Він був тринадцять разів людиною

11.09.2008
Він був тринадцять разів людиною

«Пішов із життя відомий український письменник Юрко Покальчук. На жаль, люди вічно не живуть... Але дехто отримує від Бога шанс пожити трохи довше у своїх творах. Видавництво «Кальварія» висловлює скорботу та співчуття рідним і близьким покійного», — повідомляється на сайті видавництва, де найбільше виходили у світ книжки Юрія Покальчука.

67–річний письменник останнім часом важко хворів, але над смертю часто підсміювався. Казав, що його ховали тричі. «Вперше я помер, коли мені було 28 років. Тоді відпочивав у Абхазії по путівці. Несподівано зловили нирки і мене забрала «швидка допомога». Тієї ночі до моєї палати підселили діда з прізвищем Покалюк, і він під ранок віддав Богу душу. Приходять зранку мої друзі, а лікар у них питає: «Ви до кого?», вони: «До Покальчука». — «Так він помер уночі». — «Як так? Молодий, здоровий — і помер?». — «А–а–а... Молодий ось по палаті ходить, а помер–то старий», — здивовано каже лікар. Другий раз мене ховали років десять тому. Друзі почули про смерть по радіо, що, мовляв, на машині в Карпатах розбився письменник Покальчук. Знову хтось із подібним прізвищем помер. Наплутали і на кінофестивалі недавно, коли презентували мій фільм про підлітків у колонії «Зона особливої уваги». Тоді оголосили, що автор стрічки помер, і пам’ять покійника пом’янули хвилиною мовчання. Виявилося, що помер режисер фільму, але багато подумало, що це я. Так що всі прикмети показують, що я довго житиму», — розказував Юрко Покальчук в одному з недавніх інтерв’ю.

Останні декілька місяців він лежав у лікарні у хоспесному відділенні онкологічного центру. Коли тільки відчиняли двері, медсестра казала: «Знову до Покальчука? До нього постійно ходять!». Його відвідували часто і друзі, і підопічні з колонії для неповнолітніх, якою він опікувався багато років. Він відчував, що в лікарні буде недовго, часто повторював: «Я тут на тиждень, не більше, треба додому». Він мав на увазі безліч нереалізованих планів, бо ж ніхто не знає наперед довжину свого життя. Незважаючи на важкий стан, Юрко постійно працював: на приліжковому столику для їжі стояв ноутбук із постійно відкритою поштою та новими текстами.

Кажуть, скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина. У цьому Покальчуку не було рівних по всій Україні. Коли його запитували, а з яких мов перекладає, той єхидно усміхався і казав: «Та зі всіх, бо знаю їх предостатньо. Українська, російська, польська, англійська, іспанська, французька, португальська, італійська, гінді, індонезійська, чеська, німецька, урду. Вам вистачить?» Його вклад у світовій літературі залишиться не тільки як письменника, а й талановитого перекладача. Завдяки Покальчуку український читач має можливість на рідній мові насолоджуватися творами Хемінгуея, Селінджера, Борхеса, Кортасара, Амаду, Варгаса Льоси, Кіплінга, Рембо, Радіге, Жене.

Юрко Покальчук був людиною талановитою в усьому. Паралельно з письменництвом підкорював кіно та телебачення. Він — автор сценарію і співпостановник телевізійного фільму «Рота імені Шевченка» (режисер Сергій Полховський); автор сценарію і співпостановник телефільму про неповнолітніх злочинців «Тому, що люблю»; науковий консультант і адміністратор групи при зйомках в Україні французького телефільму «Самуель Йозеф Агнон». Ця стрічка отримала першу премію на фестивалі телефільмів у Палермо 1999 року. Працював сценаристом і редактором на «1+1».

Про Юрія Покальчука ходила слава ловеласа. «Різний секс, бурхливі романи і смак гріха — були страсті–мордасті, що поробиш», — зізнавався Покальчук журналістам, коли питали про біографічну книгу «Паморочливий запах джунглів». Був тричі одружений, виховував дочку Оксану, яка завжди була першим читачем і критиком батькових рукописів. Остання дружина молодша від письменника на 20 років.

