але поганий менеджер». Жолдака дуже напружує той факт, що Богдан Ступка всіляко відхрещується від його роботи в театрі імені І.Франка. Керівників українських театрів звинуватив у тому, що ті інфіковані бацилою комуністичного минулого, що бояться конкуренції і не хочуть пускати його до своєї афіші. Хоча аж занадто перейматися цією ситуацією Жолдаку, схоже, ніколи. У його найближчих планах — вистави у Фінляндії, Німеччині, Румунії, а в грудні збирається до Токіо, де прочитає курс лекцій для місцевих режисерів. Так що найближчі два роки Жолдак творитиме поза Україною. І це — ще один аргумент для того, щоб подивитися його «Войцека».
Як один із експертів «Книжки року», у своєму власному рейтингу поставив «Рекламу Аведона» (К.: ArtHuss, 2025) на перше місце. >>
Монету у формі писанки випустив Королівський канадський монетний двір. Авторами дизайну стали канадець українського походження Дейв Мельничук – член Українського музею Канади у Торонто, та Стівен Розаті. >>
Коаліція дієвців культури зауважує очевидну тенденційність у призначенні Ігоря Гладуна на посаду генерального директора Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка», яке відбулося 3 березня 2026 року рішенням Державного агентства України з питань кіно. >>
Рівно 77 років тому - 4 березня 1949 року народився Володимир Івасюк, композитор, який відкрив усьому світу красу і мелодійність українських пісень, прищепив любов співати українською. >>
Я дозволила собі перефразувати слова героїні драми Лесі Українки «Лісова пісня» Мавки. Бо саме так хочеться сказати про Тараса Шевченка – знаного українця, але разом з тим велета духу, відомого >>
Історією посягання на культурну цінність, пошуку й успішного результату називають виставковий проєкт «У світлі Караваджо. Порятунок. Дослідження. Реставрація». >>