Рефат Чубаров: Кримські сили, як у радянські часи, пробують поділити на «хворих» і «здорових»

      Коментувати тривожні процеси, які сьогодні відбуваються в Криму, не завжди беруться навіть дуже досвідчені київські політики. Комуніст Георгій Крючков, голова парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони, в інтерв'ю «УМ» заявив, що спочатку слід заслухати Службу безпеки України, а потім робити висновки, чому на півострів повертається напруга, притаманна для 1994 року. Незалежні ж експерти характеризують кримські події як затяжну кризу у взаєминах між керівництвом Автономії та керівництвом кримських татар, яка відбувається на тлі майже цілковитої публічної мовчанки офіційного Києва.

      Цим намагаються скористатися для власного посилення «донецькі» — не без сприяння місцевої влади в АРК розбудовують їхню Партію мусульман України. А тим часом 50-річчя приєднання АРК до УРСР кримські газети відзначили заголовками на першій шпальті, на кшталт «50 років депортації російського народу Криму» («Кримська правда» від 20 лютого 2004 року), й ці гасла, що звучать знущально в умовах майже всуціль русифікованого півострова, стали загальним лейтмотивом місцевих «святкувань». Кримське керівництво скромно промовчало.

      А напруга зростає. Сьогодні, 25 лютого, у Верховній Раді Автономії мають відбутися слухання щодо стану міжнаціональних відносин у Криму. Напередодні про те, що відбувається, ми вирішили поговорити з народним депутатом Рефатом Чубаровим, який є першим заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу.

      — Рефат-ага, можна сьогодні говорити про відчутне «похолодання» у взаєминах між керівництвом Автономної Республіки Крим та Ради представників кримськотатарського народу при Президенті України?

      — В останні тижні ми всі були свідками достатньо різких заяв з боку спікера ВР Автономії Бориса Дейча та, особливо, глави кримського уряду Сергія Куніцина на адресу Ради представників кримськотатарського народу при Президентові України. Зокрема, вони озвучили ті тези, якими раніше часто користувалися наші опоненти: що Рада представників має складатися не тільки з членів Меджлісу, бо, мовляв, є виваженіші кримські татари. Тобто певною мірою голова Ради міністрів Криму повернувся на відомі позиції радянських часів, коли у суспільстві є так звані «здорові сили» і «хворі».

      Ми мали переговори з Куніциним, і він висловив тезу, з якою я певною мірою погоджуюся, — можливо, ми всі в ці дні були достатньо нестриманими, тому пора заспокоїтися і знову повернутися до форми діалогу. Меджліс кримськотатарського народу днями прийняв заяву, де підтвердив, що ми завжди були і залишаємося прихильниками вирішення проблем шляхом незастосування насильства. Фактично це наша форма відповіді на багато зорганізованих владою звернень, наприклад з боку Ради Асоціації місцевих органів самоуправління, з товариства афганців, ветеранів, які наголошували, що потрібно не допустити вибухонебезпечної ситуації, яку нібито створює Меджліс.

      — Після усунення комуністів від влади в Криму у середовищі кримських татар запанував певний спокій. Що ж змінилося останнім часом у сфері міжнаціональних відносин в Автономії?

      — Починаючи з 2002 року, дійсно, склалися нові можливості для діалогу представників кримськотатарського народу з кримською владою. Зі своєю командою залишив посаду екс-спікер та лідер кримських комуністів Леонід Грач, до керівництва парламентом прийшов Борис Дейч, до кримського уряду знову повернувся Сергій Куніцин. З'явилися можливості бодай для спокійного обговорення питань, які десятиріччями не вирішувалися в Криму.

      Проте життя не стоїть на місці. Значна частина кримських татар бачить, що загалом ситуація не сприяє запровадженню конкретних заходів, які дали б чітку відповідь на хоча б частину питань, які ставляться традиційно — пов'язаних із землею, освітою, поверненням культурної спадщини. Ми навіть не можемо з упевненістю сказати, чи буде прийнятий хоча б якийсь iз тих законопроектів щодо відновлення прав осіб депортованих за національною ознакою, які зареєстровані у Верховній Раді України. Я вже не говорю про перспективи розгляду законопроекту «Про статус кримськотатарського народу».

