На стінах Українського науково-технологічного центру впродовж місяця щотижня змінюватиметься фотоекспозиція. Співробітники міжурядової некомерційної організації, що займається залученням західних інвестицій в українську науку та продажем українських проектів за кордон, зможуть милуватися на стінах свого офісу то міськими пейзажами Старого Світу, то підводним світом Червоного моря, то замальовками із життя фауни. Успішна бізнес-вумен, директор промо-агенції Spromo Надія Копаниця влаштувала тут свою другу персональну виставку, перша, до речі, експонувалася в ...банку. Можливо, такі химерні «галереї» Надія вибирає із «принципових» міркувань, вона, інженер-програміст за освітою, піарник за професією, вважає себе професійним фотографом-любителем. Любителем — тому, що не заробляє фотографією на життя, принципово не переводить своє хобі у комерційне русло і не продає своїх світлин. При цьому вона час від часу бере майстер-класи у своїх друзів — відомих фотографів, спілкується в професійному колі. Це її багаторічне захоплення, спосіб самовираження, задоволення. «Дороге задоволення, — додає пані фотограф. — На сьогодні фотографія — це хобі людей забезпечених. Справжнє бачення потребує професійих засобів вираження. Простої «мильниці» стає недостатньо — раптом усвідомлюєш, що тобі не вистачає швидкості». У неї два дорогих професійних фотоапарати — плівочних, на «цифру» Надія Копаниця не знімає — їй не потрібні ні репортажна «скорострільність», ні великий обсяг пам'яті, «проявляється» вона лише у двох фотолабораторіях Києва, де обслуговуються найпрофесійніші столичні фотографи, друкується ручним способом в одного фахівця, який має усі потрібні для якості прибамбаси. До того ж спеціальний металізований папір дає додаткові нюанси міським пейзажам, які Надія представила на відкритті виставки «Вікна в Європу» для вузького кола друзів-партнерів та журналістів. Вулиці Амстердама, проколоте вежею небо Парижа, маленькі «іграшкові» містечка Німеччини, є знімки із Києва і Чернігова архітектурно нічим не відмінні від європейських пейзажів. Ось людина на велосипеді у величезному мегаполісі, ось погляд з даху чи мосту, з неба — на землю, поштова скринька минулого століття, кольорове життя західних міст.
На запитання, чи брала участь Надія у групових виставках, вона відповідає: ні. Збиралася виставитись на фотобієнале, але не знайшла там для себе місця. «На таких заходах перевага віддається чорно-білій фотографії, соціальній, а я люблю колір. Світ повинен бути кольоровим і радісним». Ще вона любить знімати квіти, в минулому бізнес-вумен — професійний флорист, працювала в «Роксолані», їздила на конкурс флористів у Талліні.
Гроші дають їй свободу самовираження, задоволення від можливості займатися тим, що подобається, можливість викроїти із закордонного відрядження 2-3 дні для себе, взяти машину, 30-40 плівок і привезти в Київ той світ, який захочеться, який вона створить разом із камерою, відчути себе деміургом, реалізувати свою творчу сутність. Чому ні?
Валерія КОРЧЕВСЬКА.