«Золотий Лев» з прицілом на ювілей

Двадцять дев’ять вистав за дев’ять фестивальних днів — цей марафон усі зацікавлені театрали подолали на одному диханні. І хоча «Золотий Лев–2008» завершився лише кілька днів тому, його директор Ярослав Федоришин вже готує наступний «випуск» свого проекту. У 2009–му фестиваль святкуватиме 20–річчя, тож дата зобов’язує.

Багатогранний Вовкун

Всіма гранями свого таланту виблискував на «Золотому Леві» міністр культури Василь Вовкун. Як офіційна особа, він брав участь у церемонії відкриття фестивалю. Фестиваль розпочався виставою «Бал–маскарад», яку в доміністерський період своєї творчості Василь Вовкун поставив на сцені Львівської опери. Дружина ж пана Вовкуна, акторка Молодого театру Лідія Вовкун, презентувала на фестивалі виставу «Емілі», прем’єра якої кількома днями раніше відбулася на її рідній сцені. Словом, якщо вже міністр культури так упритул наблизився до «Золотого Лева», то фестиваль може впевнено планувати своє майбутнє. Йому ж, майбутньому, якнайкраще прислужилися славне минуле фестивалю і його продуктивне теперішнє.

Як розповів директор фестивалю Ярослав Федоришин, цього року на «Золотий Лев» прибула десь сотня студентів мистецьких вузів, і саме завдяки цьому десанту фестивалеві була забезпечена здорова мистецька атмосфера. Щоправда, насиченості фестивальної афіші часом не витримували навіть молоді студентські організми, не те що поважні театрали, яким, щоб налаштуватися на чергову виставу, треба хоча б устигнути осмислити переглянуту до цього. Так, своєрідні антианшлаги були зафіксовані на вечорі російського романсу та авторської пісні у виконанні акторки з Москви Асі Рудніченко. Невисоку щільність глядачів у партері можна було спостерігати під час перегляду вистави Брестського театру драми і музики «Вечір», яку за п’єсою Олексія Дударева поставив Олександр Козак. Хоча ця вистава мала б зацікавити вже тому, що головні ролі трь­ох самотніх старців, які наприкінці свого життя розмірковують про те, що було і що могло б бути, виконують актори, які за своїх героїв молодші в кілька разів. Спектакль «Емігранти» Тбіліського драматичного театру ім. Грибоєдова до антракту дивилися значно більше глядачів, ніж після нього. Прогнозований аншлаг зібрала «Четверта сестра» з Молодого театру. Виставу Станіслава Мойсеєва, яка виконала як комерційне, так і творче надзавдання, у Львові сприймали не менш гучно, ніж у Києві. Факт залишається фактом: «чорнуха», якщо вона нафарширована змістом і запакована в естетську обгортку, зі сцени може звучати переконливо. А от із оваціями, які глядачі влаштували польським «Майстру та Маргариті» (вистава Нового театру із Лодзя), ледь не хором готові були сперечатися критики, акредитовані на фестивалі. З приводу польської вистави «Майстер і Маргарита» були дуже великі дискусії. І вигукам «Браво!», які лунали із залу, пан Федоришин навіть щиро дивувався. Цю виставу запропонувало польське міністерство культури. І хоча Ярослав Васильович мав до неї певні зауваження, чесно визнав, що актори працюють для глядача. А якщо глядач задоволений — які можуть бути претензії? З глядачем треба рахуватися.

Чеховська домінанта

«Золотий Лев» — фестиваль не конкурсний, але без фаворитів тут не обійшлося. «Три сестри» (Берегівський угорський театр, Україна), «Четверта сестра» (Молодий театр, Київ), «Вишневий сад» (театр «Воскресіння», Львів), «Хто боїться Вірджинії Вулф?» (Санкт–Петербурзький театр «Приют комедианта», Ро­сія), «Медея» (Театр–студія «Стара Мечеть», Узбекистан) — це вистави, що стали подіями на фестивалі. «Вишневий сад» театру «Воскресіння», пре­м’єра якого відбулася цієї весни, продовжив чеховську домінанту, яка панувала на цьогорічному «Золотому Леві» (Свого Чехова до Львова привозили Берегівський театр ім. Дюли Іййеша («Три сестри»), Новосибірський драматичний театр «Старий дім» («Почуття», за оповіданням Чехова «Віроч­ка»), Орадейський державний театр (Румунія, «Палата №6»). Причому передісторія прем’єрних показів трансформувалася в анекдот, автором якого стала навколишня реальність. Вирішивши трішки «покреативити» з представленням нової вистави, «Воскресіння» запустив анонс, в якому йшлося про продаж вишневого саду. Яким же великим було здивування керівництва театру, коли за кілька днів до прем’єри подзвонив один молодик і цілком серйозно почав розпитувати, що це за сад, де розташований, яка його площа... Цікаво, чи прийшов цей комерсант на прем’єру? І чи зрозумів режисерський хід із манекенами, на які у фіналі спектаклю Фірс одягне костюми своїх господарів?

