Книжки без літер (майже)

Анатолій КРИВОЛАП. Укра­їнський мотив. Тиша. 2005—2008 рр. Сер. «Живопис». — К.: Атлант ЮЕмСі, 83 с.

Рік тому видавництво «Атлант ЮЕмСі» започатку­вало нехарактерний, на жаль, для нашого книжкового ринку проект — серію альбомів–каталогів провідних сучасних художників. Першим тоді вийшов альбом Анатолія Криволапа «Український мотив. Ностальгія. 2000—2005 рр.». Нині серію продовжила нова книжка цього митця під тією ж назвою, але з іншим підзаголовком та упізнаваним шаманізмом кольорів усередині. «Колір виявляє свою присутність і своє химерне шаленство як більш правдиве та ефективне, ніж відтворювана ним реальність», — пише мистецтвознавець із Франції, де А. Криволап виставлявся уже тричі.

У передмові до новинки вітчизняний знавець малярської магії, художник Дмитро Корсунь, навіть щедріший на епітети: «Візуальна напруга гарячих площин... густота і сяюча маса кольору». Словом, «живопис, з якого вилучене все зайве», і котрий «є особливим жанром, що знаходиться поблизу поезії... успадкованої від епічних форм «Слова про Ігорів похід». Непоспіхом розглядаючи полотна А. Криволапа (альбом анонсовано як «видання для дозвілля»), можна також цілком слушно пригадати й Малевича, і Реріха, і Моне, які так само намагалися змінити свідомість глядача, «заговорюючи» фарби.

Аби кольоровий удар по свідомості вийшов ефектнішим, книжку прибрано у нетипову для серії «глуху» обкладинку терапевтично–спокійного оливкового тону. Задля цього ж спрощено до арифметичної схеми «одна сторінка — одна ілюстрація» і внутрішній дизайн цієї «Української тиші» — у минулорічному альбомі розмай репродукційних розмірів таки розпорошував увагу.

Олександр Бабак. Сер. «Жи­вопис. Графіка». — К.: Атлант ЮЕмСі, 103 с.

Ще один художник, який надає можливості кольору бути самим собою. «Він пише густо, пастозно, відверто насолоджуючись самою фарбою, яка гнучкою пластичною масою перекриває форми, живе на полотні своїм особливим життям», — читаємо у передньому слові. Жанри, що найбільше надаються на кольористичні експерименти: пейзаж, натюрморт. Нерідко О. Бабак пише один і той самий букет з дня у день, фіксуючи відмирання одних барв і народження інших, — оприявлюючи, тим самим, безупинний потік біологічного часу. Привертає увагу й цикл «ню», виконаний тушшю у незвично великому для малюнку форматі.

Загальний недолік усієї серії видавництва «Атлант ЮЕмСі» — брак бібліографії. З прикінцевої довідкової частини ми дізнаємося про основні біографічні дані авторів, їхні виставки та наявність творів у приватних та державних колекціях, але ні слова — про попереднє видання альбомів, каталогів, монографій та серйозних критичних статей у пресі.

Евгений РОЙТМАН. Нари­сование; Живописание. — К.: Радуга, 112+ 112 с.

До 30 років киянин Є. Ройт­ман був звичайним собі електромеханіком — з тих «фізиків», які завжди читали чи не більше (і точно —інакше) за «ліриків». До мистецтва мав стосунок лише тим, що його батько, Михайло Ройтман, — доволі відомий художник. Проте вельми цікавився історією світового живопису і призвичаїв до цього захоплення двох друзів дитинства, які тепер стали відомими мистецтвознавцями — один у Парижі, другий у Стокгольмі. І раптом Євген почав малювати: у цих двох альбомах — дві сотні репродукцій зробленого ним від 1977 року.

У передмові друзі–мистецтвознавці характеризують його так: «Социально — человек без цели. Авантюрен. Азартен. Мысленно путешествует. Не курит... Красив, но только в день и час, когда влюблен или что–либо рассказывает... Одинок и самодостаточен». Самодостатня й упізнавана і його графіка, що являє собою ніби сплав поглядів на світ Пікассо і Ван Гога, Леже й Матісса, імпресіоністів, експресіоністів, символістів, сюрреалістів; Петрова–Водкіна і Бойчука, Падалки, Пальмова, Богомазова, Малевича — й так аж до Рубльова та Діонісія.

Богдан СОРОКА, Віктор НЕБОРАК. Графіка. Поезія. — Л.: б/н, 28 с.

