Алевтина Титаренко: Я завжди була «темною конячкою»

Про цю спортсменку в наших медіа розповідають не часто. І дарма. Тривалий час акробатка Алевтина Титаренко була солісткою найвідомішого цирку у світі — «Дю Солей», а нещодавно перемогла на чемпіонаті світу з фітнесу. По приїзді до України вона взяла участь у прес–конференції. Свої запитання атлетці поставив і журналіст «УМ».

«Про чемпіонство навіть і не думала»

— Як ви прийшли до такого незвичного роду занять — акробатики й фітнесу?

— Це сталося у далекому 1996 році. Я тоді прийшла подивитися на чемпіонат Києва з фітнесу. Люди на сцені робили різноманітні акробатичні й гімнастичні фігури. Подивилась — і зрозуміла, що сама хочу і можу таке робити.

Перемогла на чемпіонаті світу з акробатики, а через тиждень уже посіла друге місце на чемпіонаті України з фітнесу. Це досить дивно, адже до того я навіть про жодні дієти не знала. Уже в наступному році стала другою на чемпіонаті Європи з фітнесу і перейшла виступати до цирку.

Спочатку в цирку я відпрацювала один контракт. Потім, у 2001 році, знову вирішила повернутися у спорт. Стала другою фітнесисткою в Європі та третьою у світі. А в червні цього року в мене закінчився черговий цирковий контракт, і я знову повернулася до тренажерного залу. Результат — стала першою у світі.

— Що надихнуло знову повернутися до цього виду?

— Напевно, любов до спорту. Фітнес змушує жінку бути у формі. Крім того, востаннє на змаганнях з цього виду я виступала ще сім років тому. Тоді мала 24 роки, ще не було дітей. Зараз мені вже 31 рік, є дочка. Це своєрідна планка, яку прагнеш перестрибнути. Коли тобі 18—20, усе, що ти маєш, — це ти. Тоді легко бути красивою, підтримувати форму. Тепер же зовсім інший рубіж, інші обставини. Потрібно знайти час для занять у спортивному залі, зайнятися собою. Це навіть цікавіше. Принаймні для мене. Поставила собі таку мету, і в мене вийшло.

— А в таких умовах були думки, що можете стати чемпіонкою планети?

— Чесно кажучи, ні. Я просто їхала знову себе випробувати. Я завжди була «темною конячкою». І завжди поверталася з медаллю. Так було на двох чемпіонатах Європи і на двох чемпіонатах світу. Вчора повернулася зі світового чемпіонату, а чоловік поїхав на змагання з акробатики. Ось такі ми спортсмени.

— Так виглядає, що чемпіонство далося вам без особливих зусиль. Це справді так?

— Можна й так сказати. Так сталося, що ми з чоловіком вирішили відпочити півроку від цирку. Але сидіти постійно вдома дуже складно. От і вирішила сконтактуватися з українською федерацією фітнесу, запропонувала виступити. Для них навіть не була важливою моя форма — в мене вірили. Я сама підготувала довільну програму, кілька місяців відвідувала зал. Про результат ви вже знаєте.

— Чи є тепер бажання спробувати себе в якомусь іншому виді спорту?

—Та ні. Я й так уже дворазова чемпіонка світу з акробатики. Та й про чемпіонство у фітнесі я навіть не думала — просто їхала себе показати. Коли оголосили, що я перша, то просто стала сміятися.

— А чому була така реакція?

— Бо показала, що можна перемогти природним шляхом. Продемонструвала, що фанатизм потрібен, але він має бути здоровим. Потрібно жити нормальним життям — і все буде можливим. Знаєте, мені навіть подобається виражати себе на сцені, навіть не отримуючи при цьому балів. Коли ти перед глядачами, тобі аплодують…

«Мамину мрію стати повітряною гімнасткою втілила я»

— Як, до речі, виник варіант із канадським цирком? Це якась дитяча мрія?

— Я про цирк ніколи й не думала. Але моя мама свого часу мріяла стати повітряною гімнасткою. Цю мрію втілила я. У 1995 році, коли я ще займалася акробатикою, приїхали скаути з мого цирку, які відбирали дівчат–акробаток для нової водної програми. Через два роки мені прийшло запрошення попрацювати з ними.

— Знали, куди їдете?

— Ні. Що таке цирк «Дю Солей», я не знала. Відомо було тільки те, що це єдиний цирк, у якому немає тварин. Хоча це особливий цирк. За 10 років, які я провела там, він став для мене чимось навіть більшим, ніж театр. Наші номери часто нагадують театральні постановки.

— Якихось психологічних проблем не виникало: перейти зі спорту в циркові артисти?

— Ні, проблем не було. Я тоді просто вирішила спробувати. І мені так сподобалось, що пробую й дотепер.

— Алевтино, де легше будувати свою кар’єру — за кордоном чи в Україні?

— За кордоном. Там якось більше цінують людей і їхню майстерність. У нашій країні чимало хороших спортсменів, але на них просто не звертають увагу.

— Це проблема менталітету чи браку відповідного фінансування?