«Золотий Лев» мандруватиме Україною

— Вистави для фестивалю я вибирав за таким принципом, щоб афіша була дуже різноманітною, — розповідає директор фестивалю Ярослав Федоришин. — Щоб вистави були різними за жанром, за своїм вирішенням. Дуже хотів привезти спектаклі зі східного регіону. Тому в програмі «Золотого Лева» — Узбекистан, і Таджикистан, і Грузія... За останні роки з цього регіону ми вистав не привозили. Були домовленості між міністерствами. Наш фестиваль став одним із важливих державних заходів, який підтримує Міністерство культури. До нас сьогодні приїхали критики з Росії, Польщі, Німеччини, Литви...

— Фестивалі такого рівня рідко коли оминають різні форс–мажори. На «Золотому Левові» все склалося так, як планували попередньо?

— Не приїхав один колектив. Мені дуже прикро, тому що цей колектив — Київський театр на Подолі. Пояснили вони це тим, що Управління культури не видало вчасно гроші для поїздки на наш фестиваль. Тож вийшла така накладка. Хоч ми з Київським управлінням культури домовлялися ще рік тому, управління гроші виділило, а в результаті театр не приїхав. Я розмовляв зі спонсорами з приводу приїзду Молодого театру і планував, що цього року Київ на нашому фестивалі будуть представляти ці два театри. Вони брали участь у багатьох фестивалях «Золотий Лев», і я дуже хотів, щоб тепер вони показали свої нові роботи: Молодий — «Четверту сестру» та «Емілі», Театр на Подолі — «Сто тисяч». Ця вистава була зазначена в усіх афішах, буклетах, але людям довелося здати квитки. Пропала оренда театру. Шкода, що я не підписав з ними угоди. В принципі, за таке театр мусить мати штрафні санкції. Але з українськими театрами я угод не укладав. Бо вірив, що люди розуміють, що таке фестиваль і які він несе затрати.

— Пане Ярославе, коли було складніше — двадцять років тому, коли фестиваль треба було починати «з чистого аркуша», чи зараз, коли машина запущена, але треба підтримувати її динаміку?

— Складнощі виникають щороку. Але найскладніший період для нас був у 96—98 роках. Тоді був занепад театрального мистецтва, люди не активно відвідували вистави. Ця театральна активність відновилася десь у 2000–му... А тоді було неймовірно сутужно з фінансами. З організацією було простіше — ми вже знали, що і як. А от із фінансуванням... Ми тоді фестивалі проводили, але ціною величезних боргів, які потім довго повертали. Все це лягло на плечі театру «Воскресіння», оскільки він є організатором фестивалю «Золотий Лев». Сподіваюся, що такого більше не буде.

— Фестиваль наступного року відзначатиме 20–річчя...

— Це справді великий шлях. Ми хочемо привезти десять сценічних вистав, які були визнані найкращими на попередніх фестивалях. А з Вовкуном планували почати своєрідний карнавал «Золотого Лева». Ми це бачимо так: фестиваль починається у Львові, тут зіграє кілька вистав, а потім вони їдуть до інших міст України. Наступного року це могли б бути Донецьк або Харків. Щоб фестиваль поступово відвідав усі обласні центри. Про це ведеться розмова з міськими управліннями культури, з керівниками областей. Має бути проведена велика організаційна робота, треба знайти спонсора. Свого часу В’ячеслав Полунін зробив такий караван із Москви по Європі, ми ж хочемо об’їздити із «Золотим Левом» усю Україну.