Йдемо на дно... Та владу — не здамо!

Співробітники Київського інституту проблем управління імені Горшеніна розпитали харків’ян про їхнє життя–буття і зробили досить цікавий висновок. Незважаючи на те, що мешканці одного з найбільших вітчизняних мегаполісів украй невдоволені рівнем власного добробуту, переважна більшість із них, майже 84 відсотки, не планують шукати щастя за межами рідного міста, а значить — й України. Такого високого почуття патріотизму (хай навіть і забарвленого в місцевий колорит. — Авт.) сьогодні, за словами директора Інституту Костя Бондаренка, не проявляють мешканці жодного іншого міста країни. Щоправда, за іншими показниками, у Харкові, на жаль, «все як у людей». Тобто бажає бути кращим.

Як свідчать соціологи, у слобідському мегаполісі, де, в принципі, можна знайти бодай якусь роботу, украй бідними себе вважають майже 12 відсотків громадян. Це на 4% більше, ніж у сусідньому Дніпропетровську і на 3% менше у порівнянні з середнім показником в Україні. Водночас 1,3 відсотка опитаних повідомили, що вважають себе цілком заможними людьми і не відчувають жодних матеріальних труднощів. А майже 43% віднесли себе до категорії громадян, яким вистачає коштів на життя та недорогі речі, але вони не спроможні дозволити собі авто чи квартиру. Трохи більше, ніж третина городян змушені левову частку своїх коштів витрачати на їжу та комунальні послуги, доношуючи старий одяг та взуття. «З цього можна зробити висновок, що Харків — місто небідне, — резюмує Кость Бондаренко, — але в той же час і небагате, середнього достатку».

Найбільшим своїм міським болем харків’яни вважають проблему комунальних послуг. Майже 70 відсотків опитаних незадоволені зависоким рівнем тарифів, 43% — станом дорожнього покриття, 30% — занедбаністю житлового фонду. Цікаво, що дніпропетровці в цьому ж розділі віддали перевагу охороні здоров’я, екології та дорогам, а кияни — транспортним проблемам, несанкціонованому будівництву та руйнуванню історичного середовища. Але при цьому 74% харків’ян реагують на неквапливість місцевої влади у вирішенні нагальних проблем досить пасивно. Тобто ніколи не зверталися до мерії з проханням залатати бодай якусь дірку, а третина опитаних і того більше — готова знову проголосувати за діючого мера на виборах, якщо він виставить свою кандидатуру. І це при тому, що майже 60% тих же респондентів висловили Михайлу Добкіну повну недовіру. Подібний парадокс Кость Бондаренко пояснив відсутністю реальної альтернативи. Саме з цієї причини, за його словами, вдруге прийшов до влади і Леонід Черновецький у Києві.

Тривожний месидж надіслали під час опитування харків’яни і місцевим правоохоронним органам. На сьогодні міліції не довіряють майже 65 відсотків респондентів, прокуратурі й судам — фактично 60%, СБУ — майже 55%. Цей показник значно вищий загальноукраїнського, хоча і в країні в цілому існує досить тривожна тенденція. Чверть опитаних сказали, що взагалі не готові звертатися до органів правопорядку, аби відновити справедливість, і найвірогідніше, у разі потреби, проситимуть допомоги кримінальних структур або своїх близьких. А це в наших реаліях, вважає Кость Бондаренко, дуже часто одне і те ж.

У цілому ж харківське життя, згідно з тим же соціологічним дослідженням, не стало ні кращим, ні веселішим. Більше половини респондентів вважають, що все погіршилось, а майже 32 відсотки з них обрали альтернативу: «стало значно гірше». Ще для 15% опитаних усе залишилося по–старому. Правда, не останню роль в оцінці харківської дійсності відіграв і вік громадян. Чим старші люди, тим негативніше вони оцінюють зміни, що відбулися в місті. Тобто 38,7 відсотка серед тих, кому ще немає тридцяти і 63 відсотки — кому вже за 60.