Друзі називали письменника у темних окулярах, береті, з хусткою на шиї, циганськими манерами й аристократичним духом просто і коротко — Пако. Цей чоловік устиг прожити повно і насичено, і пішов, не скаржачись. Пако вдалося скласти це складне завдання на «відмінно».

Хай земля йому буде пухом...

 

ДОСЬЄ «УМ»

Юрій Покальчук

Народився 24 січня 1941 року в Кременці на Тернопільщині в родині діалектолога, краєзнавця Володимира Покальчука. Дитинство і юність провів у Луцьку, де закінчив школу й Луцький педінститут. Потім навчався в Ленінградському університеті, на факультеті східних мов (1965). Кандидат філологічних наук, захистив дисертацію на тему «Проблеми молоді і теорія відчуження у сучасному романі США». З 1976–го — член Спілки письменників України, на творчій праці. 1994—1998 рр. — голова іноземного відділу Спілки письменників України. Був президентом Асоціації українських письменників, старшим науковим співробітником відділу Зарубіжної україніки Національної бібліотеки України ім. Вернадськогo, членом Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Його перу належать десятки наукових праць: «Самотнє покоління» («Молодь і теорія відчуження у сучасному романі США»), «На шляху до нової свідомості» («Тема праці в романі Аргентини й Уругваю»), «Сучасна латиноамериканська проза», «Українці у Великій Британії». Мав лекції у кращих університетах Англії, США, Канади, Аргентини, Бразилії, Португалії, Іспанії, Польщі, Росії.

Перша збірка оповідань «Хто ти?» вийшла у світ 1976 року. Далі були «І зараз, і завжди» (1981), «Кольорові мелодії» (1984), «Кава з Матагальпи» (1985), «Великий і малий» (1986), «Шабля і стріла» (1990), «Химера» (1992), «Двері в...» (1999), «Інший бік місяця» (2000), «Інше небо» (2001), «Одіссей, батько Ікара» (2001), «Вони кажуть» (2002).

Молоде покоління знає про Покальчука з творів «Час прекрасний» (2002), «Озерний вітер» (2000), «Те, що на споді» (1998), «Таксі блюз» (2003), «Окружна дорога» (2004), «Заборонені ігри» (2005) , «Паморочливий запах джунглів» (2005), «Хулігани» (2006), «Кама Сутра» (зібрання творів) (2007), «Не наступайте на любов» (збірка віршів) (2007).

  • «Як тебе не любити, Києве мій!»

    Щорічно в останній тиждень травня жителі столиці святкують День міста. Свято чекатиме буквально на кожному кроці y центрі міста, адже цього року програма заходів нараховує 35 різних художніх, культурно-освітніх і спортивних подій. >>

  • Кровна залежність

    У жінки, яку покусали собаки в Миколаєві, медики діагностували гостру крововтрату і хронічний сепсис, який є прямою загрозою для життя. Їй терміново потрібно кілька сеансів переливання крові. Лікарі просять усіх небайдужих городян надати допомогу і здати кров. Нагадаємо, потерпілій через отримані травми ампутували праву руку. >>

  • «По-моєму, чувак, нас кинули»

    Невідомий нещодавно виманив майже 40 тисяч грн. за уявне пальне у 67-річного фермера із Золочівського району Львівщини. З цього приводу ошуканий чоловік звернувся в поліцію. >>

  • Конвеєр репресій

    Учора в Сімферополі й Алупці окупованого Криму відбулися чергові обшуки у будинках кримських татар. За словами адвоката Еміля Курбедінова, у більшості випадків, затриманих людей у масовому порядку відвозять до так званого «Центру «Е» у місто Сімферополь (центр боротьби з екстремізмом при МВС Росії). >>

  • «Херсон» наснився

    У ватажка терористичної «ДНР» Олександра Захарченка вочевидь сталося сезонне психічне загострення. Інакше, як пояснити його чергове словоблуддя: мовляв, бойовики «можуть претендувати на Херсонську область й інші населені пункти». >>