Ліс на ріллі

Григорій Савченко, генеральний директор обласного комунального агролісогосподарського підприємства «Сумиоблагроліс», під час нашої зустрічі напередодні Дня лісівника, що відзначався в Україні минулої неділі, поділився таким спостереженням з поїздки за кордон. Люди, їдучи відпочивати «на природу», просто на автозаправці купили пакет деревного вугілля, — аби не шкодити в лісі. Тепер серед мрій пана Савченка є ще й така: наші люди, маючи намір культурно відпочити, думатимуть, як не шкодити в лісі.

Створення вісім років тому нової лісогосподарчої структури було викликане тим, що практично нічийними залишилися ліси, які доти належали колгоспам. Господарства розпалися, і виникла реальна загроза, що на місці «нічиїх» насаджень нев­довзі залишаться лише пеньки. Порівняно з дер­жавним фондом ліси аграріїв значно менш якісні. «Це переважно ліси, що віднесені до захисної категорії, — пояснює Григорій Савченко, — тобто виконують санітарно­оздоровчі, гігієнічні, водоохоронні, протиерозійні функції. Це не цілісні лісові масиви, а ліси дрібноконтурні, створені на староорних, а не на лісових землях. До того ж і насаджували їх не завжди цінними лісоутворюючими породами...»

Таким чином постало перше завдання: виплекати нові насадження, що мали б господарську вартість. За час існування агролісгоспи створили на Сумщині майже вісім з половиною тисяч гектарів нових високотоварних лісів. Більше того, вже мають змогу сьогодні продавати сіянці зі своїх розсадників іншим господарствам. Наприклад, нинішньої весни заробили на цьому сімсот тисяч гривень. Непогано, надто ж враховуючи те, що комунальне підприємство на лісогосподарські заходи з державного бюджету не отримує ні копійки.

Свого часу існувала тенденція: треба розділити лісогосподарства та лісопереробку. «Ми пішли своїм шляхом, — каже Григорій Савченко, — і вирішили розвивати обидва напрями. Тепер бачимо, що були цілком праві, бо, залишившись без переробки, підприємство вже просто збанкрутіло б».

Коли у 2005му Савченка призначили на цю посаду, він зрозумів, що задля виживання треба нарощувати обсяги переробки деревини. Керівники агролісгоспів зібралися на нараду, зважили всі чинники — передусім, свою практично самоокупну роботу — й постановили: слід брати курс на поглиблену переробку. Саме це дасть можливість не лише стабільності, а й розвитку всієї структури. Вирішили — зробили. Тепер можна порівняти цифри: 2005 року у власних цехах підприємство переробляло трохи менше двох тисяч кубометрів деревини; минулого року цей показник перевалив за 66 тисяч. Зрозуміло, постійно збільшувалася кількість працівників.

В одному з найпотужніших агролісгоспів — Шосткинському — за цей час кількість працюючих зросла втричі. Тут налагоджено виготовлення нової продукції.

Бути на самоокупності завжди непросто. І хто хоче вижити, той стає господарем. Так, установивши необхідне обладнання, вже не в одному господарстві спалюють відходи деревини, тирсу й обігрівають самі себе — газ тут відійшов на другий план. Виготовляють деревне вугілля. Лишилося реалізувати мрію й почати самим його продавати...

У Шостці та Ямполі діють лінії зрощування деревини, де роблять дошку для підлоги, плінтуси, вагонку — таких у споріднених структурах немає. У Шостці ще й працюють дві потужні імпортні сушильні камери, а також зновтаки єдиний у системі українського агролісу прес для виготовлення євробрусу. Хто не знає, що це, пояснюємо: заготовка для євровікна. Захід та й частково Україна вже відмовляються від пластикових вікон — дерев’яні все ж екологічно безпечніші. Тому попит на товар є. Але сумські лісівники знов подумали й вирішили: для чого ж продавати заготовки, якщо можна налагодити власне виробництво вікон? Тридцять відсотків обладнання для цього вже придбано. Після освоєння євровікон можна буде виготовляти меблі.