Григорій Омельченко: Урядовці повинні мати одностайну позицію з Президентом

Минулого тижня на політичному комітеті Парламенської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) вирішували, як оцінити російську інтервенцію в Грузію. Заява мала бути м’якою й аморфною, подібна до реакції на ці події керівництва Блоку Юлії Тимошенко. Причини ті самі — острах і небажання зіпсувати стосунки з Росією. Проте закінчилося все переглядом повноважень російської делегації в ПАРЄ. Чи не основним чинником, який розбудив сонних і заляканих європейських парламентаріїв, була промова представника від України, депутата від фракції БЮТ Григорія Омельченка, який із логікою юриста назвав речі своїми іменами: Росія вчинила агресію і є загарбником. Після пана Омельченка з подібними заявами виступили представники більшості європейських країн. Нахабні російські депутати на чолі з одіозним Сергієм Марковим нарешті дістали гідну відсіч.

По приїзді з Парижа Григорій Омелянович розповів у інтерв’ю «УМ» про те, який тиск чиниться на Україну ззовні, а також поділився своїми думками про вихід із політичної кризи у Верховній Раді.

«Я почав із суто риторичного запитання...»

— Минулого тижня в Парламентській асамблеї Ради Європи відбулося досить гаряче засідання, присвячене російсько–грузинському конфлікту, яке мало наслідком запит 24 депутатів із проханням переглянути повноваження російської делегації в ПАРЄ. В українських ЗМІ про це проходила досить скупа інформація. Григорію Омеляновичу, розкажіть про це засідання як безпосередній учасник?

— Справді, 10 вересня в Парижі відбулося засідання політичного комітету ПАРЄ. Я є членом цього комітету як представник у ПАРЄ від України. Четвертим питанням у порядку денному був конфлікт у Грузії. Засідання почалося з досить анекдотичного жесту депутата російської Держдуми Маркова, який у знервовано–збудженому стані заявив, що його не пустили в Україну, мовляв, «як це так, я депутат Державної думи», й почав вимагати мало не засудження України за ці дії. На що головуючий відповів йому, що це не компетенція політичного комітету ПАРЄ, і треба звертатися до відповідних національних органів і судів.

Коли почалася дискусія, першим слово взяли представники російської делегації і, зокрема, той самий Марков. Він так само збуджено й абсолютно неаргументовано заявив, що Грузія вчинила військову агресію, в результаті чого загинули тисячі осіб. Крім того, Марков сказав, що на Україні теж кров загиблих, бо Україна незаконно продавала зброю в Грузію і так далі. І почалося обговорення: переді мною виступили півтора десятка депутатів ПАРЄ, представників різних держав. Вони не давали оцінку тому, що відбулося, а говорили більше про причини, гуманітарну катастрофу, наслідки тощо. Всі оминали гострі кути, вживаючи вислів «військовий конфлікт». Відчувався якийсь чи то страх, чи то намагання не зіпсувати стосунки з Росією. Причому видно було, що люди думають зовсім інше, а висловлюють такі от речі.

Далі виступив керівник української делегації Іван Попеску, який сказав, що парламент України не прийняв щодо цього питання жодного рішення, бо кожна фракція має свою позицію. Теж нейтральний такий виступ. Бачачи й відчуваючи всі ці речі, я записався на виступ і взяв слово...

— Кажуть, ваш виступ був до певної міри переломним...

— Я почав із суто риторичного запитання, звернувшись до представників Російської Федерації і до всіх членів комітету: назвіть, будь ласка, незалежну державу, проти якої Грузія вчинила військову агресію. Звичайно, мовчання. Я розумію — запитання риторичне, бо Грузія не вчинила ніякої воєнної агресії проти жодної незалежної держави.

Які ж обрати критерії, щоб дати оцінку тому, що трапилося? Або ми кладемо в основу принципи і норми міжнародного права, Статут ООН, положення Ради безпеки ООН і зобов’язання, які на себе взяли всі члени, в тому числі Росія та Грузія, коли вступали до Ради Європи. Або ми озиратимемося на імперські амбіції ядерної Росії і її великодержавні й шовіністичні поривання бути домінуючою державою у світі. Чи йдеться про залежність тих чи інших країн від Росії — економічну, фінансову, енергетичну і так далі. Це — інші критерії. Які ж ми оберемо? Звичайно, норми і принципи міжнародного права. Тоді я зачитав ці норми і запитую: які можна зробити з цього висновки? Дуже прості, які міг би зробити і студент–першокурсник факультету міжнародного права: Російська Федерація, ядерна держава, без оголошення війни напала на Грузію з використанням авіації, артилерії, танків, військових частин й окупувала близько третини її території. Тобто, з точки зору міжнародних правових норм, Російська Федерація є воєнним агресором, загарбником і окупантом.

Що вчинило керівництво Грузії — це їхні внутрішні питання. Як людина і генерал я засуджую насильницькі дії військових всередині країни проти власних громадян. Застосування збройних сил Грузією на своїй території у Південній Осетії також є неправомірним і заслуговує засудження, але, підкреслюю, це внутрішня справа Грузії. Невже ми забули, як Росія проводила повномасштабні військові операції проти свого населення в Чечні? Ви можете уявити, щоб якась інша країна ввела свої війська в Росію, аби захистити чеченців? Якщо ми, Парламентська асамблея Ради Європи, не дамо правильної оцінки тому, що відбулося на Кавказі, не назвемо речі своїми іменами, то чи потрібна тоді Парламентська асамблея?

