Про Україну, українців, про честь, про славу, про народ

Відкритий лист Степана Хмари до Левка Лук’яненка, вміщений в «Україні молодій» 24 вересня під заголовком «Про політичне пігмейство і користолюбство», викликав великий резонанс в українському політикумі, серед читачів, в інтернеті. До редакції газети пішов потік листів з підтримкою позиції Степана Хмари. Один із таких відгуків ми наводимо нижче. Редакція одержала також листа від дружини Левка Лук’яненка. Наводимо витримки з нього, що стосуються суті викладеного Степаном Хмарою.

Усе своє життя мала за кредо — не вступати ні з ким у суперечки, не відповідати на різні випади злих і недобрих людей тим же, а краще покластися на час, який усе розсудить, і це буде найкращою відповіддю їм.

Але останній час став урожайним на неприємності, і чашу терпіння переповнив лист Степана Хмари до мого чоловіка Лук’яненка Левка Григоровича.

«Не шановний», «амо­ральний», «неблаговидні вчинки» і ще купу таких епітетів не пожалів Лук’яненку Хмара.

Хмара згадав трагедію на дорозі у 1992 році. Це була трагедія, і не з вини Лук’яненка. Підніміть справу і не говоріть неправди. Комісії декілька разів виїздили на місце трагедії. І жінка померла від розриву серця. Справу закрили тому, що не було його вини. В той час ще вся влада була комуністична, і, якби він був винен, його із задоволенням були б відправили у камеру. Ви забули, як вас у той самий період заштовхували в Лук’янівську тюрму і хотіли посадити? Не грайте на нещастях, це негідно людини взагалі.

А ще запам’ятайте — Лук’яненко ніколи ні перед ким не плазував. А послом поїхав, бо ж ніхто з демократів у 90–х роках не знав англійської мови, крім Лук’яненка і Головатого. А його культура, поведінка і тактовність, сьогодні можуть бути прикладом для студентів Дипломатичної академії.

Ви, звичайно, не читаєте книжок Лук’яненка. А він написав більше десятка і про минуле, і про сьогоднішнє. Книга «Незнищенність» уже вийшла декількома виданнями, і там багато чого написано вже про новітній, помаранчевий, період. Лук’яненку ніколи не була байдужа доля України, і він хотів би, на відміну від інших патріотів, виправляти помилки влади, а не втішатися з них.

Надія Лук’яненко
дружина Левка Григоровича Лук’яненка

P.S. Про себе. Народилася 1943 року на Галичині. Закінчила Львівський технікум легкої промисловості. Вчилася в Івано–Франківському інституті нафти й газу. Родина в основному була репресована і вислана у Сибір, декого розстріляли у криївках. Брата за читання праці Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація» у 1973 році було засуджено. Cекретар і член Української Гельсінської спілки. Депутат Івано–Франківської міської ради I демократичного скликання.

З 1990 року проживаю на Київщині.