Плями на медалі

Цьогорічна премія миру викликала багато суперечок і навіть міжнародний скандал ще до оприлюднення прізвища лауреата. Після оголошення рішення Норвезького Нобелівського комітету суперечок не поменшає. Звичайно, прізвищ претендентів не розголошують, але було відомо, що їх 197, тобто на 16 більше, ніж минулого року, і що головними претендентами на нагороду вважалися китайські дисиденти та російські правозахисники, зокрема чеченська правниця Лідія Юсупова та борець за права біженців Світлана Ганнушкіна. З огляду на це Китай вдався до безпрецедентного тиску на Нобелівський комітет і на Норвегію загалом, заявивши, що вручення Нобеля «китайським кримінальним елементам» буде розцінюватися як «втручання у внутрішні справи Китаю з усіма можливими наслідками для Норвегії». Кремль також удався до певної дипломатії, хоча, на відміну від Китаю, швидше, тихої та закулісної. Схоже, що російські та китайські «засоби переконання» подіяли на норвежців. Отож лауреатом Нобелівської премії миру було проголошено 71–річного дипломата, екс–президента Фінляндії Мартті Ахтісаарі.

Ахтісаарі відзначений за довготривалу роботу в галузі мирних переговорів, зокрема за миротворчу місію в Намібії, сприяння в підписанні 2005 року мирної угоди між урядом Індонезії та повстанцями в провінції Ачех, а також за сприяння у вирішенні проблеми Косова. У себе на батьківщині Ахтісаарі був багаторічним лідером Соціалістичної партії, обирався президентом (1994—2000 роки). З 1973 по 1986 рік був представником ООН у Намібії. 1989 року відповідав за нагляд під час проведення перших у цій країні вільних та демократичних виборів. Він також був посередником на переговорах між урядом Великої Британії та північноірландськими терористами. Із 1999 року був посередником від ЄС на переговорах між албанськими сепаратистами Косова та урядом Сербії. З 2007 року працював над мирним планом для Косова.

Без усілякого сумніву, Ахтісаарі заслуговує Нобеля за всі свої попередні миротворчі зусилля, але за «сприяння у вирішенні проблеми Косова» він мав би ніколи не отримати цю високу відзнаку. Адже саме з подачі Ахтісаарі народилася ідея надання незалежності цій сепаратистській провінції, яка, за всіма визначеннями світового права, є інтегральною і невід’ємною частиною Сербії. Ахтісаарі проштовхував незалежність для Косова, хоча знав як досвідчений дипломат, що це відбувається в порушення резолюції Ради Безпеки ООН, міжнародного права, в порушення людських прав тих майже 300 тисяч сербів, яких албанці вигнали з провінції. Він не міг не знати, що при владі в провінції перебувають особи, за якими плаче Гаазький трибунал із воєнних злочинів, що регіон із рівнем безробіття в 70 відсотків є і ще довго буде найнебезпечнішим у Європі та світі кублом мафії, торговців зброєю, наркотиками та живим товаром, центральним у Європі постачальником контрабандних товарів. Він не міг не усвідомлювати, що приклад відривання частин території від суверенної держави неодмінно стане важливим прецедентом для наступних порушень міжнародного права. Відповідальність за анексію Росією у Грузії Абхазії та Південної Осетії частково лежить на Ахтісаарі. Як і за десятки майбутніх світових конфліктів навколо сепаратистських регіонів.