Покровська церква на Подолі, спроектована Григоровичем–Барським.
Традиція відзначати свято Покрови не є аж надто давньою. Проте затвердившись на наших теренах, вона вилилась у нові яскраві звершення українських зодчих — на честь Покрови зводилися найпишніші храми, особливо у часи Козаччини. У Києві є три Покровські церкви, однак детальніше ми зупинимось на подільській. Дві інші розташовані поза історичним центром міста — на Солом’янці (вулиця Миколи Островського, рік зведення церкви — 1895) та на Пріорці (вулиця Мостицька; 1906 рік).
Пріорка є місцем проживання авторки цих рядків. Тутешня Покровська церква й справді користується неабияким попитом у жителів чотирьох прилеглих мікрорайонів — Виноградаря, Вітряних гір, Мостицького масиву та Куренівки. Зрештою, на тлі сірого й нудного, як осіння сльота, спального району ця церква виглядає, наче перлина, почеплена на лямку робочого комбінезону. Величі їй додає і те, що стоїть вона на пагорбі, височіючи над трасою у красивому обрамленні зі старих крислатих дерев. У церкві є рідкісна ікона «Нежданої радості», що зображує подорожнього, якому явився Ісус Христос. Поза цим Покровській церкві на Пріорці властива та особлива напружено–формалізована атмосфера відбування обряду (із цілуванням попа в руку), яка характеризує всі храми Московського патріархату. Втім, це — суто суб’єктивні відчуття, про котрі, як відомо, не сперечаються.
Повертаючись до іще однієї Покровської церкви, зауважимо, що збудована вона на Подолі (вулиця Покровська, 7) у 1766 році за проектом архітектора Івана Григоровича–Барського в стилі українського бароко. Задовго перед тим — у XV столітті — на її місці звели вірменську церкву Різдва Богородиці, що згоріла в 1651–му. Через тридцять із лишком років, у 1685–му, кияни поставили тут першу Покровську церкву, яка була дерев’яною. Ще майже через сто років її замінили кам’яною. Проте вважається, що пожежа 1811 року докорінно змінила задум Григоровича–Барського — нині церква істотно відійшла від свого первісного вигляду.
У плані подільський храм — довгастий, із трьома напівкруглими виступами і трьома банями. Така композиція є традиційною для українських триглавих церков. Проте після реставрації бань церкви, що мали від початку барочні контури, отримали завершення у формах класицизму. Окрім того, зник розподіл церкви на верхню та нижню, а розкішний декор, задуманий Григоровичем–Барським, був відновлений лише частково. Взагалі про стиль бароко в цілому та роботи Григоровича–Барського зокрема слід читати, пройшовши спеціальну підготовку, інакше легко заплутатися в усіх його вишуканих сандриках (так в архітектурі називають карнизи) та волютних (тобто спіральних) віньєтках. Усю цю розкіш і красу відновлювали, як могли, протягом XIX століття — новий іконостас зробив, зокрема, архітектор Іван Штром.
Капітальний ремонт Покровської церкви проводили у 1950–х роках. А остання реставрація відноситься до 1980–х років.
Окрім Покровських церков, у Києві є також Свято–Покровський жіночий монастир (розташований у Бехтеревському провулку). Монастир заснувала в 1899 році велика княжна Олександра (в іночестві — Анастасія) Романова, яка потім стала його настоятелькою.
Сьогодні — свято. Свято спокою і логічного підбиття підсумків. Першого/14 жовтня (за старим і новим стилем) зветься Покровою — в цей день, як пояснюють етнографи й без того прозору етимологію, земля «вкривається на зиму» і «лягає відпочивати». Покрова накриває траву листям, землю — снігом, воду — льодом, а дівчат — шлюбним вінцем, бо вважається покровителькою шлюбів. Усі: і земля, і вода, і дівчата — релаксують в очікуванні нового періоду життя, набираються соків і сил. Це радісне свято — як і всі народні, прадавні ігрища та забави, на відміну від Дня водолаза чи асенізатора. З Покрови починаються весілля, вечорниці та активні залицяння. Тому про хитруватих українських жіночок кажуть так: «Настали жнива — лежить баба нежива, а прийшла Покрова — стала баба здорова». На Покрову вертали додому чумаки, гнали з полонини останні отари овець. Козаки, які шанували Покрову як свою покровительку, проводили у цей день вибори отамана.
І наостанок про погоду: якщо сьогодні подме вітер із півдня — зима буде теплою, якщо з півночі — холодною, якщо з заходу — сніжною. І хоч усе це потребує корегування у зв’язку з глобальним потеплінням, усе одно, давайте сьогодні слухати вітер. Може, зима буде щасливою?
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
