Гаррі Поттер на дивані

У Києві «Сині носи» показали 25 своїх відеоробіт. Серед них знамениті «Відео на коліні», «Тяп–ляп», «Секс–арт». «Зараз на класичне мистецтво кажуть, що це г...о, і починають малювати по–модерному, але серед більшості сучасних художників теж все г..о. От подивіться на цей живопис. (Показує на роботу Сергія Кузнєцова). Хороша картина, але вона ні про що не говорить, — роз’яснюють ситуацію «Сині носи». — Добре, що в Україні є Пінчук, який такі пейзажі купує. Через нього половина російських художників перекваліфікувалися на українських».

Олександр Шабуров і В’ячеслав Мізін родом із Новосибірська. До 1999 року, як заведено серед художників, дивилися один на одного вовчими очима. Коли перед Міленіумом світ в один голос почав говорити, що операційні системи комп’ютерів не розраховані на друге тисячоліття, хлопці об’єдналися, закрилися в колишньому бомбосховищі на тиждень і придумали мистецтво, яке переживе комп’ютерний кирдик. У ХХІ століття вони взяли тільки відеокамеру і навчилися знімати короткі абсурдні відеоарти, в яких критикують міфи і технологічне інформаційне суспільство. А чому «Сині носи»? Бо в одному зі своїх відеофільмів вони наліпили на носи сині корки від пляшок з водою. Коли цей ролик побачили в Москві, так відразу пришили сибірським художникам назву «Сині носи».

«Наше мистецтво для піонерів і пенсіонерів. Публічне, зрозуміле і популістське. Ми не пишемо пензликами по полотну. Навколо інша, медіареальність. Тому сучасний художник має працювати з видами і технологіями, які з’явилися у ХХ столітті — фото, відео, акції чи інсталяції. Ми переробляємо те, що пишуть у журналах і газетах, показують по телебаченню, використовуємо різні медійні кліше, газетні заголовки», — роз’яснює Олександр Шабуров.

В «Ательє Карась» вони показували якраз ту серію, де знімали десятисекундні відео на газетні заголовки: «Росія на газовій трубі», «КДБ зриває Росію», «Нафта в обмін на продовольство». Про що ці роботи, художники самі не знають.

Роботи «Синіх носів» виставлялися на Венеціанській бієнале, Московській бієнале і в кращих галереях світу. Одна з найпровокативніших фотосерій, яка зачіпає й українських політичних лідерів, теж була продемонстрована у Києві. Виглядає це так: у звичайній «хрущовці» на дивані перед телевізором сидять звичайні люди в трусах, але замість голів у них паперові маски медіа–героїв, яких вони щодня бачать. Це серія про світову історію політики, як королева вбиває Діану, як Кучма труїть Ющенка діоксином чи Сталін вбиває Леніна і Троцького. «Ми їх всіх прирівнюємо в один відеоряд. Для нас немає різниці між Тимошенко і Гаррі Поттером. Це все медіа–фігури, які живуть поряд із нами в наших квартирах. Тобто ми живемо вже не з рідними, а з персонажами, які настирливо лізуть із телевізорів і живуть із нами на наших диванах», — додає В’ячеслав Мізін.