Богдан Бенюк: Актори ходять не «наліво», а туди, де їх люблять

22.08.2008
Богдан Бенюк: Актори ходять не «наліво», а туди, де їх люблять

Після останньої прем’єри театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв», вистави «Біла ворона», минуло вже три роки. І цей тайм–аут для поціновувачів творчості відомого акторського дуету видався дещо задовгим. Бо панове Богдан та Анатолій разом зі своїм третім театральним побратимом Мирославом Гринишиним намагалися зберігати традицію нової вистави в День Незалежності. Із «Запорожцем за Дунаєм» ось вийшла затримка, хоч оперу Семена Гулака–Артемовського партнери облюбували давно. Але було вирішено, що відомий сюжет варто суттєво підкоригувати, а тому з прем’єрою й не поспішали.

Судячи з назви, «пройшлися» по класику таки добряче. Як пояснює ці філологічні імпровізації Богдан Бенюк, вони відштовхувалися від того факту, що козак, який жив на Задунайській січі, звався задунайцем. Вирішили, що така вистава аж ніяк не може обійтися без рукопашних боїв, а декорації нагадуватимуть інтер’єр турецького гарему. Султана Сулеймана Махмуда ІІ зробили нащадком Роксолани. Як розповів Анатолій Хостікоєв, цей відомий персонаж має українське коріння. «Інакше ми не могли пояснити фрагмент, коли козак Карась напідпитку приходить у палац і співає із султаном. Я довго думав, хіба ж султан міг пити горілку з Карасем. Запитав у товариша, історика Олександра Бобишкіна. Він підтвердив, що в жилах Сулеймана могла текти кров пра–пра–пра–бабусі Роксолани», — озвучив свої думки з приводу Хостікоєв.

Отже, спектакль обіцяє стати одкровенням як для знавців українського оперного мистецтва, так і для істориків...

З Богданом Бенюком ми зустрілися в гримерці Театру ім. Лесі Українки за кілька днів до прем’єри: гример «ліпила» образ Карася, прилаштовуючи йому накладні чуб та вуса, я ж розпитувала про «Задунайця...» та інші проекти, над якими працює Богдан Михайлович.

 

«Шахівниця — одна, партії — різні»

— Пане Богдане, чому це ви вирішили настільки кардинально доповнити Гулака–Артемовського?

— Цей матеріал, який народився і виріс у виставу, проходив через наші серця. І ми знаходили багато людей, які допомогли б нам зробити цей проект у плані історичної правди, в плані ситуації, яка була на той час в Україні. Сюжет, який є в Гулака–Артемовського, дещо простакуватий. І автора можна зрозуміти, бо він випускав виставу в Москві й Петербурзі, а на той час Москва була у війні з Туреччиною. Ми ж хотіли додати туди історичних фактів, героїки, якої там не вистачає. І щоб ми не виглядали дилетантами, то звернулися до людей, які в цих питаннях є компетентними. Тому цей процес затягнувся. Плюс пошук спонсорів, який також не був таким швидким, як хотілося б.

— Наступного року ваша театральна компанія «Бенюк і Хостікоєв» святкуватиме десятиріччя. Коли ви почали ставити вистави одна за одною, здавалося, що незабаром у вас з’явиться чимало конкурентів...

— Ми теж думали, що багато з’явиться людей, які за нашим прикладом будуть організовуватися, щось робитимуть. Але таких не знайшлося. Бо це не просто. Але треба ж, щоб хтось був заспівувачем у цій справі. Слава Богу, у нас цей процес триває, і 24 серпня буде прем’єра. Постановка кожної вистави не відрізняється одна від одної. Це як на шахівниці розставити шахові фігури — вони ж однакові. Але коли гравці починають робити ходи, то вже вимальовується певна партія. Так само й тут. Ми бачимо, що склалася одна дія, склалася друга, відчуваємо політ фантазії... І вже зараз зрозуміло, що серед тих вистав, які у нас є, «Задунаєць за порогом» не буде такою собі опущеною планкою. Ми собі просто не можемо такого дозволити. Бо ми не державна структура, не дотаційна організація, і будь–який провал для нас може бути катастрофою.

