Щоб завтра не настало вчора

Алєксандр Гаврілов — знаний у російському видавничому світі книжковий аналітик, промоутер і літературний критик, головний редактор найпопулярнішої спеціальної газети «Книжное обозрение» та видавець нового журналу «Что читать». Ми розмовляли з ним на Московському ярмарку по тому, як «КО» оголосило результати своєї щорічної акції «Читають всі!» — конкурсу серед регіональних журналістів Росії на кращу рецензію.

Тиражний вал

— Схарактеризуйте, будь ласка, сучасний стан російського книжкового ринку.

— Три роки тому кількісні показники російського книговидання перевищили досягнення СРСР як за назвами, так і за накладами. Тепер Росія випускає приблизно по 100 тисяч нових книжок на рік. Щойно наша Книжкова палата опублікувала статистику першого півріччя, з якої видно: 2008–й буде рекордним.

— Професіонали довіряють даним Російської книжкової палати?

— Останні роки РКП тісно співпрацює з Російською книжковою спілкою, зацікавленою саме у достовірності та оперативності статистичної інформації. Коли ще десять років тому кожне четверте видання не потрапляло до Книжкової палати (а отже, не було обліковане), то тепер спільними зусиллями цей негативний показник знижено до 7%. Цього року РКП та РКС запровадили спільний проект — Єдиний галузевий товарний реєстр книжкової продукції. Це вельми потрібна книжковому ринку програма, яка має жорсткий регламент участі кожного видавця, котрий мусить у дводенний термін по виході нової книжки з друкарні передати її до Книжкової палати. Після чого спеціалісти РКП створюють бібліографічний запис у комунікативному форматі і передають його на сайт РКС упродовж 24 годин.

До всього, дані Книжкової палати достатньо деталізовані, а тому — прозорі. Наприклад, ми знаємо, що з 58–ми тисяч книжок, випущених у першому півріччі, 25 тисяч вийшли накладом до 1 тисячі примірників і фактично відсутні на масовому ринку. З іншого боку, зі статистики РКП видно авторів–чемпіонів, де недосяжним лідером лишається Д. Донцова: 68 книжок за півроку сумарним накладом 3,9 млн. примірників. Б. Акунін уже має у першому півріччі 49 видань (1,2 млн.), А. Мариніна — 44 (250 тис. ); серед класиків найчастіше видають сьогодні Ф. Достоєвського (35 книжок, 244 тис. примірників). Можна дізнатися і про випуск перекладної літератури: за півроку це майже 7 тисяч назв (найбільше — з англійської: 4681 книжка). З української, до речі, перекладено 12 книжок. Це більше, ніж із будь–якої іншої мови колишніх есересерівських республік і наближається до показника, характерного для перекладів з центральноєвропейських літератур (з чеської — 16, з угорської — 14, з сербської — 13).

— З такою динамікою — попереду сяючі вершини?

— Попереду — terra incognita. З огляду на темпи розвитку електронних комунікацій, приблизно 2015–го року в Росії з’явиться електронний вузівський підручник, і він доволі швидко замінить паперові книжки для вищої школи. Ще через десять років електронними стануть і шкільні підручники. З одного боку, це призведе до значного відходу фінансів з ринку традиційної книжки. І це, безсумнівно, помітно здорожчить книжку. З іншого, з’явиться нове покоління, для якого читати літературу з монітора буде звичніше і зручніше, ніж із поліграфічної копії. Це на повний зріст поставить перед видавцями проблему малотиражного адресного книговидання.

Книжка як розвага

— Якщо нинішні видавці усвідомлять таку перспективу, вони, очевидно, намагатимуться якомога більше заробити «останніх грошей» за час, що лишився до цієї terra incognita. А це, мабуть, призведе до бурхливого процесу злиття існуючих книговидавничих фірм?

— Злиття будуть, але бурхливих я б не очікував. Справа в тому, що російський книжковий ринок насправді доволі маленький. Нинішня його «ціна» — 3,7 млрд. доларів. Тоді як книжковий ринок Сполучених Штатів оцінюється у 38 мільярдів. За такої ситуації вихід на російське книжкове поле бодай одного серйозного інвестора може помітно скорегувати ситуацію. І ми такий приклад уже маємо: два роки тому відомий банкір Алєксандр Мамут створив видавничу групу «Аттікус», куди увійшли такі видавничі бренди, як «Азбука», «Махаон», «Іностранка», «КоЛібрі». Працюють тут за законами серйозного «дорослого» бізнесу, і якщо нинішні лідери — «АСТ» та «Ексмо» — не відмовляться від своєї екстенсивної психології дрібних крамарів, їхній гегемонії скоро настане край.

— А чи змінюється російський читач?

