Бути ні від кого не залежним — не тільки благо, а й мука. Про це ніколи не скажуть уголос, але точно думають тисячi громадян не визнаної світом і сусідами Придністровської Молдавської Республіки. У більшості громадян ПМР у «карманах широких штанин» червоні серпасто-молоткасті книжечки ще однієї фантомної країни — СРСР. У президента республіки Ігоря Смирнова є дипломатичний паспорт Російської Федерації, у лідера Спілки українців Придністров'я, депутата Верховної Ради ПМР Володимира Боднара — звісно, український...
Пан Боднар, як і сотні тисяч його земляків із Наддністрянщини, має не тільки два громадянства, а й два патріотизми — придністровський та український. Адже до 1940 року нинішня «нічийна» територія входила до складу Української РСР і називалася Молдавською АРСР. Після приєднання у 1940 році Молдови до Радянського Союзу українців Наддністрянщини зробили молдаванами. І практично до самого розвалу СРСР вони не мали жодних можливостей для національно-культурного розвитку. Аж поки у 1990 році зорієнтований на Москву «червоний директорат» не вирішив від'єднатися від «молдавських націоналістів» і проголосив створення ПМР. Що, як не дивно, і дало імпульс для відродження тут українства.

Українська діаспора на сьогодні, за різними даними, складає від 15 до 25 млн. чоловік у всьому світі. Ще близько 5 мільйонів мешкають за кордоном «неньки» тимчасово — це вимушені заробітчани, які не змогли знайти гідного заробітку у власній державі, але натуралізуватися в іншу країну, де вони наразі — всього-на-всього чорна робсила, не бажають. А скільки ще потенційних емігрантів поміж нас?