Клеопатра просто в шоці!..

Кілька років тому мені дуже сподобався один анекдот. Сидять кілька чоловік у великій кімнаті, думають. Один піднімає голову й каже: «От класно повернутися б на машині часу на два десятиліття назад, накупити задешево доларів, а тепер продати!». Інший: «Та ні, краще купити нерухомість, вона тоді копійки коштувала, а нині продати...». Третій: «Шановні панове міністри, які ще будуть пропозиції щодо оздоровлення української економіки?».

З тих пір я шалено мрію потрапити на якесь із закритих засідань топ–менеджменту країни. Ну, таке, де обговорюють стратегічні рішення. А нещодавно це скромне бажання дуже загострилося. Саме відтоді, як високі управлінці запропонували просто сенсаційну інформацію на дуже актуальну тему: Україна, виявляється, активно веде перемовини з Єгиптом про бартер пшениці (нашої) на природний газ (їхній). Оприлюднив інформацію керівник торговельної делегації при нашій амбасаді в цій гостинній державі Валерій Григораш. Але на цьому — сказав то й сказав — розмови про цінну ініціативу не змовкли. Ідею почали використовувати сили, що гуртуються навколо певних політичних персон — мовляв, ось вона, диверсифікація джерел постачання газу в усій своїй красі! Мовляв, у Єгипті продовольча криза, працює система субсидій на хліб, нащадки фараонів уже закупили 50 тисяч тонн нашого збіжжя, то ж за українські продовольчі запаси віддадуть газ зовсім недорого. А заодно й покажемо стратегічному партнерові його улюблену «кузькіну мать».

Істина в цій історії є: газ ця країна має і продати також, мабуть, не проти. Але... Я не думаю, що хтось із політиків не знає, де знаходиться Єгипет. Багато наших до сих пір там — +37 градусів на сонці є чудовою альтернативою київській вересневій сльоті. Але ж газ — товар доволі специфічний, його не завантажиш у чартерний літак в аеропорту Шарм–ель–Шейха. Хотілося б, але не завантажиш... А газогону до наших широт, на жаль, не збудували. Є такі собі локальні газогінчики до сусідніх країн, але серйозна труба Каїр—Київ, яка здатна гарантувати обсяги, поки що не діє. Знову ж таки, на жаль.

І при цьому свій газ Єгипет активно продає. Це, звичайно, не Іран і не Катар, не Росія і не Туркменія, але вільноконвертована валюта до бюджету капає. Спалюють єгипетський газ у європейському Середземномор’ї (Італії та Франції) і навіть у США. Але у скрапленому вигляді. Для цього там ввели в дію потужний комбінат — і заробляють на цьому грубі гроші. Нам би скраплений також здався, але знову ж таки на Одеському причалі його не розвантажиш і в бочках не зберігатимеш. А газовий термінал, про необхідність якого вже друге десятиліття розповідають фахівці, залишається у вигляді — навіть не ідеї — дискусії. То ж відкинемо і цю версію.

А що ж залишається в підсумку? Як виглядає цей загадковий камінець, від якого пішли хвилі по інформаційному полю? Обізнані люди стверджують: імовірно, йдеться про звичайну комерційну оборудку, щоправда, у великих обсягах та укладену за сприяння високопоставлених осіб. Схема угоди доволі проста: українська структура «Ікс» за бартерною схемою міняється товаром з єгипетською структурою «Ігрек», а отриманий таким чином газ — відповідно, за доволі пільговою ціною — продає. Навіть цим самим французам або італійцям. Отриманий прибуток ділять між виконавцями і високопоставленим «дахом», який «пробивав тему». Всі у виграші, корупція не зашкалює, ніхто нічого й ніколи не доведе.

Але виникає запитання: до чого тут державні інтереси та вживання всує святого слова «диверсифікація»? Українці, звичайно, від цієї ініціативи виграють. Але таких українців небагато буде, чоловік п’ять, може, десять.