«Європейці казали: «Так, Омельченко правий»

— І яке враження ця промова справила на депутатів ПАРЄ?

— Після мого виступу відбулося таке, чого російська делегація, мабуть, не чекала. Виступали ще чоловік 20, і кожен у своєму виступі посилався на мене й казав: так, Омельченко правий, треба виходити з норм міжнародного права, це не просто військовий конфлікт, це війна, яку розпочала Росія проти незалежної держави Грузії. Це звучало в кожному виступі. Я, можливо, видушив із них краплину страху. Наприкінці цих виступів російська делегація була просто пригнічена. Слово взяв ще один російський представник і сказав, що так, мій виступ був жорсткий, у чомусь не політкоректний, і дуже шкода, що це говорить представник колишнього Радянського Союзу. Я з місця перебив його і крикнув, що не Радянського Союзу, а незалежної України.

Після виступу десятки депутатів підходили до мене й тиснули руку. «Якби не ви, — казали вони, — ми б, певно, не змогли переступити через страх і ніяковість».

— А ініціатива позбавити повноважень російську делегацію теж виходила від вас?

— Деякі виступаючі говорили, що за військову агресію треба позбавити російську делегацію права голосу в ПАРЄ. Отут якраз я проти цього. Я хочу, щоб на Парламентській асамблеї, на її комітетах були присутні й виступали росіяни. Хоч би що вони «городили», але в нас буде можливість приводити свої аргументи, ставити запитання і, перепрошую, викривати російську делегацію у відвертій брехні й пропагандистській кампанії, такій, яка зараз ведеться в російських ЗМІ. Щоб Європа і світ знали правду.

«Мені як офіцеру боляче, коли я бачу позицію уряду»

Коли через день–два я почув, як Віктор Ющенко заявив, що Україна повинна розрахуватися за світовими цінами за газ 90–х років і перейти на світові ціни оренди для Чорноморського флоту Росії в Севастополі, я зааплодував. Бо це і моя позиція, і позиція Спілки офіцерів України, заступником голови якої я є. Ми вимагали цього, ще коли Президентом був Кучма.

— Але позиція теперішнього уряду дещо інша...

— Ви знаєте, це є найболючішим для мене як для офіцера і генерала, коли я бачу таку боязливу позицію керівників політичних партій. Я не кажу про «п’яту колону» — комуністів чи фракцію Партії регіонів. Коли лідер цієї партії Віктор Янукович із трибуни Верховної Ради виступає за визнання незалежності Південної Осетії та Абхазії, то про що може бути мова? Але для тих людей, які в уряді займають відповідні посади, — тут повинна бути одностайна позиція з Президентом.

— Чому ж Президента не підтримали?

— Ось у мене два проекти постанов щодо подій у Грузії, внесені від імені фракції «НУНС» В’ячеславом Кириленком і від імені БЮТ Іваном Кириленком. Вони практично однакові в оцінках і так далі. І я підходив до Івана Кириленка з колегами по нашій фракції і казав: «Давайте підтримаємо проект постанови, який вносить «НУНС». Я знав, що не набереться 226 голосів, — обов’язково знайшовся б хтось, хто сказав, що виходить із коаліції чи щось інше, але це буде спільна позиція демократичної коаліції і підтримка позиції Президента. Категорично були проти, казали, «а раптом за це проголосує Литвин і набереться 226», обґрунтовували, що голосування за жорсткішу постанову призведе до ускладнень відносин із Росією. Мені це слухати було прикро. Коли тривало голосування, я проголосував за постанову В’ячеслава Кириленка, потім була жорсткіша постанова Юрія Костенка — я і за неї голосував, потім була наша, я голосував за неї теж. Якби ми проголосували за їхню постанову, а вони — за нашу, тоді можна було б якось сідати й домовлятися. Але червоною ниткою мало прозвучати, що це була військова агресія Росії проти Грузії, окупація, що ми засуджуємо будь–яке застосування сили і найголовніше — виступаємо за збереження кордонів і територіальної цілісності будь–якої незалежної держави.

Але трапилося те, що трапилося, і це стало величезним каменем спотикання й призвело до того, що «НУНС» заявила про вихід із демократичної коаліції. Те, що сталося, — гірко й боляче.

— Чи можливе, на вашу думку, відновлення демократичної коаліції? Зараз говорять про ймовірний новий формат за участі фракції блоку Литвина...

— Після заяви Вячеслава Кириленка про вихід «НУНС» із демократичної коаліції у нас на фракції було справді вільне демократичне обговорення. Я висловив свою позицію коротко: єдиний вихід із ситуації, що склалася, я бачу лише у створенні демократичної коаліції, до якої увійде «Наша Україна — Народна самооборона», Блок Юлії Тимошенко і Блок Литвина. Чисельність коаліції збільшиться, вона поповниться ідеями, які лунають від представників Блоку Литвина. Чому ми маємо на сьогодні чубитися?

Повернення до коаліції лише з двох блоків нереальне. Прогнозуючи таке, я був би нереальним політиком.

Я дуже хотів би, щоб мене почув Віктор Ющенко: його роль у створенні демократичної коаліції трьох блоків на сьогодні вирішальна. Він повинен своїм авторитетом, своїм розумінням, своїм поривом як Президент України і гарант Конституції зробити, щоб відбулась коаліція трьох блоків. Це в його можливостях, і йому це до снаги.