Свідки з пралісу

Нині на території здебільшого степової Донеччини ліси займають дуже невеличку площу. А мільйони років тому тут буяли розкішні ліси з верхівками, вищими навіть за нинішні вугільні терикони. До речі, саме завдяки отим непрохідним прадавнім лісам тепер край пишається чи не найбільшим багатством — величезними запасами у надрах кам’яного вугілля. Це паливо ще іноді називають закам’янілим сонячним світлом. Також не секрет, що вугілля є породою рослинного походження і утворилося внаслідок тривалого хімічного перетворення решток гігантських мас тодішніх дерев. Цікаво, що іноді шахтарям вдається навіть натрапити на шматках вугілля досить чіткі відбитки листя різних лепідодендронів, сигілярій чи хвощів, які росли тут в так званий кам’яновугільний період, 200—300 мільйонів років тому.

Ліс, оповитий легендами

Та є в краю колишніх пралісів не менш цікаві свідки минувшини. Йдеться про вихід просто на поверхню рештків древніх рослин, які мають вигляд фрагментів стовбурів закам’янілих дерев. Їхній вік — близько 300 мільйонів років. Тож «флора» є унікальною. Адже палеонтологічні знахідки у вигляді закам’янілих дерев зустрічаються на нашій планеті дуже рідко. Найвідомішими є накопичення дерев–пам’яток у пустельному районі американського штату Аризона і в... Донбасі — у селищі Олексієво–Дружківка Костянтинівського району.

Про походження закам’янілих стволів прадавніх дерев — араукаріїв — на території Донецького кряжу існує кілька симпатичних легенд. Одну з них у книзі «Думи про Донбас» згадує донецький письменник Іван Костиря. Йдеться про богиню, покровительку тодішніх лісів, яка довгенько мандрувала тутешньою гущавиною, де різної дичини аж кишіло. Коли втомилася, вирішила відпочити й попоїсти. Найпершим на очі потрапив заєць, якого вона вполювала, махнувши чарівною паличкою. Коли ж збиралася обідати, мимоволі глянула вгору і помітила, що верхівки дерев чомусь охоплені полум’ям. Так дерева, яким стало шкода зайця, виразили свій протест. Та тоді розсердилася й богиня. І щоб листяні більше ніколи не змогли самі по собі загоратися, навіки перетворила їх в кам’яні.

Та легенди — легендами, а фахівці, певна річ, мають свою точку зору щодо походження рідкісної геологічної пам’ятки природи. Колись давно, у верхню епоху кам’яновугільного періоду палеозойської ери, близько 205 мільйонів років тому, на просторах цієї частини Донеччини переважав дуже вологий і теплий клімат, завдяки чому тут росли густі й вічнозелені ліси з гігантських папороті, хвощів, сигілярій та вже згадуваних араукарій.

Тропічні зливи та сильні урагани виривали гігантські дерева з корінням і зносили в ріки. З часом ці поклади нагромаджувалися на мілководді, їх засмоктував піщаний мул. Органічна деревина за багато мільйонів років, спершу в кисневому, а потім — у безкисневому середовищі змінилася на мінеральну. Її основу тепер уже становив кремнезем у формі мінералів халцедону та опалу. А іноді у тріщинах стовбурів видно дрібні кристали кварцу та його різновидів, серед яких є аметист і навіть прозорий гірський кришталь. Саме тому уламок прадерева і є справжнісіньким каменем — подобою колишнього дерева. Крім того, деякі уламки зберегли не тільки форму, а й внутрішню структуру рослини, завдяки чому є можливість розпізнати ту ж араукарію. Згадана й дуже рідкісна теплолюбива порода хвойних вічнозелених дерев нині збереглася хіба що в Південній Америці та в Австралії на островах південної частини Тихого океану. А на Донеччині — в закам’янілому виді араукарію можна зустріти на виступі Донецького кряжу.

Бережіть «ліс» від газопроводів, звалищ та відвідувачів!

Найвідоміше скупчення унікальних свідків сивої давнини до наших днів збереглося у селищі Олексієво–Дружківка Костянтинівського району. Саме тут — на північній та північно–східній околицях селища розташований один із головних відрогів Донецького кряжу. Так звана Костянтинівсько–Дружківська антикліналь — складка шарів гірських порід, звернена вигином догори. Унікальна пам’ятка природи загальнодержавного значення розташована на невеличкій площі — всього один гектар. Та від цього її цінність нітрохи не менша. А тому з метою збереження ділянки закам’янілих дерев ця територія ще в 1975 році розпорядженням Ради Міністрів УРСР була визначена як пам’ятка природи. І закономірно, що об’єкт увійшов до переліку найвидатніших геологічних пам’яток України в атласі «Геологія і корисні копалини України».

Ця заповідна територія, за висновком фахівців, справді має величезне палеоботанічне значення. Адже на схилі балки на поверхню виходять поклади верхньої частини молодої свити кам’яновугільного періоду, що має назву «Араукаритова». Характерною рисою цих покладів є наявність потужних товщ пісковиків із рештками закам’янілих стародавніх рослин. Їхній вік — близько 300 мільйонів років, а назва походить від рештків дерев із пралісу — араукаріїв. Нині вони мають вигляд фрагментів стовбурів закам’янілих дерев, деякі з яких сягають у довжину 2 метри, а в поперечнику — до метра.