      Тобто частина кримських татар доходить висновку, що влада не хоче вирішувати їхні проблеми.

      — Ви не пов'язуєте звинувачення на адресу Меджлісу у вибухонебезпечності з низкою передвиборчих моментів, зокрема з позиціонуванням вашого органу як політичної сили, що підтримує «Нашу Україну»?

      — Певною мірою це так. Кримські татари дійсно стають заручниками політичної ситуації, пов'язаної з президентськими виборами. Сьогодні ми є свідками підвищення активності деяких політичних сил, яких майже не було на території півострова декілька років тому. Повним ходом відбувається відродження регіональних структур Партії мусульман України, спостерігається тісна співпраця кримського регіонального відділення Партії регіонів із кримською регіональною організацією цієї партії.

      Таким чином на прикладі Партії мусульман ми бачимо, як активізувалися місцеві кримські політструктури, які ставлять собі за мету не тільки приваблювати на свій бік потенційних симпатиків, а й розколювати групи людей, які, на їхній погляд, не готові проголосувати за їхнього майбутнього кандидата. Я ж не думаю, що Партія мусульман України буде закликати виборців голосувати за Віктора Ющенка. Але не випадково ця партія активізувалася сьогодні в Криму, де сьогодні основний електорат Ющенка — кримські татари. Її мета — зменшити, наскільки це можливо, кількість голосів за Ющенка.

      — Влада сприяє розбудові Партії мусульман у Криму? Можна говорити в цьому контексті про застосування на її користь такого важеля вітчизняних виборчих кампаній, як «адміністративний ресурс»?

      — Я б визначив ситуацію таким чином: відбувається сприяння місцевих адміністрацій проникненню й діяльності тих політичних сил, які не будуть підтримувати Ющенка.

      — Як би ви оцінили потенційну результативність зусиль різних політичних партій щодо залучення голосів кримських татар на користь саме їхніх кандидатів?

      — Поки що немає єдиного кандидата від провладних сил. Тому кожна партія в Криму намагається нарощувати власні м'язи самостійно. Картина стане яснішою, коли вони спробують знайти згоду в особі єдиного кандидата. Якщо сьогодні порівняти, наприклад, можливості СДПУ(о) і партій Регіонів України і мусульман в Криму, то «есдеки» за результатами виборів минулих виглядають набагато сильнішими.

      Окрім того, тут слід дивитися на різні складові політичних технологій, які будуть застосовувати перед виборами і власне на виборах. Адже іноді, якщо не можеш отримати голосів за себе, буває важливішим знизити їх кількість у свого опонента. Тому у випадку з Кримом провладні партії будуть працювати, з одного боку, проти Ющенка, але не стільки намагаючись розширити власну базу симпатиків, скільки пробуючи внести розчарування щодо його кандидатури серед потенційного електорату.

      — У 1994 році, коли відбулася зміна Президента, а кримські татари відверто позиціонувалися як такі, що підтримують Леоніда Кравчука, у лідерів Меджлісу теж була складна ситуація. Можна провести паралелі із сьогоденням?

      — Я не раз уже говорив і можу повторити, що будь-які політики, які своє відношення до людей або до конкретних регіонів ставлять у залежність від своїх політичних симпатій або антипатій на рівні своїх партнерів — є просто недалекими. Це шкодить самій Україні. Я не можу виключити того, про що ви сказали, але не уявляю собі будь-якого Президента, яким би він не був, який будуватиме своє ставлення і політику до регіонів або до такої цілісної нації, як кримські татари, за результатами виборів. Вибори — то вибори, а повноваження Президента після його призначення — зовсім інше.

      — Яким може бути подальше майбутнє Ради представників при Президентові України з огляду на заяви кримської влади?