— «Задунайця...» після Києва куди плануєте повезти?

— Поїдемо до Львова — гратимемо там нашу прем’єру 30 вересня і 1 жовтня. А наприкінці жовтня — Донецьк, Запоріжжя, Дніпропетровськ. Взагалі ж плануємо об’їхати всі великі міста України.

«До зустрічі в смокінгах».

— Богдане Михайловичу, минулого сезону ви мали прем’єру в Театрі на Подолі, зіграли Калитку у виставі «Сто тисяч». У чому причина вашого «походу наліво» і чи будуть ще схожі прецеденти?

— Тобто, «наліво»?

— Ну, не в рідному театрі ім. Франка чи рідній компанії «Бенюк і Хостікоєв», а на чужому сценічному майданчику.

— А–а–а.. Ні, ну артисти «наліво» не ходять, вони ідуть туди і до того режисера, який їх любить. Це закономірний процес, і творчість інакше не народжується. У театрі Франка, як ти знаєш, також була вистава «Сто тисяч» — цікава, до речі, постановка Володимира Опанасенка (за роль Калитки у тій виставі Бенюк отримав «Київську пектораль». — Авт.) Довгий час спектакль був у репертуарі, але Богдан Сильвестрович вирішив, що там уже декорації застаріли — словом, її зняли, як і низку інших вистав. А Віталій Малахов покликав «грати Шекспіра», тобто зануритись у глибину психології цієї людини, яку шкільна програма представляла нам таким собі глитаєм.

— Як просувається ваша кінокар’єра?

— Те, що пропонують, зазвичай мене не цікавить. Оце тільки нещодавно Володя Тихий переконав зіграти у своєму фільмі «Таємничий острів» (автор сценарію — Ірен Роздобудько, ролі у цій стрічці також виконують Неллі Уварова та Євген Стичкін. — Авт.) Я спершу відмовлявся, але потім поговорив з Володею, якого я поважаю — він сказав, що їм потрібен цей герой у моєму виконанні — і погодився.

— А на коли запланована прем’єра стрічки «Кандагар екіпаж», під час зйомок якої минулого року в Марокко вас так ефектно вітали з 50–річчям?

— Нам сказали: «До зустрічі в смокінгах». Тобто до прем’єри. Але коли вона буде, поки що невідомо. Ймовірно, восени, бо це ж прокат на багатьох екранах, треба провести серйозну підготовчу кампанію.

— Чи матимете в сезоні 2008—2009 нові роботи у Театрі Франка?

— Так, зараз Андрій Приходько репетирує «Фауста», там моїми партнерами будуть Богдан Ступка, Остап Ступка... Потім репетируватимемо гоголівське «Одруження» у постановці Валентина Козьменко–Делінде.

— О, так у вас стільки справ і планів, що про відпустку, мабуть, і запитувати не доводиться...

— Відпустка в театрі Франка вже закінчилася, під час неї ми якраз готували «Задунайця за порогом». Це як в тій приказці — як жінка борщу не наварить, так у куми поїмо (сміється крізь приклеєні вуса). А взагалі–то як голова Федерації хворих на цукровий діабет (так–так, невтомний Богдан Михайлович обіймає ще й таку важливу посаду. — Авт.) я незабаром поїду на семінар до Риму. Думаю взяти й сина Богдана, він уже перейшов до п’ятого класу, та поїхати з ним на пару днів до моря — ми, на жаль, дуже рідко бачимося...

 

ДО РЕЧІ

Головні ролі у виставі «Задунаєць за порогом», крім Бенюка, також виконують Наталка Сумська (Одарка), Анатолій Хостікоєв (Султан), Василь Мазур (Мазурик), Ігор Рубашікін (Селім), Тарас Постников (Андрій), Дарина Мамай (Оксана).

Режисер–постановник — Анатолій Хостікоєв, балетмейстер — Дмитро Каракуц, художник–постановник — Андрій Романченко.