Хвороба не чекає

«Ти їй говориш про термінову операцію, а вона тобі — про матеріальну відповідальність на роботі»

Учора, у Всеукраїнський день боротьби з раком молочної залози, у коридорі поліклініки обласного Сумського онкодиспансеру було людно. Як, власне, і в будь–який інший робочий день. На мамографі перевіряють тих, щодо кого вже є підозри на онкопатологію. Хоча тут обладнання сучасне, цифрове, загальних профілактичних обстежень техніка просто не витримає. Приміщення розраховане на вісімдесят прийомів на день, а хворих приходить у два з половиною рази більше. Про райлікарні, які змушені перебиватися старими апаратами, годі й згадувати. Державну програму, яка передбачала до 2006 року забезпечити новим обладнанням кожну райлікарню, досі не виконано через брак коштів.

Зрештою, проблеми нестачі апаратури, малих приміщень і перевантаженості персоналу сьогодні актуальні для онкодиспансерів по всій Україні. Як і недостатній рівень свідомості жінки. Статистика стверджує: у дев’яти випадках із десяти українки самі виявляють у себе захворювання. Але... «Жінки завжди знаходять причину відкласти лікування, — каже завідувач диспансерного відділення обласного Сумського онкодиспансеру Ігор Новицький. — Ти їй говориш, що треба терміново оперуватися, а вона тобі то про матеріальну відповідальність на роботі, то про те, що чоловіка треба підлікувати, то дочекатися, поки син закінчить школу. Вони ніби не розуміють, що хвороба не чекає...»

У лікарні пам’ятають ситуацію з сестрами–близнючками. Родові зв’язки передбачають і схильність до однакових хвороб. Але тоді до онкологів звернулася тільки одна сестра. Їй видалили молочну залозу, щоб зберегти життя. А через два роки колишня пацієнтка прийшла з близнючкою і пояснила: підозри щодо здоров’я у них виникли одночасно. Просто сестра побоялася звернутися до лікаря, зволікала до останнього. Тут уже рак молочної залози був запущений. Звісно, зробили операцію, довелося вдатися до жорсткої променевої терапії. Але після цього жінка прожила лише чотири роки. Сестра ж, яку прооперували раніше, живе вже більше п’ятнадцяти років.

Коли без силіконової наочності розмови не вийде

Ще один випадок. Медики переглядали старі архіви — лікарняні картки. Знайшли одну, де фіксувалася операція тридцятирічної давнини. Оперували жінку в немолодому віці. Вирішили перевірити: що із колишньою пацієнткою? На запит приїхала бабуся, ображена: чого, мовляв, ославили її на все село? «Там уже й забули, що я оперувалася!»

Вчасне звернення — фактично гарантія повного позбавлення від раку молочної залози. Тому лікарям доводиться не лише оглядати та оперувати, а й читати лекції, аби підняти отой бажаний рівень свідомості. На полиці в Ігоря Новицького — наочність: три силіконові груді. Лікар бере їх на бесіди в трудових колективах. «Незрозуміла реакція людей. Приходиш говорити про їхне здоров’я, а вони ніби послугу роблять своєю присутністю. Починаєш розповідати, — о, затихли! Потім мацають муляж, запитання ставлять...»

Мацаю навчальний зразок і я. Здорова грудь м’яка, із соском, що рівно випинається. Грудь, вражена мастопатією, значно твердіша, ніби захолола. Ще одна — з трьома пухлинами, які знаходиш пальцями; тут сосок западає. Після роботи з такими «посібниками» жінкам стають зрозуміліші слова лікаря.

Треба щомісяця самообстежуватися, а помітивши зміни, — відразу звертатися, переконують лікарі. Якщо зробити це вчасно, можлива й органозберігаюча операція. Після неї хоч одягай прозору блузочку — і живи на здоров’я. Утім таку блузочку може дозволити і жінка з протезом молочної залози. Головне — не змарнувати час.