Вердикт академіків: ліси не винні

Серед тих, кому найбільше дісталося на горіхи під час рейдів Президента Ющенка територіями підтоплених західноукраїнських та подільських земель, зрозуміло, опинилися лісівники з генеральськими і трохи меншими зірками на зелених галузевих погонах. На хвилі підвищеної уваги до антропогенних чинників, які поглибили масштаби природного стихійного лиха, з вуст політиків й екологів зазвучали пропозиції накласти мораторій на лісорозробки в горах, а то й узагалі — оголосити українські Карпати суцільною заповідною зоною. Про початок нової ери у вітчизняній заготівлі гірської деревини, з–поміж інших перспективних протипаводкових заходів, повідомила й Рада національної безпеки та оборони, рішення якої указом від 10 вересня ввів у дію глава держави.

Про те, що цього разу верхи, як ніколи раніше, серйозно взялися наводити лад у гірських лісах, свідчать і масові облави проти власників незареєстрованих пилорам. На світ Божий правоохоронці вмить витягли сотні підпільних тартаків, біля кожного з яких зазвичай «харчувалося» з десяток сімей, не спроможних в інший спосіб заробити на кусень хліба в архідепресивних гірських місцевостях (акція вмотивована, проте чомусь ніхто ще не прозвітував про створення натомість хоча б одного легального робочого місця).

З усього видно, що так, як було, вже не буде. Проте куди тепер повертатимуть галузеве дишло, теж не зовсім зрозуміло. Про стан карпатських лісів, про їхню «причетність» до катастрофічних повеней та паралелі з цивілізованою Європою розмовляємо з одним із провідних вітчизняних фахівців — академіком Лісівничої академії наук України, директором розташованого в Івано–Франківську Українського науково–дослідного інституту гірського лісівництва, доктором біологічних наук Василем Парпаном.

Гори захлинулися водою

— Пане Василю, ваша наукова установа — єдина в Україні такого профілю — вже встигла визначити міру «відповідальності» карпатських лісів за те, що сталося наприкінці липня?

— Завдяки засобам масової інформації до надзвичайних ситуацій, особливо таких масштабних, як минула повінь, у суспільстві завжди — підвищена увага. Це — нормальна реакція. Як і те, що по гарячих слідах переважають емоційні коментарі з вуст людей публічних, але здебільшого неспеціалістів. Слово для зважених висновків фахівці беруть дещо пізніше. Отже, наведені в багатьох ЗМІ висловлювання про те, що катастрофічні повені в Карпатському регіоні спричинені надмірною вирубкою гірських лісів, — помилкові. Наш інститут упродовж майже п’ятдесяти років проводить безперервні дослідження на трьох стаціонарах в Івано–Франківській та Закарпатській областях, отже, ми оперуємо не емоціями, а науковими результатами. Наш висновок, підтриманий 16 вересня президією Лісівничої академії наук України, полягає в тому, що фактичні обсяги вирубок та лісогосподарська діяльність у регіоні не були основною причиною виникнення стихійного лиха, а відіграли в цьому процесі несуттєву роль. Остання руйнівна повінь, як і попередні, сталася внаслідок дії комплексу природних та антропогенних чинників, передусім — надмірної кількості опадів, що значно перевищувала водорегулюючу здатність геоекологічної системи Карпат, високонасиченості вологою лісових масивів у передпаводковий період, а також через те, що немає цілісної системи гідротехнічних споруд і недостатній догляд за існуючими підпірними стінками і дорожніми об’єктами.

— Якщо говорити простіше, то стримати таку кількість води, що впала з неба, гірські ліси, мабуть, не могли за будь–яких обставин.

— Так, навіть за 100–відсоткової лісистості територій. За спостереженнями, проведеними на нашому стаціонарі «Хрипелів», 15—20 липня випало 69,4 міліметра опадів, тобто перед паводком екосистема ялинового лісу вже була на 86 відсотків насичена вологою. За таких обставин роль лісу у зменшенні паводкового стоку звелася до мінімуму. Попереднє значне зволоження та надмірні зливові опади 22—27 липня в цілому в три–п’ять разів перевищили водорегулююче–захисні можливості лісу, тому вода проходила через нього, як крізь губку.

Ой, смереко, чом ти так ростеш далеко

— Яким має бути оптимальний рівень лісистості у верхів’ях великих рік, від яких у паводковий період можна очікувати найнеприємніших сюрпризів?

— За науковими висновками, — 65—70 відсотків. Нині лісистість гірської частини басейну Дністра становить 67 відсотків, Прута — 80 відсотків, Серета — 74 відсотки. Крім того, водорегулююча роль лісів залежить також від деревостанів, трав’яного покриву, крутизни схилів тощо.

— У масовій свідомості українців закріпилася думка, підтримувана передусім політиками й екологами, що наші Карпати катастрофічно «лисіють» від надмірних апетитів лісових олігархів та дрібних злодіїв. Чи ви теж, як і керівники лісової галузі, стверджуєте, що в нас недорозробляються навіть розрахункові лісосіки?

