Ярослава Левчук.
Що ми знаємо про світ дитинства? Про закономірності фантазії, своєрідну «дитячу логіку», особливе естетичне чуття дитини; про способи виховання спокійної та тямущої людини. Про стосунки батьків і малят, міцність яких закладається в перші роки співжиття. Про це і багато іншого можна буде дізнатися на першому Всеукраїнському дитячому фестивалі «Орелі», що відбудеться 6—7 вересня в Українському центрі народної культури «Музей Івана Гончара». У переддень фестивалю одна з його ініціаторок — фольклористка Ярослава Левчук — розповіла читачам «УМ» про особливості цього науково–святкового дійства.
— Ясю, у перший день фестивалю відкриється виставка «Дитина у звичаях і побуті українського народу». Що там буде, окрім народних іграшок?
— Традиційні речі для дітей від нуля до восьми років із різних музеїв Києва, Полтави і Львова: одяг, посуд, дитячі знаряддя праці, предмети побуту, меблі. На екрані демонструватиметься відео, записане в експедиціях упродовж кількох місяців по селах. Це живий процес плекання дитини — як бабусі провадять забавлянки, як вони говорять із дітьми, які в них при цьому рухи і міміка, інтонація. Виставка триватиме впродовж трьох місяців, і відвідувачі за бажанням зможуть ще раз пререглянути це відео.
— Які експонати, на твою думку, найцікавіші?
— Там є кілька унікальних. Скажімо, одяг із Полтавського краєзнавчого музею, думаю, іншого такого в Україні немає. Найменша сорочка — 40 сантиметрів — від п’ят до горловини. Додільна, на півторарічну дитину. Зроблена в полтавській традиції: весь рукав зашитий мережками, вирізуванням і ліченою гладдю, є уставка, морщення, збирання на рукавах, вишиті подолки. Це доросла сорочка в мініатюрі. І таких є три.
Готуючи виставку, я взяла довідник музеїв України і всі їх обдзвонила, спитала, чи є в них дитячі речі. Виявилося, що майже ніде немає. Жоден музей цілеспрямовано не збирав речі, що стосуються дитини. Щось потрапляло випадково. У величезних фондах Музею народної архітектури і побуту України чи Полтавського краєзнавчого музею — лише невеликий відсоток дитячих речей.
— Про що це свідчить?
— Що майже ніхто не цікавився дитячим побутом і тим, у якому середовищі виховувалася дитина, що впливало на її світоглядні установки. Беру на себе сміливість заявити, що це перша така виставка. Усі музейники мені про це кажуть. Ми зібрали понад 300 дитячих предметів. Це мізерна цифра, якщо врахувати, скільки в Україні музеїв. А це надзвичайно цікавий пласт культури. Соска з рогу, наприклад. Ріг видовбаний, вичищений, внизу зроблена пипка з полотна... Національний історичний музей дав нам на виставку іграшки від Київської Русі до XIX століття і колекцію, зібрану Федором Вовком у селі Старосілля. Ці предмети дають уявлення, що робили дорослі, аби дитина нормально розвинулася з пискляти до фізично досконалого індивідуума. Стоячка, сидушка, ходушка, возик, колиска. Є там і намисто з очерету, з квасолі. Дітям недоступні були коралі чи дукачі, а дівчаткам хотілося прикрашатися...
— Які «практичні заняття» для батьків із дітьми заплановані упродовж двох фестивальних днів?
— На подвір’ї Музею розмістяться всілякі майстер–класи. Солома, глина, писанка, витинанка, кукурудзиння, виготовлення дитячих музичних інструментів. Скажімо, скрипочок з очерету і з кукурудзяних качанів. Є навіть відео, як дід–скрипаль ділиться досвідом: «Як я малим був, то на качані вигравав». І ну на качані грати! Ще, вперше, будуть плекальні за віковими групами: 0—3 роки, 3—7, 7—9 і 9—12. Можна буде навчитися, що робили для дітей і самі діти в селянському середовищі. Скажімо, для найменших — забавлянки, колисанки, купелі, пострижини. Для хлопців–підлітків буде майстер–клас із козацької вправності.
7 вересня відбудеться «круглий стіл» із впровадження кращих народних практик у сучасне виховання дитини. Ми запрошуємо на нього педагогів, психологів, медиків, науковців. А також батьків, вихователів дитсадків, керівників дитячих мистецьких студій. Сподіваємося, буде жвава дискусія. Найбільш вдалі думки зберемо докупи і опублікуємо як підсумок «круглого столу». А може, й методичку видамо.
— У програмі фестивалю є виступи дитячих фольклорних колективів. Звідки вони?
— Буде 15 гуртів із Донецької, Харківської, Рівненської, Житомирської, Черкаської, Закарпатської областей, з Києва і Гнідина.
У Гнідині свого часу фольклористка Людмила Іванникова протягом кількох років записала від дітей повний річний цикл календарних звичаїв, ігри, всі жанри фольклору.
— Кілька років тому ти з суттєвими доповненнями перевидала книжку свого прадіда отця Марка Грушевського, який чи не перший в Україні взявся описувати дитячий побут.
