Судовий процес у справі убитого сироти: спина адвоката одного з убивць багато про що говорить.
«Знайомий правник, якому я розповів про цю трагедію, помовчав і зронив, хитаючи головою: «Пощастило бандитам. Сироту спишуть через день — і все забудеться», — розповідає «УМ» член Міжнародної Макаренкознавчої асоціації Олександр Абрамінов. – Натомість я вже рік продовжую боротися за справедливість. І помиляються самовпевнені «мажори», які вважають, що вбивство сироти їм вдасться забути і не понести за це справедливого покарання».
Варто додати, що пан Абрамінов давно опікується Новомиргородським інтернатом, що на Кіровоградщині, тому він ледь не єдиний, хто став на захист загиблого сироти.
Спочатку мовою документів. «Заява. 09.07.2007 р. приблизно о другій годині ночі, коли я чекав поїзда «Одеса—Київ» у приміщенні кафе в місті Новомиргород Кіровоградської області, де я з друзями, що мене проводжали, пив каву, групою з 7—9 невідомих мені вкрай п’яних осіб на нас був скоєний напад, у результаті якого мені та ще кільком було завдано тілесних ушкоджень, а Зубкова Сергія було забито ногами та стільцями. Нападники з місця злочину зникли. Ми викликали «швидку», проте протягом двох годин реакції не було. Ми зупиняли приватні машини, щоб відвезти Сергія до лікарні, й не могли повірити, що він уже мертвий. Наряд міліції, що прибув тільки о четвертій ранку вже в лікарню, вкрай грубо поводився з нами. Вони відібрали усі документи, особисті речі, ключі від квартири, гроші, мої ліки, які повернули тільки наприкінці дня», — це написав у своїй заяві про події того дня Олександр А., визнаний прокуратурою потерпілим у цій справі. Щоправда, хлопець не каже, до якого саме правоохоронного органу він цю заяву направив.
Варто зазначити, що друзі вбитого просто в райвідділку міліції бачили, як сюди запросили їхніх нападників, яких постійно інформував про хід дізнання один із курсантів–практикантів із міліцейського навчального закладу, що був присутній при всіх допитах свідків. Згодом до одного з потерпілих підійшов один із нападників та прямо сказав, що «їхні батьки все вже вирішили на рівні району», і порадив «мовчати, щоб не втратити здоров’я».
Цікавий момент: незрозуміло, чому опергрупа їхала з райвідділку, що розташований за сім хвилин ходу від кав’ярні, звідки надійшов виклик, аж дві години! Чому, врешті–решт, приїхала не на місце злочину, а на огляд убитого вже в райлікарню? Тоді як до кафе міліція прибула аж о дев’ятій ранку і не знайшла жодних слідів убивства! Впродовж десяти днів після вбивства сироти Зубкова слідчим заледве вдалося виявити тільки слабкі сліди хуліганства в протиправних діяннях дітей із шанованих у місті родин.
Олександр Абрамінов додає, що матір одного з убивць бачили в приміщенні судмедекспертизи в сусідній Малій Висці, де проводили експертизу вбитого. Саме вона доставила в Новомиргородське РВВС довідку про передозування алкоголем, якого Сергій узагалі не вживав та який, за висновком судово–медичної експертизи, став причиною його смерті. «Підтвердити факт того, що Сергій був тверезий, можуть усі, хто його знав, а також черговий лікар приймального покою райлікарні. Вони також бачили спотворене обличчя Сергія, все в страшних синцях — обурюється пан Абрамінов. — Я не вірю в справедливість та професійні дії співробітників Новомиргородського РВВС, виходячи з вищевикладеного. Кумівство та гроші дійсно можуть перетворити справу про вбивство Сергія та групове хуліганство в яку–небудь легковажну статейку Кримінального кодексу».
Вражає, що сироту Сергія Зубкова поховали наступного дня. Закопали пошвидше в землю гріх «власть імущих»... А Новомиргородом, одразу поширилися чутки, що ціна закриття справи – 8 тисяч доларів.
«Погано бути сиротою... Нікому він не потрібен — ні при житті, ні після смерті», — кажуть вихованці Новомиргородського інтернату, які знали Сергія і бояться називати свої прізвища. Згадують, що Зубков «завжди за молодших стояв, піклувався про них», був веселий, добрий, завжди підтягнутий і міцний. Часто казав: «Перегару на землі й без мене вистачає!» Алкоголь на дух не переносив.
Пан Абрамінов каже, що коли він почав привертати увагу правозахисників до вбивства сироти, то першим відгукнувся Андрій Сухоруков з української секції Міжнародного товариства прав людини. Від імені громадської колегії МВС, членом якої є, він вирішив з’ясувати реакцію відомства на подію в Новомиргороді. Інтерес пана Сухорукова не минув безслідно: того ж вечора в будинок обласного УМВС Кіровоградщини запросили переляканого начальника Новомиргородського РВВС, який отримав прочухана за... витік інформації. Натомість керівництво МВС запевнило Сухорукова в тому, що все тепер робитимуть суворо за законом, безконтрольним діям слідчих буде покладено край, а каламутний процес розслідування злочину стане прозорим.
