За глядацьку трибуну на Хрещатику слугували й телефонні будки. (Фото автора.)
День Незалежності мав би демонструвати те, як далеко ми відійшли від радянського життя (або хоча б прагнемо цього), проте парад на честь цього свята засвідчував подекуди ще не втрачену єдність «демократичного» сьогодні й тоталітарного вчора. Виходить, що святкування Незалежності лише виявило повну незалежність від часу «совкового» духу в Україні.
Зранку на Майдані було людно. Більшість глядачів прибувала з площі Льва Толстого або станції метро «Театральна» і поступово рухалась до Хрещатика в надії побачити головних людей країни і військове свято. На місці події людей зустрічало розчарування у вигляді металодетекторів, пройти через які пропонувалося лише щасливчикам, котрі мали запрошення. Кияни їх переважно не мали, тому розвертались і рушали назад, підшуковуючи собі іншу зручну місцину.
Військові знають, як стратегічно важливо зайняти висоту. Цієї неділі цілком мирним громадянам довелося на практиці довідатись про такі військові хитрощі. Люди вилазили на все, що було хоч трошки вище за рівень тротуару — освоювали дахи зупинок, карнизи вікон ЦУМу та смітникові урни, ставали на сходи КМДА та вилазили на плечі один одному.
Приходили люди не тільки на парад подивитись, а й себе показати. Кілька чоловіків забралися на дах зупинки, щоб підняти над нею саморобну розтяжку «Слава героям ОУН–УПА», закріплену на двох вудилищах. За кілька хвилин до патріотів нагодилася міліція. Чоловіки відмовилися злазити добровільно, але охоронці правопорядку не стали знімати плакат силоміць, вочевидь, зметикувавши, що сила–силенна фотокореспондентів враз візьме цю ситуацію в об’єктив. Так «Слава героям ОУН–УПА» і майоріла над зупинкою до самого кінця параду.
Близько 10.20 голос з динаміків сповістив про початок параду. Командував парадом командувач Сухопутними військами Збройних сил України генерал–полковник Іван Свида, а приймали Головком Віктор Ющенко та міністр оборони Юрій Єхануров. Після промов посадовців рушили кроком солдати. Голос із динаміків сповіщав назву полку та його командирів, рапортував про заслуги та досягнення. Проте не всі гості свята це чули, адже голос диктора можна було почути, лише стоячи під самісіньким динаміком.
За двадцять на одинадцяту рушила техніка. Народ, трохи втомлений солдатським маршем, заворушився. Вгору потягнулися руки з телефонами та камерами — знімкувати. Потім над майданом з’явився густий солярковий серпанок, а голос із динаміків потонув у гуркоті моторів. Масивна техніка, що рухалася головною вулицею країни, справді вражала, відчувалося, що саме заради цього сюди прийшла більшість людей.
Проїхали танки і установки «Град», «правнуки» легендарних радянських «Катюш», розвіявся туман, і от усі уп’ялися очима в небо в очікування літаків. Вони таки змусили трохи себе почекати. Кілька разів диктор читав «підводку», і от нарешті в небі з’явилися повітряні сили України. Брали участь літак–розвідник Су–24МР і три бомбардувальники Су–24М, шість винищувачів МіГ–29, шість винищувачів Су–27, чотири штурмовики Су–25, літак транспортної авіації Іл–76, літак транспортної авіації Ан–26 та ланки вертольотів Мі–8 і Мі–24.
Отож, незважаючи на довгу підготовку параду все ж не вистачило однієї складової — видовищності. Може, втім, вона була, але не всі її «бачили».
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