— Марко Грушевський збирав відомості про дитину на Черкащині наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Ці матеріали тримали в руках Іван Франко, Володимир Гнатюк. Грушевський звертав увагу не лише на обряди, а й на атмосферу спілкування дорослого і дитини в сільському середовищі. Він записував усе: як звертаються до дитини, у якої зуби ростуть, що говорять діти між собою, що каже до дитини чужа людина, яка заходить у хату. Він зафіксував кілька дитячих типів: нишклі, мовчуни, старуни, шмиглики (які всюди лізуть і всього хочуть). Поза тим, у його праці є весь пласт звичаїв щодо породіль, немовлят, дітей до п’яти років.
Починали роботу ми з мамою, Валерією Грушевською. Потім приєдналася редактор Людмила Петик. Ми розподілили за віком описані Грушевським іграшки, зробили вклейки після кожного розділу. Чигиринська художниця Наталка Атамась намалювала схеми й ілюстрації до описів іграшок. Доповнили видання підбіркою фотографій із різних музеїв і видань «Дитина в українському живописі» — від домашньої ікони, середньовічних зображень до сучасних творів.
— Яке практичне значення має сьогодні ця енциклопедія дитячого побуту?
— По–перше, можна щось використати для дитини з того, що колись робили в селі. Це часом не менш ефективне за сучасні практики. Батьки коли читають цю книжку, то починають захоплюватися дитячим світом. Там він з такою любов’ю описаний, що в дорослих змінюється ставлення до дітей. По–друге — спокійний, врівноважений підхід до формування особистості. Показано, що в більшості батьків був дуже правильний психологічний підхід, хоча були й винятки — і ремінь траплявся, і гречка для дитячих колін.
— Коли ти сама вперше побачила народну іграшку?
— У нас удома зберігалася колекція вузлових ляльок, які збирала дружина Марка Грушевського. Тепер ми передали цю колекцію до Музею Михайла Грушевського. Мені давали трохи ними погратися. Потім виявилося, що це найдавніша в Україні колекція ляльок. Такі ляльки колись робили бабусі для своїх онуків. До речі, баби розказують, що й сьогодні, коли вони вертять ляльок для міських онуків, вони лишають куплені в крамниці, а з собою забирають ці вузлові ляльки.
— А зі своєю дитиною ти щось цікаве майструєш?
— Моя донечка дуже любить забавлянки. Через цю книжку ми почали збирати колекцію іграшок, зроблених сучасними майстрами. Донька дуже любить всілякі тріскачі, ковалі — коли соваєш, то кують ковалі, або ведмеді. Лесик (Олесь Обертас, чоловік Я. Л. — Авт.) навіть привозив з–за кордону подібні іграшки інших народів. Фуркала нам нещодавно вручив народний майстер Федір Курячі — це простенька дощечка на мотузці, вона видає звук лише коли крутити її в певний бік. Праворуч крутиш — вурчить, а ліворуч — ні (сміється). А від чого це залежить — невідомо.
— Педагоги вважають, що народні іграшки підсвідомо закладають розуміння фізичних явищ, розвивають логічне мислення, орієнтацію в просторі...
— Є різні іграшки. Мороки розвивають здатність до прогнозування: що буде, коли прорахувати п’ять дій наперед, як у шахах. Мозок вчиться планувати. Є фізичні забавки — швигалка, сприса, млинки — з водою, з вистрибом. Так само дуже розвивають дитячі музичні інструменти. Коли дитина прилаштовує до шматка очерету дві струни, виготовляє смичок, пробує, щоб звучало, — то пізнає, яким чином народжується звук — виникає вібрація. Відповідно, у голові вкладається: за таких умов є звук, за інших — немає. А щоб звучав сюрчок із бузини, маєш у нього вкласти якусь горошину. Ми так і не змогли зрозуміти, як працює один з описаних у праці Грушевського дитячих млинків, що від вітру приводить у дію товкач у ступі. Оскільки Марко Грушевський був не майстер, не математик і не технік, то не зміг передати точний опис. Але ж усе це існувало!
— Тому, мабуть, стільки винахідників серед українців.
— А скільки зараз винахідників по селах — як подивишся, то вражаєшся. До речі, коли ми записували по селах відео для виставки, мали складнощі. Весільні пісні всі радо заспівали б. Коли ж просили показати, як пестять дитину, бабусі соромилися. На Чернігівщині нам пощастило. Там є ентузіаст, головний лікар Рубанської лікарні Олег Калиняк, який допомагає немічним бабусям, і вони з великою довірою ставляться до нього. Він їм доступно пояснив, навіщо ми фільмуємо, як вони тішать онуків, що ми з цього не сміємося. Чудові забавлянки ми записали в Гнідині, у Луці та в Трипіллі на Київщині, на Сумщині, Полтавщині. Мистецька агенція «Арт–Велес» допомогла коштами. Звісно, хотілося б організувати цілеспрямований пошук таких матеріалів по всій Україні.
Ярослава Левчук
Народилася в Києві 1978 року. У 2001 році закінчила філологічний факультет (відділення фольклористики) Київського національного університету імені Тараса Шевченка. В аспірантурі працювала над темою про український дитячий фольклор. Сьогодні — старший науковий співробітник Українського центру народної культури «Музей Івана Гончара». Автор сценарію документального фільму «Українська народна іграшка». Упорядник книги Марка Грушевського (1865—1938) «Дитина у звичаях і віруваннях українського народу» (К., 2007).
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