У містечку тим часом на кожному кутку говорять про куплених судмедекспертів, про привільне життя тих, хто скоїв убивство тощо. Але шоком для містечка є те, що вбивці — це курсанти інститутів Міністерства оборони. Не босяки, не бандити, які шукають пригод уночі, а майбутні офіцери, що, очманівши від горілки, жорстоко розправилися зі своїми ровесниками. Дешева труна з тілом юнака в новому костюмі, купленому для похорону за 120 гривень його друзями, привезена розбитою дорогою на цвинтар у шкільній, застеленій інтернатським директорським килимом вантажівці з опущеними бортами, — ось жахливий підсумок короткого життя, обірваного покидьками!
Отець Семен (Дмишук), священик Новомиргородської громади Української православної церкви, який відспівував небіжчика, згадує, що хлопець був увесь понівечений. «Люди казали, що довідку про те, що Сергій помер від горілки, за гроші купили. Це — гріх дуже великий. Не знаю, як можна з таким гріхом жити далі?» — хитає головою священик.
І дійсно, як сталося, що убивство, скоєне на очах без малого десятка українських громадян, викреслили з первинних документів — протоколів огляду місця події, журналу реєстрації злочинів, протоколів допитів свідків тощо? Адже сьогодні, на етапі досудового розгляду, встановлено, що вбивства Сергія Зубкова просто не було. Нині таємницю слідства огортають мороком, і без того темні справи навколо вбитого Сергія породжують домисли.
А тепер знову про «випадкове отруєння етиловим алкоголем», який, до речі, міститься в поширених напоях. У Києві є багато фахівців у цій галузі. Працюють два НДІ — екогігієни і токсикології ім. Л. Медведя і судових експертиз (КНДІСЕ). Ось як вони кажуть про те, що ж мало коїтися в організмі Сергія, котрому експерт із Малої Виски приписує «випадкове отруєння»: «Смертельна доза для здорової людини становить близько 800 грамів чистого спирту. Та вона знепритомніє набагато раніше, тому випадки отруєння етиловим спиртом рідкісні». Випадково випити чотири пляшки горілки за півгодини? Оце так!.
Проте Кіровоградська обласна прокуратура відповіла потерпілим, що в порушенні кримінальної справи проти судмедексперта відмовлено через відсутність складу цього самого злочину. Подумаєш, помилився — з ким не буває!
Третя за рахунком, харківська, експертиза останків Сергія спростувала дані першої, а також і другої кіровоградської «експертизи» (після чергової ексгумації трупа!) і повідомила, що зовсім не алкоголь був причиною смерті, а важкі травми, несумісні з життям. Отже, попередні висновки судмедекспертів були корпоративним злочином із метою приховання кримінального злочину. Ці люди в білих халатах двічі написали про алкоголь і двічі не помітили ні «забитої рани на правій скроневій ділянці трупа», ні ушкоджень, що «утворилися від не менш ніж дев’ятиразового фізичного впливу тупих твердих предметів».
Із дня убивства сироти Сергія Зубкова минув уже рік. Багато води збігло: суд переїхав, районний прокурор теж — дістав підвищення та наглядає за дотриманням законів уже в обласному масштабі, начальник міліції пішов у сусідній район, передаючи справу про убивство, як естафету, новому. У кримінальній справі з’явилися нові свідки — а віз і нині там! Четверо убивць залишаються на підписці про невиїзд, з’являються у суді і продовжують вести «плейбойський» спосіб життя, нітрохи не переймаючись скоєним минулого літа. На судових засіданнях прокурор розводить руками, коли в нього запитують про вбивство, а суддя перериває виступаючого на слові «вбивство», грізно нагадуючи, що прокуратура не вбачає вбивства в цій справі. А тому слово «вбивство» не можна використовувати в судовому засіданні!
У цьому балагані під назвою «судовий процес» безпомічні та недосвідчені в кримінальному процесі вчорашні інтернатські діти широко розкритими очима спостерігають, як якісь невідомі люди, котрих суддя називає свідками, розповідають неправду про події того нещасного вечора. Як виходить, що в Кіровограді й тепер вважають причиною смерті Сергія піввідра етилового спирту, а в Харкові заперечують це? Хто з правоохоронців оглядав місце злочину й не побачив розбитої пляшки? А слухання в суді, що проводяться раз на місяць усього по три години, вимотуючи потерпілих, котрі витрачають на проїзд до Новомиргорода невеликі свої заробітки? За рік із 31 свідка допитали лише 15!
Один із потерпілих Сергій К. каже: «Я працюю на будівництві в Одесі, без трудової, наймання кімнати, харчування — усе дорого. Хазяїн поки що терпить мої поїздки. Та скільки це триватиме, не знаю. А тут замість того, щоб іще торік за три дні всю справу про убивство Сергія закінчити, розтягнули на рік. Хоча зрозуміло, чого вся ця бригада хоче».
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