      — У відповіді на питання я можу посилатися на кількарічний досвід діяльності Ради представників кримськотатарського народу. Саме рішення про створення Ради представників кримськотатарського народу при Президентові стало можливим лише завдяки політичній волі самого Президента. Це правда, хто б, як і що не оцінював. Тоді Леонід Кучма спромігся зрозуміти ситуацію, що складалася, прийняв, як засвідчив час, правильне рішення і реалізував його. Думаю, що до 2002 року включно гріх було жалітися, що Президент не так часто, як хотілося б, збирав засідання цієї Ради. Якби хтось проаналізував діяльність інших таких Рад, то виявилося б, що нашу Раду він збирав частіше, ніж інші.

      Дехто каже, і досить справедливо, про те, що багато з доручень Президента не виконували своєчасно або взагалі не виконували. Це дійсно так. Але, з іншого боку, ми всі також бачимо, наскільки часто у нашій країні взагалі не виконують доручень, постанов в інших сферах. Стверджувати, що Рада не зіграла своєї ролі, було б нечесно. Чи можуть бути задіяні інші принципи формування Ради? Я знову хотів би послатися на Президента. На засіданні у 2002 році він дав високу оцінку саме такій формі спілкування і пошуку шляхів вирішення проблем кримських татар, залученню до цієї роботи представників місцевої влади. Це була справедлива оцінка. Що буде далі — побачимо по діях Президента.

      — У травні 2004 року кримськотатарський народ відзначатиме сумну дату — 60-ту річницю депортації з Криму. Якими будуть дії кримських татар у цьому контексті?

      — Я виходжу з того, що політичні сили України по-різному будуть ставитися до цієї сумної дати, їх поведінка визначатиметься їхнім становленням взагалі до нашого спільного нещодавнього минулого. Є і такі сили, які, можливо, ще не зовсім усвідомлюють зміст цієї сумної дати. На превеликий жаль, певні політичні сили будуть приймати рішення, визначати свою позицію не по суті цієї трагедії та її наслідків, а з точки зору реалізації своїх перманентних інтересів. Приклад — голосування 18 лютого за проект закону про ратифікацію протоколу щодо Бішкекської угоди, пов'язаної з поновленням прав депортованих осіб, національних меншин і народів.

      Ця угода була підписана 9 жовтня 1992 року. Торік, коли її термін закінчувався, з ініціативи України глави семи держав підписали протокол щодо продовження дії цієї угоди ще на 10 років. Сьогодні, коли його ратифікували, дві фракції повністю не голосували, — комуністи і БЮТі. Ті ж комуністи сказали: ні, нам це не потрібно, це їхня проблема. Я лише можу уявити, якою буде позиція Компартії, коли завтра-післязавтра поставлять на голосування закон про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою...

      Тобто, з одного боку, кримські татари, як і всі люди, які живуть в Україні, за великим рахунком, не розподіляють владу настільки, наскільки її сегментують політики. Для пересічних громадян, у тому числі для представників кримськотатарського народу, влада сприймається як щось ціле. Тобто завтра будуть говорити або: «Влада нас зрозуміла, влада нарешті спромоглася і заявила прийняттям закону про те, що вона буде вирішувати наші проблеми». Або вони скажуть: «Владі не до нас, влада нас не хоче». На яке з цих висловлювань пристануть кримські татари — залежатиме від українських політиків.

Розмовляла Юлія КИСЕЛЬОВА,

Український незалежний центр політичних досліджень.

Довідка «УМ»

      Парламентські вибори 2002 року стали уроком для тодішнього «блоку влади» — «За єдину Україну!», який у Криму одержав підтримку лише 57 070 виборців. Тобто, набравши 5,92 відсотка голосів, посів аж четверте місце за рівнем електоральної прихильності. Поза конкуренцією тоді була кримська «партія влади» — КПУ. Тоді ж за виборчий блок Віктора Ющенка «Наша Україна» проголосували 94 067 виборців, або 9,77 відсотка, вивівши його за результатами виборів на третє місце.

* * *

      Аналіз підсумків голосування в округах і адміністративно-територіальних одиницях засвідчував, що найбільшу кількість голосів «Наша Україна» отримала саме там, де мешкають кримські татари. Власне, це не стало несподіванкою, бо під час усіх виборчих кампаній у незалежній Україні кримські татари завжди надавали перевагу національно-демократичним силам, сподіваючись, що з їхнім приходом до влади держава нарешті зверне увагу на проблеми національних меншин.