Львівський графік Богдан Сорока колись постраждав за перші ж свої ліногравюри — ілюстрації до збірки поезій Ігоря Калинця, яка 1969–го вийшла у Лондоні. За таку «підривну діяльність» КДБ порушила щодо Б. Сороки кримінальну справу. На щастя, того разу совєтський чорний абсурд не спрацював на повні оберти, однак художникові на ціле наступне десятиріччя було заборонено виставлятися, і цензори ретельно викреслювали його ім’я з будь–яких пресових повідомлень.

1990–го Б. Сорока вирізав цикл ліногравюр «Страсті Христові» й пізніше попросив відомого львівського поета Віктора Неборака створити до них поетичні алюзії. Поет дуже точно потрапив в унісон роздумів графіка про всечасну та загальнонародну агресивну байдужість більшості: «Юрби многомільйонні / Знову ревуть — розіпни! — / темні, як зеки в зоні». Або: «Плем’я, тупе і вперте, / що вас переверне? / Світло якої жертви?»

Владислав ШЕРЕШЕВСЬКИЙ. Ван Гог і я. — К.: б/н, 48 с.

Вінсент Ван Гог — улюбленець київського художника Владислава Шерешевського. Уже багато років він пише картини, ніби побачені великим голландцем сьогоднішніми очи­ма. За допомоги Посольства Нідерландів в Україні цей проект набув завершення у вигляді виставки та каталогу.

Жанр цих робіт має назву «пастиш». Польський культуролог Ришард Нич так пояснює цей термін: «Пастиш є підробкою. Але підробкою особливою: він не імітує конкретного твору і не склеює уламків творів, а породжує новий твір, який досі не існував, й імітує продуктивні сили, закладені у цій поетиці» (Світ тексту: постструктуралізм і літературознавство. — Л.: Літопис, 2007). Отже, пастиш — це стильова основа усіх рімейків, сиквелів та приквелів. Тож, «тему» В. Шерешевського можна сформулювати так: якби Ван Гог опинився в нинішній Україні...

Вийшло розкуто, весело, інколи сумно, а часом і моторошно. Та головне, як пише вже згадуваний Д. Корсунь, який написав передмову й до цього каталогу, «великий художник нарешті посміхається... Ван Гог живий, доки тримає його пензлі у своїх руках Шерешевський».

Игорь ПОТОЦКИЙ. Музыкант Рихтер и художник Дронников. — Одесса: Друк, 70 с.

Це — графічна сесія славетного піаніста Святослава Ріхтера, створена його другом, паризьким художником Ніколаєм Дронніковим. В Одесі про земляка–Ріхтера ходять легенди; «пожалуй, многие одесские мальчишки и девчонки захотели играть на рояле, благодаря Рихтеру», — читаємо в одному з приміщених у книжці спогадів. Тут же — оцінка Ріхтерового вчителя, видатного Генріха Нейгауза: «Рыцарь на бранном поле — что–то от древнерусского Святослава». Присутні й коментарі–спогади до графіки самого Н. Дроннікова. Утім головною принадою видання є все–таки малюнки, які напрочуд фіксують руки, міміку, пози Маестро під час концертів та репетицій.

Микола Вилкун. — Одеса: б/н, 104 с.

Нечасто з’являються книжки, присвячені творчості художників–сценографів — а саме вони створюють загадкову й чарівну атмосферу театрального дійства. Одесит Микола Вилкун — з таких творців: зробив декорації та ескізи костюмів до понад двохсот вистав. І не лише в театрах рідного міста, а й у Кіровограді, Запоріжжі, Луганську. Усе це в ювілейному — до 45–річчя творчості — альбомі. Плюс живопис та графіка М. Вилкуна, про якого відомий одеський журналіст–краєзнавець Євген Голубовський пише: «Он художник праздника... Праздника, который так созвучен нашему городу».

1. Анатолій КРИВОЛАП. Український мотив. Тиша. 2005—2008. Сер. «Живопис». — К.: Атлант ЮЕмСі, 83 с. 

2. Олександр Бабак. Сер. «Живопис. Графіка». — К.: Атлант ЮЕмСі, 103 с.

3. Евгений РОЙТМАН. Нарисование; Живописание. — К.: Радуга, 112+ 112 с.

4. Богдан СОРОКА, Віктор НЕБОРАК. Графіка. Поезія. — Л.: б/н, 28 с. 

5. Владислав ШЕРЕШЕВСЬКИЙ. Ван Гог і я. — К.: б/н, 48 с.

6. Игорь ПОТОЦКИЙ. Музыкант Рихтер и художник Дронников. — Одесса: Друк, 70 с. 

7. Микола Вилкун. — Одеса: б/н, 104 с.