— Рік тому у нас сталася вельми цікава історія. В інтернеті лежав текст такого собі Дмітрія Глуховського під назвою «Метро 2033». В мережі його прочитали тисяч сорок юзерів. «Ексмо» вирішило видати цю книжку — і ледь–ледь продало тисяч п’ять копій. І тут на кону з’являється власник цілої імперії сайтів Константін Риков: він засновує видавництво «Популярна література», викуповує в «Ескмо» права на «Метро 2033», вкладає в рекламу та промоцію понад 150 тисяч доларів і за рік продає 250 тисяч примірників нової книжки! Причому, книжки у м’якій обкладинці за ціною твердої палітурки — по 300 рублів. Це означає, по–перше, що нетрадиційно читацьку авдиторію можна зацікавити аж так, що вона вважатиме книжку за справжню розвагу. По–друге, за таку визнану розвагу люди ладні платити більше, ніж зазвичай. І по–третє, це вказує на гостру потребу потенційної авдиторії в орієнтуванні: якими книжками можна розважитися.

— Чи не цей останній висновок підказав вам ідею випуску книжкового журналу для нетрадиційної читацької авдиторії?

— Краще сказати, «випадок Глуховського» утвердив мене у життєздатності такої ідеї. Потенційного читача журналу «Что читать» я називаю «щочитачем». Це людина, котра любить читати, нібито має на це і час, і настрій — тільки що читати — йому не зрозуміло. Це і власники крупних бізнесів та студенти, держслужбовці та юристи, топ–менеджери й філософи «по життю». Зараз ми закинули широку сітку пілотного номера у 200 000 примірників. Сподіваюся, що нашим «уловом» буде не менше 30 тисяч передплатників з числа оцього «нового» читача.

Письменник для мільйонів

— У першому числі журналу різні відомі особи називають по п’ять сучасних книжок, що їх найбільше зацікавили. А яким буде топ–список від критика Гаврілова?

— Хоч як дивно, сьогодні насамперед треба читати чи не все, що виходить у серії «ЖЗЛ» видавництва «Молода гвардія». Головна інтелектуальна робота в Росії нині — робота з вибудовування, упорядкування власного минулого. Ми можемо не подобатися світові, ми можемо не подобатися навіть собі, але найперше — треба чесно на самого себе поглянути. Саме з таких книжок — вже поза новинками «ЖЗЛ» — рекомендував би новинку Алєксандра Архангельського «1962»: блискучий твір про те, як знання про минуле передається від батька до сина, через що й виникає гарантія тяглості у суспільстві.

Щойно на ярмарку названо лауреатів Національного конкурсу «Книга року»: у номінації «Проза» — це виданий «Вагріусом» роман Владіміра Шарова «Будьте как дети». Цей письменник знає, як влаштована людина і світ, але знання цих законів не змушує його сліпо наслідувати. Шаров довів, що постмодернізм може бути глибоким, розумним і точним. Цей же роман фігурує у шорт–листі премії «Велика книга», і я як член журі єдиному йому виставлю максимальні десять балів.

Щойно у видавництві «АСТ» вийшла нова книжка Владіміра Сорокіна «Сахарный Кремль» — й одразу очолила рейтинги продажів. Якщо кілька років тому Сорокін був літератором для елітного кола, то тепер (після «Ледовой трилогии») — це письменник для мільйонів. У пресі спалахнула дискусія. Рецензуючи цю книжку для журналу «Что читать», Дмітрій Биков наголошує на «здоровом, аппетитном садомазохизме» автора: «Сорокин, может быть, подходит к новой российской реальности самым правильным образом: он любуется эстетическим совершенством, законченностью, неизменностью получившегося продукта, его наглядностью, откровенностью, сочностью. Что ж тут ужасаться?» Інший лауреат «Національного бестселера», Алєксандр Гаррос, оцінює нового Сорокіна приблизно так само в журналі «Эксперт»: «Новая стабильность с ее сырьевым патриотизмом, квасным гламуром… Результат оказывается довольно пугающим —  именно потому, что ответы сходятся с ощущениями». А ось відомий критик із газети «Время новостей» Андрєй Нємзєр категорично не прийняв новинку: «Обличение неизбывного российского тоталитаризма, вполне безадресное и бессмысленное».

Ну й, безсумнівно, варто читати все, що виходить з–під пера самого Дмітрія Бикова — дуже–дуже талановитого автора і всерйоз розумної людини. До речі, згаданий А. Нємзєр різко негативно висловився і про новий роман Д. Бикова «Списанные» (Москва: Вагриус): «Мысль о близящемся терроре занимает ключевую позицию в мифотворчестве (и жизнестроительстве) «списанных» и отнюдь не получает в финале романа однозначного опровержения. Славная идея! Глубоко жизненная! В самом деле, сколько можно спрашивать: нас еще не или уже да? Давно ведь известно, что «завтра» всегда наступает «вчера».

Насамкінець порекомендую також твори нової російської зірки — Захара Прілєпіна з Нижнього Новгорода. Місяць тому його книжка оповідань «Гріх» (Москва: Вагриус) заслужено здобула премію «Національний бестселер».