Треба й «Міру» знати...

Колись часто згадували про те, що за роки існування Верховної Ради тільки двоє депутатів були обрані до парламенту, перебуваючи за ґратами. У часи мажоритарних округів виборці підтримали у такий спосіб Андрія Шкіля та Михайла Бродського. Згодом почала «обростати м’ясцем» інша цифра — кількість тих, хто знайшов «вихід» раніше за «фінальний свисток». Добровільно відмовились від прохідних місць у списках Левко Лук’яненко та Ігор Юхновський. Обидва посилалися при цьому на свій солідний вік. Але щоб із Ради йшли молоді політики — такого ще не було. Тож вітаємо «піонера», нині у світлі рампи — Святослав Вакарчук.

«Нашоукраїнець» Вакарчук був обраний до парламенту у 2007 році за списками «НУНС». Терпець урвався майже на першу річницю депутатства. «Політичне життя держави звузилося до безжальної сутички за владу. Цей процес став самодостатнім і не має жодного стосунку до майбутнього країни. Скидається на те, що наші знання, наша енергія, наше прагнення прислужитися своєму народові цією Радою затребувані вже не будуть. За таких обставин єдиний спосіб бути собою — це піти», — заявив Вакарчук.

«Піти» Вакарчукові, в принципі, легко. Бо є куди. По–перше, у музику. По–друге, в активне громадське життя, де він обіцяє, розкривши очі та стиснувши зуби, робити своє. Тобто знову ж таки — музику. Говорять, що «океани» вже зовсім знудились за рік вимушеного простою, поки Святослав «пробував на зуб» політичне життя держави. Весь цей час «Океан Ельзи» не провів жодного комерційного концерту — тільки благодійні з політичним забарвленням. Годі й казати про те, що останній рік не породив і жодного нового альбому. Шостий альбом гурту — «Міра» — вийшов у квітні 2007–го, за півроку до депутатства Вакарчука. Тож тепер чекатимемо на «свіжину»?

Цікаво, що екс–колеги Вакарчука по парламенту по–різному сприйняли його демарш. Спікер ВР Арсеній Яценюк зазначив, приміром, що поділяє таку позицію. (Але не настільки, мабуть, аби й самому надихнутися прикладом Вакарчука). А от «нашоукраїнка» Ольга Герасим’юк образилась. Вона дуже здивувалась, почувши новий «мотив» від фронтмена «ОЕ». А як же його пісня «Я не здамся без бою?» — риторично запитала Герасим’юк. І додала, що вона особисто не думала над тим, аби зараз лишити парламент. Хоча якщо Святославу вдасться зробити щось корисне на суспільній ниві, то «прапор йому в руки», якось не по–парламентськи побажала Ольга Герасим’юк.

Що ж до слухачів Вакарчука (і за сумісництвом — його електорату), то тут думки розділились на «підтримую» та «не підтримую». Інтернет рясніє обговоренням події, і ось одна з більш–менш толерантних тез: «Вчинок не героїчний, але гідний поваги». На цьому, мабуть, і поставимо крапку. Або три...