19 столичних кінотеатрів, що залишились у міській власності, ще минулого літа об’єднали в комунальне підприємство «Київкінофільм». Це мало що змінило в їхній нелегкій долі: ціла низка кінотеатрів як була, так і залишилася «мертвою». Йдеться про заклади, де роками не крутять кіно. Як колись у радянські часи церкви віддавали на поталу колгоспникам, роблячи з них склади під картоплю, так нині в колишніх кінотеатрах влаштовують розпродажі, розміщують молитовні будинки тощо. Деякі стають таким чином досить відомими. Приміром, хто з українців (і не лише киян) не чув про те, що під час «помаранчевої» революції головний штаб «януковичєй» розміщувався в кінотеатрі «Зоряний»? А в іншому столичному кінотеатрі — «Загребі» — у 2002 році проходили судові засідання у знаменитій справі про «масові заворушення 9 березня». Крім «Загреба» та «Зоряного», не за призначенням використовуються (або просто стоять порожніми) кінотеатри «Краків», «Тампере», «Нивки», «Молодіжний».
Не кращі справи й у тих, хто залишається на плаву, особливо якщо говорити про спеціалізовані дитячі кінотеатри. Їх у «Київкінофільмі» вісім: «Єреван», «Алмаз», «Старт», «Факел», «Пролісок», «Промінь», «Салют» та кінотеатр імені Чапаєва. У деяких із них досі продають квитки на «Міо, мій Міо» або на казку про Морозко чи іншу класику дитячого кінематографа. Гроші на ремонт залів, деякі з яких перебувають у жахливому стані, міський бюджет не виділяє. Самі себе кіношники прогодувати також не можуть, адже квитки на сеанси вони продають подекуди по шість гривень (у комерційних кінотеатрах перегляд коштує 25—30 гривень). Відтак у бажанні київської влади продати муніципальне кіно є своя логіка. Але немає справедливості. Адже кількість торговоофісних комплексів у Києві скоро перетне розумну межу. До того ж і офісним клеркам також треба десь відпочивати, й не обов’язково займаючись лише шопінгом.
Керівництво муніципальних кінотеатрів, відстоюючи їхнє право на життя, завжди підкреслює, що їхні заклади — остання можливість «вийти у світ» для малозабезпеченого киянина. І що міські кінотеатри варто привести до ладу, а не віддавати до рук ділків, які посвоєму розпоряджатимуться придбаною нерухомістю. Що ж, «УМ» писала колись про прийнятий Київрадою міський бюджет на 2008 рік: частину видатків «з’їв» тоді київський зоопарк, точніше, новий «мавпятник», який депутати взялися побудувати цього року. «Кому собака — друг людини, а кому — управдом», — говорила героїня «Діамантової руки». Перефразуючи, можна сказати: кому і мавпа — брат по розуму, а кому — столичний споживач. Утім тема «На що витрачати міський бюджет» — і вічна, і нескінченна. Забагато в ній приводів для дискусії...
ДО РЕЧІ
«Єдиний у світі апарат рухомих фотографій, що зветься «сінематограф Люм’єра», орендував у 1897 році керівник «Київської спілки драматичних артистів» Микола Солонцов. У приміщенні на вулиці Фундуклеївській він організував перші комерційні кіносеанси, які в нього перемежовувались із короткими театральними виставами. Картини, що виходили на екран у Солонцова, анонсувала тодішня київська преса: «Ось перед очима глядача мчить поїздекспрес, що рухається зі швидкістю 60 миль на годину. А ось — пожежа в Лондоні...». Таким чином, можна вважати, що перші київські кінотеатри (які ще називали «ілюзіоном») відзначили нещодавно стодесятиріччя свого заснування...