Закон бумеранга

Науковці не люблять слова «Бог». Не самого Творця, звичайно (Господи, прости), а його релігійне визначення як особистості. Тим–то цікаво було почути лекцію, яку прочитав у харківському Будинку вчених доктор технічних наук Дмитро Переверзєв. Він спробував пояснити природу людської душі як енерго–інформаційну сутність, що покликана еволюціонувати в межах «єдиної вселенської програми — матриці, плану, системи», аби «стати більш значною версією самої себе». Хто противиться цьому покликанню, вступаючи в резонанс з основними законами Космосу, стверджував лектор, неминуче йде в небуття. Тема була настільки цікавою, що змусила шукати аналогічні теорії у викладі інших науковців. Знайдене порадувало і здивувало одночасно. Виявляється, багато вчених не тільки не заперечують факт існування Бога, а й навіть довели цю істину шляхом власних досліджень. Але їхні відкриття і досі не визнані як аксіома. Чому?

Усе пов’язано з усім

Людина дуже помиляється, якщо вважає себе тільки тим, кого бачить перед собою у дзеркалі. Непомірно більшою мірою вона — дух, згусток енергії, інформаційна складова вселенського центру, першопричини, ядра, чим, власне, і є насправді Вищий Розум. Приблизно такого висновку дійшли фактично всі вчені, які переймалися пошуком Бога або, скажімо, попутно відкрили його для себе в процесі лабораторного пізнання Всесвіту через видиму, грубу матерію. «Насправді у світі все зв’язано одне з одним, усе має взаємний вплив. Нас пронизує єдиний керований інформаційно–енергетичний потік, — стверджує доктор технічних наук, академік Міжнародної академії інформатизації при ООН Віктор Пликін. — Ядро Всесвіту впливає на кожну людину, а енергія та інформація кожної людини сягає ядра».

Наявність зв’язку всього з усім підтверджує і Дмитро Переверзєв. «Оскільки енергетично–інформаційний обмін єдиний для всього сущого, він закодований у єдиній матриці і її конкретних відгалуженнях, за якими все створюється і керується: від метагалактик до науково–технічних об’єктів, творів мистецтва та інших досягнень людської цивілізації. Існує гіпотеза, що структура цих матриць подібна до структури ДНК».

У свою чергу, прибічники теорії фізичного вакууму і пов’язаної з нею теорії хвильових генів стверджують, що «людина як посередник Вакуумного Супермозку і сам Вакуумний Супермозок (Бог у них отримав саме таке «ім’я») здатні порізно і спільно за певними правилами змінювати образно–тестову комбінаторику молекул ДНК у складі хромосом і тим самим певною мірою програмувати розвиток організму». Тобто, простіше кажучи, створивши людину за власною подобою (ми є духом, згустком енергії, як і наш Творець), Господь поклав на нас якусь особливу спільну з ним місію, роботу, пригрозивши суворо карати за відхилення від основного курсу. «Людина — мікрокосмос, мікровсесвіт, — каже Віктор Пликін. — Це — велике творіння Бога, у ній закладені всі закони Всесвіту. Все, що є у Всесвіті, є в кожній людині. Люди — це Вселенські сутності, створені за певною програмою».

Факт великого задуму підтвердив і нобелівський лауреат Артур Комптон. «Для мене не складно прийняти Бога, тому що там, де є творчість, повинен бути і план. Всесвіт створений за якимсь планом, а звідси випливає, що існує і той, хто цей план розробив».

Але у чому тоді полягає його основна суть? «Бог — це Вселенський Розум, керуюче ядро, згусток розумної енергії, яка творить, вирощує Всесвіт, — запевняє Віктор Пликін. — Тобто збирається інформація, координується, здійснюється регенерація енергії, словом, триває розвиток Всесвіту». А ми, найвірогідніше, разом із Творцем покликані сприяти цьому розвитку шляхом власної еволюції. Один із її результатів передбачив ще Костянтин Ціолковський, який говорив про те, що людина зрештою покине своє тіло і стане променистою. За його версією, ми існуємо в інших вимірах у тонко матеріальній формі, і той факт, що нам дане життя, — не випадково. Це ще один шанс піднятися на чергову сходинку духу. Ми прийшли на Землю для того, щоб підніматися вгору у своєму духовному розвитку. Все, що не зрозуміємо у цьому житті, відпрацюємо у наступному. Саме для цього нам і дається велика кількість шансів. «Якби життя було лише одне, — каже Віктор Пликін, — у ньому не було б жодного сенсу. Вся суть полягає в тому, щоб людина, пройшовши багато сходинок, піднялася до того духовного рівня, якого вимагає Творець, і стала Богоспівробітником, Боголюдиною».

«Та хто ж цього не знає?» — може зауважити хтось. «А хто виконує?» — хочеться запитати у відповідь.

