Рік тому, 23 лютого, десятки тисяч запоріжців проводжали в останню путь 54-річного Олександра Поляка. Смерть міського голови була несподіваною і загадковою, викликала не тільки масу чуток, а й тривале розслідування. Тієї п’ятниці він поїхав на дачу, звідки відійшов у інший світ.
...Серце Поляка не витримало шаленого ритму життя, в якому не бувало компромісів. Двічі поспіль Олександр Поляк сходив на владний олімп із тріумфом: щоразу дві третини запоріжців визнали його найкращим мером! Це за його керівництва у Запоріжжі припинилися проблеми з гарячою водою, було проведено реконструкцію проспекту Леніна і розпочато оновлення центру міста. Запоріжжя він прагнув перетворити на місто ста фонтанів і пам’ятників. А в суботу на Осипенківському цвинтарі відбулася церемонія відкриття пам’ятника і самому Олександрові Поляку.
«На чергову зустріч із Поляком я приїхав 22 лютого, — згадує автор пам’ятника архітектор Костянтин Чудновський, — був шокований смертю людини, котру так поважав! Того ж дня я знав, що одним із наcтупних моїх творінь стане пам’ятник Олександру Поляку» (Чудновський є також автором в’їзного знаку Запоріжжя, Годинника закоханих, каскаду фонтанів та низки скульптур і архітектурних споруд, встановлених за «реформ» Поляка).
Була ідея висікти фігуру померлого з двометрової монолітної плити — родичі зауважили, шо Олександр Володимирович уникав помпезності. Прийнятним став абстрактний варіант: два камені-блоки з білого італійського мармуру і чорного лабрадориту, а між ними, у тріщині, — червона куля. Символ чорно-білого, без відтінків, життя, котре спалахнуло і згоріло. Так завчасно!