У Полтаві відбулося заключне виїзне пленарне засідання дводенної міжнародної науково–практичної конференції «Іван Мазепа та його доба: історія, культура, національна пам’ять». Влаштували її Національний університет «Києво–Могилянська академія» та мерія обласного центру на виконання указу Президента Віктора Ющенка «Про відзначення подій, пов’язаних із воєнно–політичним виступом гетьмана України Івана Мазепи та укладенням українсько–шведського союзу» і згідно з планом заходів із підготовки до відзначення 300–річчя Полтавської битви.
Якщо на «київському» етапі згаданого наукового форуму в «Могилянці» науковці семи країн (України, Швеції, Росії, Польщі, Канади, Італії, Австрії) більше заглиблювалися в різні грані життя та діяльності видатного українського гетьмана, то в Полтаві вони намагалися проаналізувати історичне відлуння «освяченої» ім’ям цього міста баталії, зняти з неї нашарування ідеологічно–пропагандистського «пилу». Зокрема, відомий дослідник «мазепинської» доби Сергій Павленко, посилаючись на історичні джерела, передовсім документи із канцелярії Петра І, вказав на кричущу невідповідність реаліям одного з найпоширеніших міфів російсько–радянської імперської історіографії про так звану «народну війну» українців проти «загарбників–шведів». Адже найчастіше за подібними виступами на території Гетьманщини «стирчали вуха» підрозділів того ж таки російського війська, яке, з одного боку, на правах «старшого брата» перетворювало мешканців наших містечок і сіл на заручників, а з іншого — найжорстокіше знищувало всіх, кого лише запідозрювали у симпатіях до «неугодного» гетьмана та його союзників у боротьбі за Україну. Причому тисячі замордованих «птєнцамі гнєзда Пєтрова» жителів Батурина, Переволочної, Маячки та інших населених пунктів свідчать про те, що серед українців «зрадників–мазепинців» налічувалося зовсім не одиниці...
Не менш аргументованим у цьому контексті став виступ на конференції в Полтаві кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту історії НАН України Ольги Ковалевської. Її доповідь була присвячена формуванню полтавського міфу після тієї ж таки баталії 1709 року. Пані Ковалевська простежила саму технологію його творення впродовж трьох століть, дослідила роботу імперських «піарників» од часів Петра І до наших днів. І виявила при цьому вражаючу схожість методів їхньої діяльності, нечувану щедрість у витрачанні коштів на святкування ювілеїв, створення книг і фільмів, спорудження пам’ятників, покликаних репрезентувати Полтаву виключно як «город слави русского оружія», а гетьмана Івана Мазепу і його соратників — тільки як зрадників.
Причому, як зауважив під час згаданої конференції шведський професор–історик Бертілл Хаггман, подібна «російська пропаганда, на жаль, мала деякий вплив» навіть на його батьківщині. Тож практично всі учасники конференції зійшлися на думці про необхідність переходу при трактуванні подій 300–літньої давнини до суто наукового, ґрунтованого на реальних фактах вивчення минувшини.