Науковці не втомлюються повторювати про виняткову цінність для науки дружківських викопних дерев, оскільки завдяки їм є можливість вивчати будову та морфологію рослин, які давним–давно зникли. Саме тому учасники VIII Міжнародного конгресу зі стратиграфії та геології карбону, що відбувся в 1975 році в Москві, спеціально приїздили до Олексієво–Дружківки, аби відвідати унікальну пам’ятку. Само собою, не залишають без уваги цю територію і місцеві науковці. Свого часу навколо ділянки закам’янілих дерев заклали стаціонарну навчальну екологічну стежину і тут здійснюються різноманітні дослідження, спостереження і природоохоронні акції. До речі, останні є аж ніяк не зайвими, бо в якийсь час існувала загроза зникнення закам’янілих дерев, які запросто могли розтягти на будматеріали та сувеніри. Не зупиняла навіть заборона порушувати унікальні поклади. Нині це припинено, однак назвати ситуацію навколо унікальної пам’ятки цілком благополучною було б перебільшенням.

«Унікальна пам’ятка розташована в невдалому місці, — розповідає «УМ» цю версію директор регіонального ландшафтного парку «Клебан–Бик» Борис Жила. — Адже там якраз переплетення магістральних газопроводів, а неподалік — звалище промислових відходів. Крім того, хоча пам’ятник і взятий під охорону, та все ще є доступним для всіх відвідувачів, серед яких нерідко трапляються мародери. Тому, аби запобігти розкраданню менших фрагментів закам’янілих дерев і зберегти їх, ми змушені були помістити їх під надійнішу охорону».

Сяду на «пеньок», згадаю прадавній лісок

Відтепер уже достеменно відомо, що унікальною пам’яткою у вигляді закам’янілих дерев може похвалитися не тільки Олексієво–Дружківка. Тим більш що, виявляється, на території Донеччини ці поклади зосереджені не лише в одному місці. «У світі відомо всього кілька місць, де збереглися ці унікальні природні пам’ятки. Наприклад, за океаном в Аризоні — велике родовище закам’янілих дерев, де навіть налагодили промислову розробку для виготовлення сувенірів. Є ще Середземноморські закам’янілості, проте всі вони — вулканічного походження. А в Донбасі закам’янілі дерева зустрічаються на острозі великого Донецького кряжу, що йде від Дружківки до Костянтинівки», — продовжує Борис Жила.

Колись давно, понад 300 мільйонів років тому, на цьому місці плескалося мілководне море з прісною водою. А на суші височіли хвойні ліси, де росли арауакарії. Та згодом дерева після якихось природних катаклізмів потрапили в море. І вже потім поступово відбувалася заміна органічних речовин на мінеральні. Без доступу кисню частина їх згнила, а тому дуже рідко можна зустріти цілі стовбури. Нині відомі рештки дерев із пралісу йдуть від Дзержинська через місто Костянтинівку...

«Раніше ці «каменюки» дуже часто зустрічалися в тутешніх місцях, — згадує Володимир Вітковський. — Нині ж їх значно менше. Адже, попри унікальність як пам’яток природи, їх насамперед використовували як будівельний матеріал. Збираючи каміння в степу для фундаменту, відомо, не гребували й рештками половецьких та скіфських баб. Така ж сумна доля виявилася і у великої кількості фрагментів закам’янілих дерев. На те, що йдеться про пам’ятки, які зустрічаються на всій планеті дуже рідко, ніхто не звертав уваги. Мовляв, камінь як камінь... Зате тепер ці унікальні експонати, які звозимо сюди звідусіль, перебувають під постійним наглядом і охороною».

Варто додати, що весь регіональний ландшафтний парк «Клебан–Бик» є геологічною пам’яткою природи загальнодержавного значення і вважається одним із наймальовничіших куточків Донеччини. А звезені сюди унікальні пам’ятки минувшини у вигляді рештків закам’янілих дерев зробили це місце ще привабливішим для туристів. Бо, погодьтеся, далеко не в кожному місті, йдучи заповідником, можна присісти спочити на кам’яний «пеньок», якому 300 мільйонів років. І, до речі, ця «родзинка» має запам’ятатися й закордонним туристам під час Євро–2012, оскільки один із маршрутів для них розробляється саме сюди, де є можливість у прямому розумінні доторкнутися до закам’янілих свідків історичного минулого.

Нині розвідані запаси кам’яного вугілля у підземеллі Донеччини сягають 3,6 мільярда тонн. За теперішніх темпів видобутку «закам’янілого сонячного світла» вистачить ще на добру сотню років. Складніше відповісти, скільки років зможуть зберегтися інші свідки кам’яновугільного періду — закам’янілі фрагменти дерев із прапрадавніх лісів. Адже, пролежавши під землею понад 300 мільйонів років, на поверхні вони почали безслідно щезати протягом якихось десятиліть.