Образ раю і привид пекла

Після того як науковці зуміли «розкласти» грубу матерію на молекули, молекули на атоми, атоми на ядро, а ядро на протони й нейтрони, виникло припущення, що цьому поділу може не бути меж і що видима частина Всесвіту — всього лише наслідок або кінцевий результат існування, «життєдіяльності» невидимої. «Не порушуючи математичних законів, можна впевнено сказати, що маса, матерія — це енергія, стиснута у 90 мільярдів разів, — каже Віктор Пликін. — Це енергія у певному стані, яка залежить від тієї інформації, тієї програми, яку заклав Творець. Надходить інформація, і енергія починає формувати польові структури у певний вид стану: тонко матеріальний, щільно матеріальний, надматеріальний. Усе, що ми називаємо матерією, як з’ясувалося, — є енергія у надщільному стані. Наша матеріалістична наука вивчає наслідок, а вивчаючи наслідок, ніколи не отримаєш причин, бо вони розміщуються в інформаційно–енергетичних потоках Всесвіту». Тобто, схоже, первинна не матерія, а інформація про неї. «Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог, — написав у першій главі свого Євангелія новозавітній Іоанн. — Усе через Нього сталось, і без Нього нічого не сталось».

Минуло вже дві тисячі років відтоді, як була озвучена ця істина, але ми їй і досі не ймемо віри. А дарма. Вчені–матеріалісти вже не заперечують той факт, що кожна людина створює інформаційно–енергетичний потік, випромінює певні вібрації, але не пояснюють природу і причину цього явища. Проте існує версія, що людина, будучи невід’ємною часткою Всесвіту (хоче вона того чи ні), мусить шляхом власної духовної еволюції сприяти розвитку Космосу, бо він живий, пульсує, прагне постійних змін. Одним із кінцевих результатів такої діяльності академік Володимир Вернадський, наприклад, назвав поступове і невідворотне перетворення оболонки Землі, біосфери у так звану ноосферу — сферу розуму, завдяки чому люди навчаться не лише вичерпувати з неї ресурси, а й перетворювати її для «примноження взятого». Для цього потрібно ні багато ні мало — привести свої думки та помисли відповідно до космічних законів, викладених у священних книгах усіх земних релігій. «Людська думка, — стверджує Віктор Пликін, — це велика сила, яка може спрацювати як на добро, так і на зло. Словом можна і воскресити, і вбити. Воно неодмінно посилиться глобальною інформаційною структурою і повернеться до свого автора згідно з діючим у Космосі законом бумеранга».

Звідси, власне, поняття пекла і раю в тому сенсі, що через вільний вибір власного способу мислення, чистоти думок ми формуємо і майбутнє Всесвіту, і свій завтрашній день. «Упродовж тисячоліть у свідомості людини, в її енергетично–інформаційній сутності на генному рівні утвердилося поняття раю, чистилища і пекла, — каже Дмитро Переверзєв, — де після фізичної смерті проходить, відповідно, відпочинок, оздоровлення або повний демонтаж душі. Для цього використовують відповідні зони Космосу, у межах якого й перебувають душі». Словом, що посієш, те й пожнеш. Усе повертається до свого початку. Закон бумеранга ніхто не відміняв.

На енергетично–інформаційному рівні цей механізм діє наступним чином. «Що означає горіти в пеклі?— каже Віктор Пликін. — Це коли людина набрала стільки негативної енергії, що в момент звільнення її тонкої системи енергій від тіла (смерть) чорний негатив занурює її до розплавлених магм і тільки там урівноважується. І навпаки, якщо людина протягом життя творила добро, її позитивна енергетика підніме цей згусток енергії вгору, і тоді скажуть: потрапив до раю. Це чиста фізика». За словами вченого, кожна людина, покинувши власне тіло і звільнившись від усього земного, яскраво побачить розмір власного гріха. Тільки тоді вже нічого не можна буде виправити. Думка матеріальна. Те, про що думав учора й сьогодні, завтра стане твоєю реальністю. І нашою теж, бо ж усе пов’язано з усім.

Рух сліпців по лезу бритви

Праця з невидимою матерією, інформаційними потоками, ДНК уже принесла людству абсолютно реальні плоди — радіо, телефон, телебачення, рентген, ядерна і нейтронна бомби, комп’ютер, генетично–модифіковані продукти. І це ще не вечір, запевняють науковці. Вміння з нічого створювати щось, тобто бути Творцем, для якого не існує неможливого, — невпинно рухає земну цивілізацію до нових унікальних відкриттів. А далі одне з двох: пізнання істини, першопричини, основних законів Космосу і подальша еволюція людини як духовної сутності — або кінець усьому, Апокаліпсис. «Експерименти свідчать про те, — стверджують автори Хвильової Генетики, — що генетичні структури перебувають під контролем якихось розумних сил, незалежних від людини. Якщо ми це усвідомимо, буде можливий діалог людини і цих сил, що, в принципі, вже робить релігія. Але цього разу контакт повинен відбуватися на основі точних знань».

Класичний синдром новозавітного апостола Хоми, який не повірив у воскресіння Христа доти, доки не торкнувся своєю рукою його пробитої цвяхами долоні. «У Творця є свої закони, — каже Віктор Пликін. — І те, що ми розділили єдине знання, створивши 82 науки, свідчить про наш логічний спосіб мислення. Вихопивши уривки знань, ми породили низку наук, які мають різні закономірності, різні методи досліджень, але в кінцевому результаті не дають нам істинної картини світу. Те, що ми зараз вважаємо реаліями, насправді виявиться ілюзією».

Погано, коли сліпці ведуть сліпців, казав Христос, бо вони всі ризикують скотитися в прірву.