Рукотворне ельдорадо

      Якщо «Союз нєрушимий» чимось і уславився, то це  безгосподарським ставленням  до природних ресурсів і нехтуванням екологією. Скажімо, у шламонакопичувач, що поблизу села Ставки Рівненського району, протягом 7-8 років із заводу тракторних агрегатів звозили не лише відходи ливарного виробництва, як це було передбачено попереднім «сценарієм», а й пакувальні ящики, армовану плівку тощо. Врешті сюди потрапляли всілякі залишки життєдіяльності великого промислового підприємства, які й створили шламонакопичувачу репутацію звалища. Та найбільше траплялося перепаленого у ливарних печах піску і залишків металу — того, який не вмістився у форми або мав дефекти.

      З часом завод тракторних агрегатів перестав працювати як єдиний організм і розколовся на купку дочірніх підприємств, які не потребували потужної ливарні. Тоді й про шламонакопичувач, і про самі Ставки надовго забули. Стоїть собі невелике село, а поряд із ним — пустка, грунт якої за родючістю можна порівняти хіба що з марсіанським. Так би все й залишилось, якби декілька місяців тому не згадали, що під піщаним нашаруванням лежить чимало тонн металу — фактично закопаних у землю живих грошей. Причому металеві поклади ставківського ельдорадо обчислювалися такими цифрами, що варто було вести мову про промислову розробку екс-звалища.

      Однак не можна стверджувати, що про скарби, зариті у шламонакопичувачі, забули  місцеві жителі. Хлопці зі Ставків давно вже взяли у звичку потихеньку видобувати метал із надр звалища і збувати його у численних пунктах скупки. Так виник «сталкерський клондайк», що давав прибутки  окремим громадянам. Проте це тривало недовго. Обарівська сільська рада, до якої територіально належить і село Ставки, уклала угоду на розробку тутешнього ельдорадо. За цю роботу взялося ЗАТ «Волинська гірничо-хімічна компанія». Умови виявилися взаємовигідними, оскільки для розробки «штучного родовища» металів місцевий орган самоврядування грошей не мав, фінансові витрати вирішило взяти на свої плечі вже згадане ЗАТ, яке, до того ж, повинно було виділити чималеньку суму для соціального розвитку села — близько 600 тисяч гривень.

      Іще в 1986 році  ініціативна група з депутатів тодішнього складу місцевої ради  взялася  вирішувати соціальні проблеми села. Вона  залучила для цього майже 50 мільйонів карбованців. Тоді до села  проклали дорогу, газифікували його, побудували фельдшерсько-акушерський пункт і відреставрували розвалену  церкву. Але за час, що минув відтоді, дорога зазнала п’ятдесятивідсоткового зносу, виникли й інші проблеми.

      Тому, коли з'явилася перспектива отримати від розробки колишнього звалища кошти, у селян затеплилася надія поліпшити умови проживання у Ставках. Але ніхто не сподівався, що чекати доведеться так довго. Прийняття рішення затягнулося на кілька місяців. Спрацювала ота горезвісна ментальність, коли і сам не гам, й іншому не дам. Тільки нині вона набула форми буцімто «небезпідставних» сумнівів: а раптом погіршиться екологічний стан в околицях Ставків? А може, Волинська гірничо-хімічна компанія грошей не дасть?

      Місцеві жителі написали листа, в якому просили прискорити започаткування розробки звалища. Під ним поставили підписи 320 виборців села із загальної кількості 375 та троє депутатів із чотирьох, що захищають інтереси Ставків у Обарівській сільській раді. Але навіть за такої чисельної переваги протилежна сторона не здавалася. Їй вдалося загальмувати процес, і тепер кожна зі сторін доозброюється аргументами на захист власної точки зору.

      Поки що ті, хто обстоює розробку, тримаються міцно. І справді, якщо вся проблема зводиться тільки до екології, то який сенс розмахувати кулаками після бійки, адже майже десять років село періодично оповивав смог від шлаку й іншого мотлоху зі звалища? Нині ж ЗАТ пропонує проект розробки «рукотворних покладів» із подальшою консервацією та рекультивацією земельної площі у 1,8 гектара. Цей проект пройшов державну екологічну експертизу. У підсумку, після завершення всіх робіт на місці звалища постане березовий гай.

      Що ж до коштів, які Волинська гірничо-хімічна компанія має передати на соціальні потреби села, то існує відповідним чином укладена угода між Обарівською сільською радою та ЗАТ. Чорним по білому записано пункт про відповідальність товариства, згідно з чинним законодавством, у випадку недотримання хоча б однієї з умов угоди. Домовилися зробити чимало: і дорогу відремонтувати, і Обарівську сільську школу, до якої ходять ставчани, і обладнання для медпункту закупити, і  фонд матеріальної допомоги створити, і церковну громаду УПЦ Київського Патріархату підтримати. Окремим пунктом угоди передбачено закупити й встановити у  Ставках охолоджувач молока. Завдяки цьому  селяни відразу отримають відчутну вигоду. Наразі вони продають молоко задешево,  витрачаючись на поїздки до Рівного, а коли матимуть охолоджувач, то зможуть підвищити закупівельну ціну на цю продукцію, скажімо,  на 30 відсотків.