— Як науковець, стверджуватиму, що суспільні дискусії довкола недостатньої лісистості українських Карпат й оголеності схилів відбуваються з чималими домішками популізму. Звичайно, нам ще далеко до зразкового стану ведення лісового господарства в гірській місцевості, проте він не такий страшний, як дехто з нефахівців змальовує. Нині у Карпатах щонайменше на 10 відсотків більше лісу відновлюється, ніж вирубується.

Безсистемне, удвічі–тричі понад норму, вирубування карпатських лісів та грубе порушення технології лісозаготівель відбувалося в період з 1949 до початку сімдесятих років минулого століття. Після цього, зокрема і в часи незалежності України, вирубки проводяться в межах науково обґрунтованої норми — розрахункової лісосіки. Більше того, упродовж останніх 15 років лісосіка в Карпатському регіоні не освоюється на 10—15 відсотків, а інтенсивність лісокористування становить лише половину річного приросту деревини. У країнах Західної Європи, на яку ми хочемо бути схожими, принаймні за рівнем добробуту, цей показник сягає 75—85 відсотків (Австрія, Німеччина, Швейцарія, Швеція). Отже, ми безпідставно втрачаємо величезний ресурс, який можна використати в національних інтересах. Приміром, якщо селянин посіяв і вчасно не зібрав пшеницю чи кукурудзу, то його справедливо вважатимуть недбалим господарем. У лісі так само: стиглий ліс треба рубати, замінюючи старий на молодий.

З–поміж негативних наслідків сучасного ведення лісового господарства в Карпатах варто назвати надмірну заготівлю деревини в масивах, наближених до доріг, тоді як на віддаленіших територіях лісогосподарська діяльність менш інтенсивна. Спостерігається диспропорція у віковій структурі деревостанів: у лісовому покриві Карпат на молодняки першого класу припадає 8 відсотків, другого класу — 24 відсотки, а на старші вікові групи — 62 відсотки. Нам треба за рахунок підняття верхньої межі лісу та заліснення чагарників довести лісистість у горах до оптимальної — 65 відсотків (нині маємо 59 відсотків).

Ще трохи — і рубонемо по–європейськи

— Пане Василю, як ви сприймаєте ініціативи щодо повної заборони господарської діяльності в Карпатах і переведення усіх лісів до категорії заповідних?

— Може йтися лише про розширення площі заповідних об’єктів у гірській частині басейнів великих рік, бо вже тепер площа лісів природоохоронного, захисного та рекреаційного значення становить 48,6 відсотка від усієї покритої лісами території українських Карпат. Це найвищий показник у Європі! Приміром, у Чехії, звідки я щойно повернувся, лише 2,3 відсотка від загальної площі лісів виключені з експлуатації. Отже, не про нові заповідні території треба думати, а про європейські, наближені до природних, принципи господарювання в лісі.

— Чому ж про них заговорили лише тепер, змарнувавши попередні роки на всілякі сумнівні реформації в гірському лісівництві?

— Ми й раніше пропонували, так би мовити, не винаходити галузевий гірський велосипед, а запроваджувати європейський досвід, проте на найвищому київському рівні приймалися інші «новаторські» рішення. Тепер, коли за прискіпливої уваги Президента планують радикальні протипаводкові заходи, нарешті почали зважати й на нашу думку. Ми пропонуємо нові Правила спеціального використання гірських лісів. Це цілий комплекс системних заходів, основна ідея яких, коротко кажучи, — перехід від суцільних вирубок до поступових або вибіркових, обмежуючи ділянки лісорозробок площею в один гектар. Це європейський принцип господарювання, але реалізовувати його треба поступово, не рубаючи з адміністративного плеча. Крім того, вже необхідно братися за облаштування розгалуженої мережі гірських доріг, хоча б наближених до європейських. Тоді гусеничні трактори, які немилосердно руйнують трав’яний покрив гір, можна буде замінити колісними, а на схилах крутизною понад 20 градусів для трелювання деревини використовувати лише канатні установки. Тоді не виникне жодних сумнівів, що карпатські ліси надалі стовідсотково виконуватимуть залежні від них водорегулюючі функції.

ДО РЕЧІ

За даними обласних гідрометеоцентрів, сума опадів у Карпатському регіоні 22—27 липня подекуди сягала трьох місячних норм. Зокрема на Львівщині місцями випало до 344 мм опадів (275 % місячної норми), на Івано–Франківщині — до 351 мм (240 % норми), на Буковині — до 298 мм (понад 200 % норми), на Закарпатті — 165 мм (125 % норми).

За рівнем густоти річкової сітки Івано–Франківщина займає другу після Закарпаття позицію в Україні. Її територією протікає 8321 річка загальною довжиною 15656 кілометрів. Схожі гідрографічні показники мають також Львівщина й Буковина. Велика кількість річок у Карпатському регіоні таїть у собі потенційну небезпеку виникнення надзвичайних ситуацій. Особливо руйнівними за останні сім десятиліть були шість катастрофічних паводків — в 1941, 1969, 1970, 1974, 2001 та 2008 роках.