— Думаю, воно все пов’язане. Однак яблучко на блюдечку тобі навіть там не принесуть. Потрібно боротися скрізь і завжди, добиватися всього самому.

— Свого часу в «Дю Солей» виступав відомий український гімнаст Валерій Гончаров. Ви не перетиналися з ним на арені?

— На жаль, ні. Але познайомилася з багатьма іншими спортсменами як з України, так і з Росії. Їх доволі багато там виступає.

— А що змушує наших спортсменів шукати продовження своєї кар’єри в цирку?

— У нас їм важко себе проявити. Тому вони змушені їхати і шукати себе в інших країнах. Тут вони виграли медалі, отримали титули, але й далі щось потрібно ж робити. А цирк є непоганим варіантом, якщо хочеш зберегти спортивну форму.

— Як наші виглядають на тлі закордонних артистів?

— Проблема наших спортсменів у тому, що вони більш скуті, ніж європейці. Наші є технічно сильнішими, але їм важче вдається перехід зі спорту в цирк. Але їм допомагають адаптуватися. У цирку «Дю Солей» ми проходимо курси артистичної майстерності перед тим, як вийти на сцену.

«Ніколи не вживала «хімії»

— З чого складається програма змагань із фітнесу?

— Кожна федерація має свої правила. Там, де я виступаю, змагання складаються з півфіналу й фіналу, в яких є по два раунди. Перший — позування. Тут дівчата виходять у бікіні й на підборах. Ми маємо показувати розвиненість м’язової маси, пропорції, уміння триматися на сцені. Усе повинно бути гармонійним. Потім іде довільна програма. Тут теж оцінюється уміння триматися на сцені, вміння відчувати музику, усміхатися — це і танець, і силові вправи. Такого раунду, як вихід у вечірній сукні, в нашій федерації нема.

— Існує думка, що люди, які займаються вашим видом спорту, додатково приймають якісь препарати, що більше розвивають тіло. Це правда?

— Можу чесно сказати, що стала чемпіонкою саме з однієї причини: ніколи не вживала ніякої «хімії».

— Ви дотримуєтесь якоїсь спеціальної дієти, може, особливого режиму дня?

— Немає ні першого, ні другого. Їм усе підряд. Це все через мою професійну діяльність та особливості організму. Якщо тренуєшся десять годин на тиждень і в тебе ще є дитина, то тренажерний зал не потрібен. Єдине — з червня, коли припинила виступати в цирку, почала ходити до залу три–чотири рази на тиждень. Але це ще й тому, що потрібно було зробити довільну програму, яку готувала на чемпіонат світу.

— Чи можна назвати фітнес видом спорту? Яка ваша думка з цього приводу?

— Ще десять років тому, коли тільки почала цим займатися, сама не назвала б його спортом. Тепер же переконана, що це таки один із його видів. І надзвичайно багатогранний: потрібно бути й артистичною, спортивною і, певним чином, красивою.

«Чоловіки мене бояться»

— А які слабкості в чемпіонки світу?

— Їх чимало. Але не буду ж про всі розповідати. Часто плачу, як і всі дівчата. Обожнюю солодке — тільки його і їм.

— Мабуть, у вас чимало прихильників?

— Вони мене бояться (сміється). Але маю багато хороших друзів.

— Чим ви ще захоплюєтесь, окрім фітнесу?

— Дуже люблю малювати олійними фарбами. Ніде цьому не вчилась — моя бабуся і мати були художницями. Схоже, що це в крові. А ще є дитина, яка забирає багато часу. Це вже не так захоплення, як обов’язок.

— Розкажіть трішки про свою сім’ю. Хто ваш чоловік?

— Він — спортсмен–акробат, ми разом виступаємо в цирку. Познайомилися ще 12 років тому на чемпіонаті світу з акробатики. Це було кохання з першого погляду. Маємо тепер чудову доньку, їй уже майже п’ять років. Через нашу професійну діяльність постійно перебуваємо в роз’їздах. Більше трьох років відпрацювали в Лас–Вегасі, були в турне Японією, чотири роки Європою, потім знову три з половиною роки в Лас–Вегасі. Нині мешкаємо в Німеччині. Це наша тимчасова «база».

— А чим для вас є Україна й Київ?

— Це мій рідний дім. Хоча мені, загалом, все одно, де жити. Головне, щоб можна було займатися улюбленою справою.

ДОСЬЄ «УМ»

Алевтина Титаренко

Народилася 19 квітня 1977 р.
в Миколаєві.

Чемпіонка світу з фітнесу 2008 р. Бронзова призерка 2001 р. Срібна призерка чемпіонату Європи 1997 і 2001 рр. Багаторазова чемпіонка України.

Чемпіонка світу з акробатики 1996 р.

Тривалий час працювала акробаткою–солісткою відомого канадського цирку «Дю Солей».

Зріст —168 см, вага — 61 кг.

Освіта — Інститут фізичного виховання та спорту Миколаївського державного університету імені Сухомлинського.

Заміжня, виховує доньку.